США та НАТО у своїх відповідях на російські пропозиції щодо "гарантій безпеки" проігнорували принципові вимоги Москви, - заявив президент РФ Володимир Путін на пресконференції за підсумками переговорів із прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном.
"Зазначимо, що уважно аналізуємо отримані 26 січня від США та НАТО письмові відповіді. Але вже зараз зрозуміло, і я поінформував про це пана прем'єр-міністра, що принципові російські стурбованості виявилися проігноровані", - сказав Путін.
Він додав, що Москва не побачила відповіді на три ключові вимоги: недопущення розширення НАТО, відмова від розміщення ударних систем озброєнь поблизу російських кордонів та повернення військової інфраструктури блоку в Європі до 1997 року.
"НАТО посилається на право країн на вільний вибір, але не можна зміцнювати чиюсь безпеку за рахунок інших", - зауважив Путін.
Голова РФ щиро дивується, чому майже весь світ заступається за Україну, вважаючи це заступництво порушенням права РФ на безпеку. Схоже, президент нашої егоїстичної сусідки впевнений: Україна не є країною, яка також підпадає під це право. Путін вважає несправедливою вимогу України не зміцнювати безпеку Росії за її рахунок і ще більш несправедливим, що світова спільнота думає також як Україна. А виходить саме так: вимога Росії не приймати Україну до НАТО – це порушення прав України на забезпечення її безпеки.
У Росії дедалі частіше кажуть, що Україну так чи інакше треба примусити до покори, бо вона порушує права російськомовних, культивує на своїй території нацизм та фашизм, та загрожує миру у регіоні. А колективний Захід, вважають, підігрує Україні, нашпиговує її зброєю, підштовхує до вирішення територіальних проблем військовим шляхом, а також влаштовує бази НАТО прямо біля кордонів РФ.
Що далі?
Оптимісти запевняють, що Росія не має сил на повномасштабну війну з Україною, і вона не нападе, бо не самовбивця.
Песимісти бачать різні сценарії, якщо не повномасштабної війни, то локальних агресивних операцій. Наприклад, із захоплення Маріуполя та узбережжя Азова до Криму. Або з блискавичного захоплення Києва: кібератака - ракетний обстріл - повітряний десант - танки. Вся операція може завершитись за 3-4 години, і ніхто нічим допомогти не встигне.
Оптимісти вірять Путіну в його запевненнях про відсутність планів нападу.
Песимісти запевняють, що агресори завжди говорять про мирні наміри, але тільки у разі виконання їхніх ультиматумів, і шантажують противника всім, що їм доступно. Росія шантажує світ - ЯО. Європу – газом. Україну – Донбасом. У єдність антиросійського фронту вбиваються інформаційні та нафтодоларові клини.
Захід попереджає про агресивні плани Росії. Зеленський кидається між бажанням виявити незалежність, бажанням знизити панічні настрої та вимогами до Заходу дати побільше грошей та зброї, бо ж Путін біля кордонів. Данилов, нарешті, сказав правду: ми не виконуватимемо Мінські угоди, бо це для України смерті подібне. ОПЗЖ зажадали Данилова за ці слова та наміри посадити на 10 років та виконати Мінські угоди у повному обсязі. Зеленський запевнив усіх, що Україна – країна надійна, і всі розпорядження у всіх документах завжди виконує.
Загалом ситуація продовжує загострюватися. Сторони – Росія, Україна та Захід – втрачають терпіння. Панікувати нема рації (а що залежить від пересічної людини?), але й самозаспокоєнням займатися нераціонально.
Пам'ятаєте лічилку: раз, два, три, чотири, п'ять - йду тебе я... ага, - рятувать: хто не заховався - я не винуватий. Наразі "водить" Путін. Він мріє знайти і "врятувати" всіх, хто "не сховався". У даному випадку мова, звісно, про українців, навіть якщо вони російськомовні українці. Так що - готуймося чи ховаймося. Третього не дано.
Ірина Шевченко, InfoKava
