Скандал навколо підприємства з виробництва унікальних авіадвигунів "Мотор Січ" розгорівся ще рік тому, а недавно спалахнув з новою силою. В черговий раз ми бачимо, що це підприємство, як і ряд інших недобитих ще до кінця залишків радянського хай-тека, на кшталт Південмашу і Антонова, в руках вітчизняної влади представляються такиою собі "гранатою в руках мавпи". Цією гранатою довго гралися і таки догралися! Про це пише Олександр Карпець для Економічних Новин.
Увертюра
Зе-влада від великого розуму подумала, очевидно, що проблема якось розсмокчеться сама собою. Але вона не розсмокталася, а навпаки, загострилася до такого ступеня, що китайська компанія, яка купила акції “Мотор Січі”, має намір “виставити” Україну аж на цілих три з половиною мільярда “вічнозелених баксів” в якості компенсації за моральну та матеріальну шкоду. Чи не головний “прикол” полягає в тому, що китайці найняли для представлення своїх інтересів у міжнародних арбітражах відразу кілька провідних юридичних компаній з США. І це при тому, що українська влада зупинила остаточне завершення угоди з придбання китайськими компаніями контрольного пакета “Мотор Січі” саме під тиском адміністрації Трампа, що розпочав торгову війну з Китаєм. Але про це нижче …
В цей же час Зеленський дає нудне інтерв’ю китайському інформагентству “Сіньхуа”, в якому вихваляє Піднебесну, її комуністичне керівництво і особисто товариша голову КНР Сі Цзінпіна за їхню мудру політику, не забувши при цьому привітати з черговою річницею комуністичної революції в Китаї . Подібні славослів’я обумовлені тим, що Європа і Америка грошей більше не дають, а в бюджеті утворилася величезна діра, і таким собі рятівним колом бачиться саме Китай, який Україна спочатку ще за часів Януковича “кинула на три ярда” на сільському господарстві, а тепер знову “розвела “на акціях заводу “Мотор Січ “.
Щоправда, економічний аналітик Олексій Кущ вважає такі рухи тіла агонією, оскільки звернення до Китаю як до рятівної соломинки при попередніх владах, зокрема при Кучмі і Януковичу, передувало агонії режиму Кучма, за словами Куща, згадав про Піднебесну в розпал кризи з “кольчугами”, а чим закінчилося правління Януковича нагадувати навряд чи варто …
А ще, на думку Куща, “у Китаю є своя економічна політика, а в Україні поки немає , причому навіть на рівні проекту, і якщо в Піднебесній думають про випуск авіаційних двигунів, то в Україні намагаються заново “зачати і народити” вітчизняну сіялку, причому саме намагаються, продовжуючи купувати сільськогосподарську техніку в Білорусі”. Власне, це все, що потрібно знати про сучасну Україну, яка колись була авіаційною і ракетно-космічною державою, а тепер перетворилася в виробника кукурудзи і сої для того ж Китаю.
Короткий зміст попередніх серій
Нагадаємо, що «Мотор Січ» був свого часу одним з провідних світових розробників і виробників широкої номенклатури двигунів для літаків і вертольотів. Випускаються також наземні газотурбінні двигуни і електростанції, товари народного споживання. Навіть незважаючи на нинішній занепад, науково-технічний потенціал підприємства поки що дозволяє йому конкурувати зі світовими виробниками авіадвигунів. “Мотор Січ” є розробником 28 типів серійних двигунів, штатний персонал складає більше 25 тис. працівників, двигуни підприємства використовуються на вертольотах Мі-2, Мі-8, Мі-24, КА-26, літаках Ан-26, Ан-72, Ан-74, А-124 (Руслан), Ан-225 (Мрія).
Крім того, підприємство має в своєму розпорядженні величезний масив науково-технічних розробок, насамперед, у сфері розробки і створення авіадвигунів для цивільних і військових повітряних суден. Зокрема, знамениті ваговози “Руслан” і “Мрія” літають на запорізькому двигуні Д-18Т. Фахівці “Мотор-Січі” є носіями унікальних ноу-хау і технічних навичок. Збереження, підтримання в працюючому стані і подальший розвиток “Мотор-Січі”, її науково-технічних і технологічних напрацювань необхідні не тільки для підтримки виробництва, зайнятості, податків, доходів населення, суто військових і технічних цілей, хоча все це дуже важливо. Але “Мотор-Січ” з усіма її напрацюваннями, ноу-хау є одним з найважливіших елементів загальної технічної культури і традиції, яка повинна бути не просто збережена і передана нащадкам, але також отримати подальший розвиток, оскільки наука і технології не повинні стояти на місці.
