"Підтримати"
Новини
Всі новини

Олександр Михельсон: Інформаційна війна - завжди перевіряйте джерело інформації

Наразі йде вал оперативної інформації на різних сайтах та Телеграм-каналах. Наздогнати таку велику кількість новин складно. Тому ми обрали дещо інший шлях. Ми публікуємо новини, які з якоїсь причини могли пройти повз вашу увагу, відомості, які можуть знадобитися миттєво, думки людей, яких ви читали роками. Вся інформація береться з перевірених і заслуговуючих на довіру  джерел.

Якийсь час тому ми розпочали публікацію думок та колонок наших авторів та авторитетних людей у ​​соціальних мережах. Тобто тих, до чийого погляду на речі придивляються, чиї прогнози здійснюються, а характеристики точні. Усі публікації – за дозволом авторів. І якщо їх можна пропустити у стрічках Фейсбуку та Телеграму, які оновлюються постійно, ви зможете багато публікацій знайти у нас.

Саме зараз - Олександр Михельсон, журналіст, публіцист, перекладач з роздумами про інформаційну політику.

Постійно моніторячи інформаційний простір, я дедалі більше переконуюсь у взагалі-то тривіальному факті.

Коли інформація є зброєю, то й уміння нею користуватися для нонкомбатантів (тобто, тих, хто не тримає в руках зброю) є не менш важливим, ніж уміння користуватися звичайною зброєю – для бійців на передку. І так само, як немає сенсу потикатися до військкомату без належних навичок та/або з поганими фізичними кондиціями – так і в спілкуванні, від соцмереж до балачок із сусідом, варто добре розуміти потенційні негативні (як, звичайно, й позитивні) наслідки цього. А для цього в першу чергу необхідно розуміти, що ми можемо в кожній конкретній ситуації.

Є теми, де просто тупо недостатньо інформації. Наче однозначна попервах ситуація з наданням Україні літаків перетворилася на якусь багатошарову ІПСО (інформаційно-психологічну спецоперацію) з купою учасників. Те саме від самісінького початку відбувається з можливим включенням у війну Білорусії. Моя сторінка у Фейсбуці не користується аж таким великим інтересом публіки, це десь under-mediate, але в деяких випадках все одно краще промовчати, аніж, можливо, зашкодити.

Це твердження взагалі багато чого стосується. Ті ж відверті фейки можуть мати силу лише тому, що ми самі їх розповсюджуємо. Але, на жаль, фейк не завжди можна відрізнити від правди – навіть з тими 20+ років досвіду, що я згадав. Ну бо ж на те він і фейк.

Одна справа – широкий репост закликів до українців у Польщі заблокувати польсько-білоруський кордон, бо там «стоять черги фур з медикаментами і продуктами для Росії й Білорусі». Тут провокація більш ніж очевидна. І то навіть на неї повелися деякі мої, в цілому тямущі знайомі.

Інша річ – повідомлення про випадки розкрадання допомоги для українців, чи хабарі з біженців на кордоні та митниці, чи бардак і навіть злочини на блокпостах, оце-о все.

Елементарне уявлення про науку статистику дає переконаність, що все це дійсно трапляється. Не може не траплятися за наявних обставин. Але, перш ніж розповсюджувати подібну інформацію, перевіряйте джерело. Якщо людина, в якої ви берете цю інформацію, вам невідома, погляньте холодним оком, чи наводить вона хоч якісь конкретні дані, що дозволяють ідентифікувати обставини, час, місце подій.

Наче ж проста й очевидна порада, а діє не у всіх. Причина очевидна – людська психологія в стані тривожності. Цей стан множиться на типово соцмережевий синдром «сказати про важливе». Причому першим.

Але зараз не ті обставини. Вмикаймо класичний прийом «порахуй до десяти». За цей час цілком можна подумати, а чого я досягну своїм дописом, репостом чи навіть коментарем. Я от за ці шістнадцять днів відмовив собі в значно більшій кількості дописів, ніж таки розмістив. І то не повністю собою задоволений.

