Ми дивуємося тому, що звичайні, здавалося б, росіяни, бажають нам смерті і радіють, коли гинуть мирні люди в наших містах і селах. У нас болить душа через те, що колись все було інакше - так, як вже ніколи не буде. Але ми забуваємо про те, що понад тридцять років тому, ми все-таки відірвалися від радянщини і почали видирати зі свого життя спогади про тих, хто зробив брехню, вбивства незгодних і прагнучих свободи - ідеологією суспільства. Але в Росії все залишилося, як було. І отруйне насіння не тільки дало пагони, але й виросло у страшний дрімучий ліс...
Тетяна Малахова - про те, серед кого зростали ті, хто сьогодні вже самі батьки, і на яких прикладах їх виховували.
Наше радянське дитинство пройшло серед кривавих катів - живих і гранітних… першим ми пов’язували на старі шиї червоні галстуки, а другим – приносили квіти до могил.
85 років тому, а саме 23 травня 1938 року, в нідерландському Роттердамі був вбитий один із ідеологів українського націоналізму, державний і військовий діяч, командир Січових Стрільців, полковник Армії УНР, голова Проводу українських націоналістів, засновник та перший голова ОУН Євген Коновалець. Його вбивцею став українець з Мелітополя - НКВДшник Павло Судоплатов, керівник закордонних диверсійних спецслужб, який брав участь у розробці та виконанні політичних убивств опонентів Сталіна та радянської влади.
Юний Судоплатов рано проявив свої криваві здібності і потрапив до Москви завдяки такому ж посіпаці-зраднику – Всеволоду Балицькому, а пізніше став відомий усім своєю жорстокістю і вірністю ідеям Сталіна. Сталін же в свою чергу цінував відданого до нестями працівника, який крім російської, як виявилось, знав і українську мову. І це, на думку Сталіна, був кращий кандидат на роль вбивці українських провідників, бо з легкістю міг влізти в довіру українцям, які опинилася за кордоном.
Судоплатов чимало часу проводив в закордонних відрядженнях, щоб мати уявлення про життя політичних емігрантів. І саме він повідомив Сталіну, що реальну загрозу СРСР несуть не емігранти-політики, а Українська військова організація (УВО), яку очолює Коновалець.
Можна тільки уявити міць і вплив Коновальця, якщо Сталін так його злякався. Судоплатов в мемуарах згадував, що Сталіна дуже цікавив саме український емігрантський рух. Не російський навіть, а український. Бо саме в українському він бачив реальну силу.
Сталін особисто прийняв рішення про ліквідацію Коновальця, про що оголосив на зустрічі з Судоплатовим і ще одним зрадником – уродженцем Печеніг (Харківщина) Григорієм Петровським. Саме вони разом обговорили стратегію вбивства українського провідника, і пізніше Судоплатов відправився за кордон, де йому вдалось вдати з себе борця за свободу України і вдертися в довіру до Коновальця. На одній із зустрічей він передав Коновальцю коробку з цукерками, в якій була схована вибухівка.
Коновальцю було лише 46 років, і його ім’я на довгий час опинилося в Україні під забороною. В Україні виросло кілька радянських поколінь, які ніколи про нього не чули… А от вбивця Судоплатов, який вбив Коновальця в далекому 1938 році, прожив до 1996 року. Більш того, ім’я ката можна було зустріти на мапі СРСР і в економічних новинах – його ім’я носили колгоспи і МТС. Правда, і в його житті трапилася чорна полоса – після смерті Сталіна Судоплатова заарештували і позбавили всіх нагород. Він відсидів 15 років, але хіба це могло повернути життя тисячам людей, вбитих або самим Судоплатовим або за його вказівками? «Сокол Берії», «волкодав Сталіна» на тому світі, напевне, стоїть по очі в крові, але на цьому світі катові вдалося добитися реабілітації і він таки без бідно дожив до глибокої старості. І ніхто не помстився йому, хоча він причетний і до інших смертей - Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та Романа Шухевича (1950). Взагалі, його головним напрямком діяльності була боротьба з українським націоналістичним рухом. Навіть страшно уявити, що колись шанувалася пам’ять цього людожера. Але нашими ворогами вона шанується і зараз.
В 2022 році в тільки що окупованому Мелітополі зрадником Євгеном Балицьким була змінена назва вулиці імені Дмитра Донцова на Павла Судоплатова.
Наші вороги не вважають, що такі дії «не на часі», бо вони добре знають, що панування языка і зросіщення топонімики ще й як вливають на свідомість громадян. Спочатку ти живеш на вулиці Судоплатова, робиш там перші кроки, біжиш до школи або на танці… Твоя затишна домівка асоціюється у тебе з цим прізвищем, з цією адресою… І на підсвідомості ти не хочеш вірити, що все твоє життя пов’язано з людиною, яка вбила десятки тисяч невинних людей. Ти не хочеш бути співучасником цих злочинів і захищаєш ім’я ката, яке, на жаль, стало тобі рідним.
Ось який жах, страх і смерть несуть імена катів і імперців в топоніміці України. Вони вживлюються в нашу свідомість, в нашу пам’ять, переплітаються з особистими теплими подіями і перестають бути для нас катами.
Радянське дитинство усіх поколінь пройшло серед кривавих катів - живих і гранітних… першим ми пов’язували на старі шиї червоні галстуки, а другим – приносили квіти до могил. Ми призначали побачення під бюстами катів, наречені в день весілля клали квіти пам’ятникам людожерів, а потім катали візочки з первістками по вулицях, які носили імена кривавих вбивць.
На щастя, останнім часом все частіше зустрічаються новини про декомунізацію українських топонімів. І дуже тішить, що в геометричній прогресії меншає кількість страждальців за вулицями Пушкіна і Лермонтова, Будьонного і Петровського, того самого, який зі Сталіним і Судоплатовим обговорював стратегію вбивства Коновальця, а ще він був одним із організаторів Голодомору. А його ім’я наче мак був розсипаний по мапі України. Досі пам’ятаю і Петровський район в Донецьку, і вулицю, і пам’ятники. Погодьтесь, дуже важко вирости українцем на перехресті вулиць Петровського і Косіора. Слово має силу, і воно сильніше за нас.
А історія наче йде по колу. Не хочу аналізувати родовід смердючих зрадників України, і не знаю - чи то збіг, чи то іронія долі, але в 2022 році одну з вулиць окупованого Мелітополя назвали на честь Судоплатова за ініціативою зрадника Євгена Балицького. А на початку 20 століття якийсь Всеволод Балицький побачив здібності Судоплатова і повіз його з собою до Москви… Не знаю, родичі ці потвори-Балицькі чи ні, але мармизи їхні дуже схожі, і вони майже земляки. Дуже сподіваюсь, що сучасного Балицького чекає доля старого, якого в 1937 році розстріляли як щура.
Тож давайте вітати декомунізацію українських топонімів і України взагалі. Старі таблички с іменами катів повинні опинитись на смітнику, а сучасні кати і зрадники – біля своїх кривавих кумирів.
… 23 травня - 80-річниця смерті Євгена Коновальця, і хоча його «повернення» в Україну тривало більше, ніж півстоліття, сьогодні його ім’я відоме усім українцям, його можна зустріти в назвах багатьох вулиць і площ. І це чудово, що маленькі українці граються не на вулицях імені катів, а на вулицях, які носять імена героїв.
Тетяна Малахова, Київська область, InfoKava