Всього цього більш ніж достатньо для того, щоб держава дуже і дуже уважно поставилася до підприємства і його долі. Питання збереження і розвитку таких виробництв не вирішуються ринком і суто приватними інтересами. Наприклад, навряд чи хто завгодно зміг би одноосібно приватизувати американську багатопрофільну корпорацію General Electric, що виробляє, в тому числі, авіадвигуни, та ще й вивести акції компанії на якісь “каламутні” офшорки, як це сталося з “Мотор Січчю”. Незважаючи на фірмовий американський ринковий і приватновласницьких фундаменталізм, там такі “іграшки” знаходяться під щільним контролем і опікою держави, яка не тільки пильнує такі компанії, але і завантажує їх державними замовленнями у сфері оборони, космосу, подвійного застосування.
У пострадянській Україні спочатку ставлення до спадщини радянського хай-тека було байдужим. Причому “Мотор-Січ” є найяскравішою тому ілюстрацією. “Антонов” і “Південмаш” поступово “загинаються” у державній власності, оскільки держзамовлень вони практично не мають і сяк-так перебиваються контрактами на стороні. Та ж ситуація склалася у “Мотор Січі”, але її дозволили «прихватизувати». І не так, щоб дозволили, а просто всім і вся було наплювати, в тому числі з причини зазначеної вище відсутності економічної і технічної політики, а також відсутності елементарного патріотизму і надлишку корупції, незважаючи на велику кількість шароварного пафосу.
Як би там не було, але багаторічний, ще з 1980-х років глава підприємства з категорії так званих “червоних директорів” В’ячеслав Богуслаєв підприємство приватизував. Про те, як саме Богуслаєв скупив акції підприємства і вивів їх в пов’язані офшори, достовірної інформації немає, але в даному випадку це не має значення. Зате достеменно відомо, що завдяки цьому Богуслаєв входить до числа найбагатших людей України.
Однак як би байдуже в Україні не ставилися до “Мотор-Січі”, до 2014 року ситуація на підприємстві була терпимою, оскільки основним споживачем продукції підприємства була Росія. Колапс настав з початком московської агресії, оскільки економічні зв’язки були остаточно розірвані, Росія перестала закуповувати продукцію, а головне – українська влада ввела заборону на торгівлю з Росією, особливо якщо це стосується продукції військової та подвійного призначення, а саме таку продукцію випускає “Мотор-Січ “. Однак, при цьому, держава нічого не зробила для того, щоб підтримати “Мотор-Січ” та інші подібні підприємства в момент повної втрати ними ринків збуту і замовлень, отже, і фінансових ресурсів. Ні державної допомоги, ні просування цього і подібних підприємств на зовнішніх ринках помічено не було.
Олексій Кущ так описує цю сумну ситуацію:
“Блокуючи традиційні ринки збуту цих компаній, попередня влада так і не подбала про створення дієвих компенсаторів у вигляді кредитних програм на освоєння нових ринків і державних закупівель для насичення ринку внутрішнього. Зате ми замовляємо у Франції літаки на сотні мільйонів доларів і ведемо переговори з Туреччиною про покупку безпілотників. А на зустрічі з бразильським президентом наш глава держави обіцяє купувати військово-транспортні літаки, вироблені в Бразилії, маючи при цьому свій проект аналогічного повітряного судна. За минулі десятиліття армія не замовила жодного нового військово -транспортного літака у вітчизняного виробника, і українські курсанти змушені літати на металобрухті”.
