Через діяльність окупаційної влади на Донбасі, Україна може стати першою країною Європи, в якій дефіцит питної води стане причиною міграції «екологічних» біженців.
Донбас традиційно є зоною вододифіцитною. Понад 300 населених пунктів на регіону забезпечуються водою завдяки штучно створеному каналу «Сіверський Донець-Донбас», який постачає до споживачив воду з єдиної великої річки - Сіверського Дінця (водозабір в районі Слов’янська, захопити який у 2014 році окупанти намагались першим) і подається через систему каналів і насосних станцій по всій області. З моменту його побудови, обслуговуванням каналу займається державне підприємство «Вода Донбасу».
Втім, війна і окупація частини регіону суттєво внесли корективи в ситуацію з водозабезпеченням. Затоплення шахт неминуче призводить до забруднення вод, а окупаційна влада робить все, щоб робота каналу була зупинена. Ще у червні 2014 року в результаті обстрілу на території насосної загинули два співробітники компанії і канал був зупинений вперше за всю його історію.
Протягом наступних років через пошкодження під час обстрілів канал «Сіверський Донець – Донбас» неодноразово був зупинений на різних ділянках. Це стосується і ділянок, де точно не відбувались військові дії, і аварії та обстріли могли мати лише характер диверсій.
Попри те, що лідери ОРДЛО продовжують закидати вину у таких диверсіях українській стороні,Україна не припинила подачу води, що, схоже, не входило у плани окупантів, й вони перейшли до «плану Б»: унеможливити водозабезпечення всередині окупованої частини України.
В минулому забезпечення роботи каналу та його численних насосних станцій здійснювали працівники кампанії «Води Донбасу». Їхня робота, а ще важливіше – ремонт та підтримання безперебійної роботи каналу, – забезпечувалась із сплати комунальних послуг містами Донеччини.
З моменту «проголошення» «ДНР», окупована частина Донеччини почала накопичувати суттєву заборгованість. Крім того, влада «ДНР» штучно створила заборгованість зарплатні в межах самої самопроголошеної республіки. Це призвело там до масових звільнень комунальників.
У підсумку: власні джерела води небезпечно забруднені, робота єдиного зовнішнього джерела не оплачується, провокуючи Україну до припинення постачання води; обслуговуючий персонал в межах самої «ДНР» звільнений і нарешті в багатьох місцях сам канал і насосні станції пошкоджені обстрілами.
У містах ОРДЛО в 2018 році вже фіксувались спалахи кишкових захворювань, викликаних неякісною водою, яку городяни набирають в рідкісних колодязях або джерелах, що знаходяться в межах міст, де немає загрози замінування. Втім, такого обсягу води не достатньо для того, щоб підтримувати гігієну, митись, змивати унітаз.
Тут ще варто згадати, що кінцевий пункт каналу – місто Маріуполь, що знаходиться вже на підконтрольній території. Нехтуючи власними жителями, самопроголошена «ДНР» фактично шантажує Україну перекриванням води на найбільше східне місто України, що розміщене на підконтрольній території. Агітатори поширюють у Маріуполі думку про те, що саме українська сторона винна у недопостачанні води через канал. Враховуючи, що подача води з каналу перекрита, з 2015 року у Маріуполі питна вода (сумнівної якості) подається з Старокримського водосховища і обходиться жителям міста по 24 грн за кубометр.
Така ситуація, фактично, порушує деклароване ООН право кожного на доступ до питної води, та й суттєво грає на користь «ДНР», де налаштовують населення через водну кризу проти України.
Джерело: http://epl.org.ua
