Публіцистика та поезії Тетяни Малахової добре знайомі українцям ще з часів Майдану, коли вона зі сцени продекламувала свій вірш, який став широко відомим: "Здравствуй, мальчик за серым щитом", а потім публікувала палкі матеріали і вірші, які надихали протестувальників на Майдані і потім - воїнів АТО, коли вона виступала перед ними на фронті. Не всі знають, що Тетяна Малахова - відомий сценарист. На її рахунку - десятки сценаріїв до дуже популярних серіалів, які знімалися до 2014 року (зокрема, "Кармеліта"), а також великої кількості сценаріїв до відомих українських кінопроєктів. Після 2014 року жоден спільний продукт з колишніми російськими колегами не вийшов з-під пера Тетяни - її позиція твердо проукраїнська й послідовна.
Як людина, що має справу зі словом і кінопродукцією, Тетяна Малахова краще за багатьох розуміє загрозу, яку несе нівелювання значення української мови і просування російських наративів, фільмів або книжок. І всіма силами намагається цьому протистояти. Але, на жаль, ця загроза йде не тільки з боку Московії - вона є і всередині нашої країни.
Український інфопростір час від часу вибухає від гарячих подій, які, на перший погляд, далекі від лінії фронту, але, на жаль, тільки на перший. Адже все, що відбувається в тилу, впливає на свідомість і громадянську позицію населення. А значить, і має вплив на градус нашого зросійщення і на бажання його позбутися.
Будемо чесні перед собою і визнаємо, що чималий прошарок наших громадян інертний, а інколи навіть байдужий, тому його легко «обробляти» і вести в потрібному напрямку. І тут ніяк не обійтись без кіно, про яке ще Ленін сто років тому сказав, що воно є найважливішим із всіх мистецтв. Звичайно, лисого ката мистецтво в чистому вигляді цікавило в останню чергу і кінокамеру він розглядав виключно як пропагандистську зброю. І таки мав успіх, адже зумів виховати велику армію катів і вертухаїв.
За останнє століття увага політиків до кінокамери не змінилась, хіба що «кіно» стало більш підступним, влучним і продуманим від А до Я, щоб влучити так влучити. Як, наприклад сталося зі «Слугою народу» та його адептами.
Але повернемось до новин, які останнім часом сколихнули наш інфопростір.
Перша – це отримання Оленою Кравець чималої суми на своє ток-шоу. Яке, як і «кіно» Леніна, повинно зараз стати «важнейшим из искусств». Ленін не знав такого слова, а то б і він налабав подібних ток-шоу, аж гай би шумів.
Для всіх ця пані, звісно, асоціюється з «Кварталом» і його низькосортним гумором. Але біда була навіть не в гуморі «на любітєля», бо сміятися хочеться всім – і розумним, і не дуже. Біда в тому, що часто-густо цей, так би мовити, гумор був з відвертим антиукраїнським душком. Більш того, я щось не пам’ятаю, щоб ця пані вибачилась за виступ своєї зухвалої творчої команди в Горлівці навесні 2014. Це моє рідне місто, і я пам’ятаю кожний день його окупації. Там вже хазяйнували росіяни, був викрадений і закатований Володимир Рибак, а містом майоріли триколори…
Звичайно, люди з часом міняються. Але мені якось лячно спілкуватися з тими, кого не поміняв 2014 рік - окупація Криму і Донбасу, смерть кримського татарина Решата Аметова, збиття Іл-76 у Луганську… Коли «Квартал» реготав в квітні 2014 в Горлівці, в Криму був вже вбитий майор Військово-Морських Сил ЗСУ Станіслав Карачевський. Маю великий сумнів, що "пахарів" гумористичної ниви цікавили ті події.
Але я добре пам’ятаю, як навесні того ж 2014 українські акторки Олеся Жураковська, Римма Зюбіна, Ірма Вітовська-Ванца підтримали Україну, відмовились від будь якої співпраці з Росією і засудили російську агресію. У мене й досі стоїть перед очима відеозвернення Олесі Жураковської, яке тоді неймовірно підтримало українців. Наша талановита актриса до 2014 знімалася в російських серіалах і була дуже затребувана у російських режисерів, але вона відмовилась від будь-якої Росії і від її шалених грошей. І якби сьогодні гроші на творчі проекти виділялись для Жураковської чи Зюбіної, я б була дуже рада!
Але у нас навіть під час війни забули (а може, й не знали), що таке репутаційний капітал медійної людини і як він, капітал, інвестує в самосвідомість телеглядачів і громадянську позицію в цілому. Іншими словами – це коли з екрану «вєщає» людина, яка ніяк не лягає в площину патріотизму і їй немає віри, а потім всьому, що тебе оточує. Я спробувала подивитись цей телепродукт, але, каюся, – мене вистачило ненадовго. Треба бути добрячим малоросом, щоб це витримати. Або глухим і сліпим, бо постійне реготання ведучої якось дивує. Напевне, важко зняти квартальську шинель.
Звичайно, канал, на якому проповідує квартальна прима, пояснив, що телешоу "Тихий вечір" Олени Кравець не виходитиме наступного року, а точніше - «низка онлайн-медіа та блогерів оприлюднили неточну інформацію про нібито фінансування програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" у наступному, 2024-му році. Державне підприємство "Мультимедійна платформа іномовлення України" (ДП "МПІУ") уточнює, що йдеться про виробництво програми у поточному році, договір про що був укладений 20 січня 2023 року. За ним сума фінансування становила 32 856 000 грн з ПДВ за 37 випусків. 28 листопада ДП "МПІУ" уклало додаткову угоду до цього договору, згідно з якою, фінансування становитиме 27 528 000 грн за 31 випуск, тобто загальне скорочення ціни договору - 5 328 000 грн…»
Більше я не маю чого сказати і як прокоментувати цю ганьбу.
А тепер саме до другої новини, яка невипадково і очікувано вибухнула в нашому інфопросторі. Це російський серіал «Слово пацана», який має в Україні шалені перегляди.
Особисто я не здивована, бо ще в 2014 році не раз писала, що наші діти в небезпеці, і якщо ми не почнемо виробляти власні програми для дітей і підлітків, то через десять років будемо мати молодь, зорієнтовану на Росію.
В усі ці геніально і талановито зроблені смєшаріки, лунтіки тощо Росія вгатила шалені гроші не від любові до дітей і дитинства, ні. Вона просто виховує нове покоління росіян на світовій арені. І байдуже, де живе дитина - в Ізраїлі, США чи Австралії. Якщо вона росте в російськомовній родині і дивиться ці мультики російською – будьте впевнені, вона підросте і погебає навесні з якимось дідом на палиці за «Бессмертным полком» … Такого лайна вистачає і на вулицях Тель-Авіву, і Мельбурну, і Вашингтону.
В випадку з Україною ще страшніше – я знаю приклади, коли російські мультики дивилися діти з україномовних родин і поступово починали розмовляти російською.
На жаль, ми промарнували 10 років - Лунтік підріс і потяг наших підлітків дивитись «Слово пацана».
Ви здивовані? Думаю, ні. Адже наша влада вкладається душею і гаманцем (до речі, державним) в випуски ток-шоу, які цікаві хіба що їх ведучим та їхнім однодумцям.
Тетяна Малахова, Київ, InfoKava