Вихід був один, і він був знайдений у вигляді Китаю. Тут необхідне пояснення. У світі взагалі не так багато країн, які виробляють повітряні судна (маломірна дрібниця не береться до уваги). Крім Росії і Китаю, це США, Євросоюз (Франція, Німеччина, трохи Італія), Великобританія, Канада (Bombardier) і Бразилія (Embraer). Нікому з них українські авіадвигуни і взагалі авіатехніка не потрібні. І не тому, що вона погана – багато зразків радянської техніки досі залишаються недосяжними для Заходу, зокрема Руслан і Мрія, які літають, повторимо, на запорізькому двигуні. А тому що в зазначених країнах інша технічна і технологічна культура, технічна ідеологія. Образно кажучи, спроба зліпити щось з ієрогліфів Китаю і індіанців майя нічого не дадуть в принципі, тому що ідеологія у цих ієрогліфів різна.
Звичайно, при бажанні ті ж запорізькі двигуни після деяких доопрацювань могли б використовувати на тому ж Боїнгу, але цього ніхто не допустить з міркувань конкуренції. Якщо виключити Росію, то єдина країна, якій цікаві українські розробки в галузі авіаційної техніки, – це Китай, технологічна культура якого в сфері авіації та ракетобудування має радянське коріння. Оскільки будь-що інше придумати було складно, практично неможливо, і владою, і власником був узятий курс на Китай.
Словом, вийшло, як в культовому радянському фільмі “Той самий Мюнхгаузен” (1979) за сценарієм Григорія Горіна: “Спочатку планувалися торжества, потім арешти, потім вирішили поєднати”. Арештами, як мінімум фігурально, погрожували американці з адміністрації Трампа, який затіяв “великі розборки” з Піднебесною.
Власник підприємства пішов тим же китайським шляхом.
Дуже тішить пишномовна заява новоявленого власника: “Я міг закрити завод”… А ти його відкривав, щоб закривати?!
Але треба віддати належне, що Богуслаєв пішов єдино можливим шляхом. Головним чином, тому що іншого шляху не існує. Власне, такий шлях є: це державні програми розвитку авіаційної промисловості і відповідні державні капіталовкладення в створення і виробництво авіатехніки на базі ДП “Антонов” і ВАТ “Мотор Січ” з подальшою закупівлею техніки для потреб України та її просування на світовому ринку, зокрема, в країнах третього світу, де марка “Антонов” добре відома і користується популярністю, а антонівські літаки із запорізькими “двигунами” ще 1960-х років випуску досі примудряються літати, правда, на межі фолу, але важливий сам факт довговічності такої техніки при експлуатації в варварських умовах.
Однак все це є поки що тільки мріями, а тому доводиться виходити з того, що Китай став тим єдиним рятівним колом, який дозволить хоч якось утримати українське авіабудування на плаву. Більш того, є приклад співпраці “Антонова” з китайською державною авіабудівної корпорацією AVIC-II, в результаті чого в Піднебесній було створено військово-транспортний літак Y-20 максимальною вантажопідйомністю 66 тонн. Перша машина була піднята в повітря в 2013 році. Звісно ж, що це не найвигідніша угода, оскільки китайці фактично “купили наші мізки, що залишилися з радянських часів”. Якби цей літак виготовляли, нехай навіть в рамках спільного підприємства, але в Києві, на Святошино, на заводі Антонова, це було б дійсно великою удачею. Але навіть в такому вигляді співпраця – це краще, ніж кукурудзою торгувати. При цьому проти посадових осіб “Антонова” кримінальних справ ніхто не порушував, очевидно, тому що з цього приводу не було вказівок з Вашингтона.
У випадку з “Мотор-Січчю” ситуація склалася зовсім інша. Продаж Богуслаєвим і якимись таємничими іншими співвласниками акцій китайцям почалася в 2016 році. А вже в 2017 р на 56% акцій підприємства наклали арешт, чим заблокували продаж компанії і можливість призначати менеджмент на підприємстві. Зроблено це нібито через ризики для національної безпеки України у вигляді можливого витоку технологій в Китай. У 2019 стало відомо, що якась китайська компанія Skyrizon Aircraft Holdings Limited сконцентрувала акції шляхом скупки акцій трьох офшорних підприємств, що в сукупності володіли більше ніж половиною голосів на «Мотор Січі». Одночасно з цим США почали безпрецедентний тиск на українську владу, щоб не допустити остаточний продаж підприємства китайцям. Про те, як це відбувалося, було детально написано в матеріалі ”Мотор Січ викинули в прірву“, тому опишемо ці маневри дуже коротко.