Ясно, що це стосується й абстрактних речей, на кшталт тривоги щодо «компромісів» з агресором чи улюбленого національного спорту зі взаємопоборювання на підставі політичних антипатій. Друзі, ні те, ні інше зараз просто не актуально. Хоч би тому, що жодних змістовних переговорів із рашистами на найближче майбутнє не передбачається: самі ж рашисти ні на що подібне не підуть, поки не переконаються в своїй нездатності просунутися далі, ніж вони вже є. Ну і тим паче не передбачається в найближчому майбутньому виборів, еге ж?

Ще раз: я чудово розумію емоційні підстави бурхливих реакцій. Мене самого десь так тричі на день кидає з чорного депресняка в надмірну ейфорію і назад. І це ж я ще не під бомбами (майже) абощо.

Але якщо ви теж у відносній безпеці, й маєте час рефлексувати – то маєте час і на раціональне осмислення. Знов-таки, я в курсі, що це вміння не дається швидко.

Головна порада тут – відстежуйте свій емоційний стан. У плані причин його виникнення. Привчіть себе за кожного сплеску емоцій, неважливо, добрих чи поганих, замислюватися над їхньою причиною. Іноді ця причина насправді – зовсім не те, що нею здається, коли не замислюєшся.
Згадайте, що емоції у вас змінюються регулярно, гойдаються як маятник (я точно знаю, що так воно у всіх і є). А отже, те, що зараз повністю захопило ваші почуття і мислення, дуже скоро може змінитися чимось іншим. Зараз ваш стан може здаватися таким, що вміщує цілий Всесвіт і визначає все. Але насправді це не так.

Здається, вже забагато літер. Хоча незачепленими лишилися ще кілька аспектів. Що ж, повернемося до них пізніше. Введу для цього хештег, ну скажімо, #Спокійно, чом би й ні  

Ще одне. В коментарях доволі часто пишуть, шо нафіга нам знати, шо там коїться в раші. Або шо немає сенсу викривати їхні фейки, і так усе з ними ясно.

Мені ця думка видається докорінно помилковою. "Все" ясно не всім.

Так, Україна воює за свободу, за існування Українського народу і, за компанію, за Європейську цивілізацію. Це факт. Але це може бути дещо, гм, "по бубнові" пролетарію Миколі, домогосподарці цьоці Люсі чи мегасуперінстаблогерці "Кучерява хтось".

Їм навіть може здаватися кращим, шоб війна скінчилася на будь-яких умовах, ай-ай-ай, ліш би скорєє всьо кончілось.

Усі вони повинні чітко знати: котіки, на умовах Путіна нічо не "кончіцца", а тіки розпочнеться. Санкції - надовго. Режим окупації - теж.
І інстаблогерка, ймовірно, піде на панель, цьоця Люся, дуже ймовірно, буде отоварюватися по талонах (про "Ікеї" всякі я мовчу взагалі), а пролетар Микола, більш ніж імовірно, стане гарматним м'ясом у черговій священній війні з польським нацизмом, естонськими вірусними горобцями чи молдавською ядерною бомбою. Як уже стали такі ж Миколи з ОРДЛО.

Все це цілком очевидно нам тут, у ФБ, але не завжди очевидно згаданим персонажам. Які цілком можуть жити з вами двері в двері.
Своїм ідіотизмом - у давньогрецькому значенні слова - вони вже догралися до війни. Природно, зараз вони схильні звинувачувати в цьому інших. Так влаштовано людську психіку.
Але вони мусять затямити, що продовження ідіотизму неминуче веде до ще гіршого. Не шкодуймо для пояснення своїх часу і слів. В тилу це - такий же важливий ресурс, як і патрони на передку.

Мене звати Сашко. Я з України. І ми переможемо.

Олександр Михельсон, журналіст, публіцист, перекладач, Черкаси

InfoKava


Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Twitter.

Ctrl
Enter
Если вы заметили ошибку в тексте
Выделите её и нажмите Ctrl+Enter
Также по теме