Для розірвання угоди в кінці серпня 2019 року Україну відвідував радник президента США з національної безпеки Джон Болтон, якого Трамп, втім, незабаром звільнив. В кінці вересня 2019 року підприємство відвідували радник Пентагону з оборонної промисловості України Дональд Вінтер і повірений у справах посольства США в Києві Вільям Тейлор. А в жовтні 2019 р радник президента США і засновник знаменитого ПВК Blackwater Ерік Прінс нібито розглядали можливість придбання підприємства, хоча авіаційний хай-тек – це явно не профіль для, скажімо так, “охоронної фірми”. Словом, американці відпрацьовували два напрямки. По-перше, повторимо, це тиск на українську владу з тим, щоб вона стала на заваді підписанню угоди і переходу підприємства під контроль китайців. По-друге, це всіляка демонстрація Китаю, що в Україну, зокрема на “Мотор-Січ”, влазити не слід, оскільки це “американська підмандатна територія”.
В кінці серпня 2020 держсекретар Майк Помпео в черговий раз “провів виховну роботу” з Зеленським. Після цього Антимонопольний комітет завернув поданий китайцями пакет документів по «Мотор Січі», і справу знову перенесли. Справедливості заради слід зазначити, що при концентрації акцій китайською компанією Skyrizon проглядаються деякі порушення українського антимонопольного законодавства, але вдаватися в подробиці не будемо. До того тієї ж справедливості заради доводиться констатувати, що наш доблесний антимонопольний комітет далеко не завжди вбачає порушення цього закону навіть там, де вони просто ріжуть очі, зокрема, щодо вітчизняних олігархів, які примудрилися монополізувати цілі галузі.
Однак тут уже у китайців, так би мовити, “терпець урвався” 4 вересня компанія Skyrizon попередила Мін’юст про намір дати старт міжнародного арбітражу проти України. Скандал з міжкорпоративного перейшов на міждержавний рівень: 22 жовтня 2020 року в МЗС КНР викликали українського посла в Китаї Сергія Камишева, якому дали зрозуміти, що не збираються терпіти недопуск інвесторів на підприємство під тиском рішення Антимонопольного комітету, що постійно відкладається.
“Профукали все!”
В результаті ми вже маємо зіпсовані відносини з Піднебесною. При цьому Україна від цього скандалу і від потакання американським капризам в питанні “Мотор Січі” поки нічого не придбала і навряд чи щось придбає. Навіть аргумент про “кредити МВФ і міжнародних фінансових організацій” в даному випадку не працює, оскільки за підсумками 2019 року Китай став торговим партнером №1 України. За даними Держслужби статистики, товарообіг України з Китаєм в 2019 році виріс на 30,4% в порівнянні з минулим роком. А за перші 7 місяців цього року український товарний експорт в КНР виріс взагалі на фантастичні 96,5%. При тому, що експорт товарів в ЄС – на 18,6%, а торговельні зв’язки з США взагалі не йдуть ні в яке порівняння з україно-китайським товарообігом.
Цікава деталь: в Україні з’явилися партнери китайців в проекті по “Мотор Січі”. Таким себе називає DCH Group харківського олігарха Ярославського. Важко зрозуміти, “яким боком” сюди потрапив Ярославський, який, за чутками, поки що не може толком запустити багатостраждальний Харківський тракторний завод. Але факт залишається фактом: після чергового перенесення розгляду справи АМКУ в кінці вересня цього року разом з китайською компанією Beijing Skyrizon саме DCH Group Ярославського в третій раз подавала звернення до Антимонопольного комітету, але відповіді досі не отримана …
І ось тоді розгорівся черговий скандал. Китайці, які зазвичай воліють вирішувати питання тихо, без зайвого шуму, 17 листопада 2020 року заявили про подачу заявки в міжнародний арбітраж про стягнення з України збитку в розмірі 3,5 млрд доларів. Правда, тут є цікава деталь. Про це сповістив сайт все тієї ж структури Ярославського DCH Group, яка називає себе партнером китайців в Україні, в тому числі в питанні “Мотор Січі”. Як випливає з повідомлення, через зволікання з вирішенням питання і допуску китайських інвесторів на підприємство, китайська сторона розглядає це як протизаконну експропріацію, що порушує україно-китайські міжурядові угоди про заохочення і взаємний захист інвестицій.
Китайська сторона посилається на ст. 4 Угоди між урядом України і урядом КНР , яке набуло чинності 30 травня 1993 року. Згідно з цим документом, інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані або піддані іншим заходам, що призводить до аналогічних наслідків. Виняток становлять випадки, коли такі заходи здійснюються в громадських інтересах на недискримінаційних засадах і супроводжуються виплатою компенсації. Розмір компенсацій розраховується на основі реальної вартості інвестицій на момент їх реквізиції. Таким чином, націоналізація за договором в принципі можлива, але треба виплатити інвесторам “відступні”.
Важливою особливістю є список юридичних компаній, які представлятимуть інтереси китайської сторони. Це три провідні міжнародні юридичні компанії: WilmerHale, DLA Piper та Bird & Bird, які славляться “зоряним складом” юристів, що працюють на ці компанії. У WilmerHale працює Роберт Мюллер, колишній директор ФБР США, що входить до складу Республіканської партії. Партнером юридичної компанії DLA Piper є Дуглас Емхофф, чоловік тієї самої Камали Харріс, яка стане віце-президентом США в разі оголошення Джо Байдена президентом. Ці юридичні компанії в медіа вже прозвали “корпорацією монстрів”, яким Україна в арбітражі нібито неминуче повинна програти.
У зв’язку з цим виникає питання: хто буде представляти інтереси України в цій суперечці, якщо все ж спір не буде врегульовано і справа дійде до арбітражу? Вкрай сумнівної кваліфікації юристи з Мінекономіки і нещодавно створеного “Міністерства стратегічних галузей промисловості”? Або теж наймуть крутих юристів з міжнародних юридичних фірм, причому за гроші українських платників податків? Хто взагалі буде відповідати за “це все” ?!!
Ще одна цікава деталь. Юридичне обслуговування китайської сторони будуть вести ті самі американці, за наполяганням яких Україна затягує завершення угоди по переходу “Мотор Січі” під контроль китайської сторони. Як то кажуть, нічого особистого – просто бізнес …
Ще одна деталь. Як випливає з повідомлення харківської DCH Group, на стороні китайців в якості радника з питань українського права в міжнародному арбітражі буде виступати якась компанія Arzinger, мабуть юридична … Як бачимо, рідну батьківщину хочуть “виставити на круті бабки” в сумі 3,5 млрд доларів в нинішні важкі часи не тільки чужі, а й “свої”. Мабуть, розраховують на щедрі бонуси, гонорари та інші “плюшки” від багатих китайських панів, йти до яких в служіння не гребують навіть круті американські лойєри!
А що, власне, відбувається на підприємстві? Якщо коротко, то робота йде, але з великими втратами. Згідно зі звітом «Мотор Січі» за січень-вересень 2020 р прибуток підприємства до оподаткування склав 926,463 млн грн. за рахунок виконання зобов’язань по поставкам авіаційних двигунів. Цей результат був отриманий завдяки прийняттю низки заходів щодо оптимізації та реорганізації діяльності, переходу до короткострокових проектів, що окупаються і скорочення витрат на управління та інші допоміжні процеси.
Про те, як виглядає така “оптимізація”, пише в соцмережах економічний аналітик Олексій Кущ:
“За останніми повідомленнями, з” Мотор Січі “звільняють 4,5 тис. працівників, а всього за останні роки підприємство втратило 8 тис. робітників і інженерів. з урахуванням сімей це більше 30 тис. жителів міста Запоріжжя. Цікаво, хтось оцінював втрати держави внаслідок втрати в системі зайнятості такого значного числа висококласних фахівців? Хоча б з розрахунку ціни підготовки такої ж кількості нових працівників. В сухому залишку: внаслідок бездарної промислової і економічної політики останніх років практично втрачено найцінніше підприємство, діамант нашого високого машинобудування”.
Експерт констатує, що ” Україна профукала” Мотор Січ “і 3,5 млрд доларів “. Від себе зазначимо, що слово “профукала” тут видається занадто м’яким, але доведеться залишатися в рамках пристойності…
Фінал
Китайські інвестори ПАТ "Мотор Cіч" почали міжнародний арбітраж на $3,5 млрд. з державою Україна. Схоже, у нас завелися зайві гроші, а китайці, як інвестори нас і взагалі не цікавлять...
