Наш автор - поет Тетяна Малахова відома всій Україні своїми пристрасними віршами, які читала ще зі сцени Майдану, пише й прозу. Це публіцистика, яка має значення для державотворення, для виховання національної самосвідомості. Оскільки Тетяна Малахова - журналіст, сценаріст з великим досвідом, її творча натура потребує виходу - розповіді про те, що бачила, що відчувала, з якими людьми познайомилася тоді, у буремні дні України.
У одного з таких людей 12 грудня був день народження. Цей матеріал Тетяна Малахова написала у 2016 році, але він - назавжди.
Ще на Майдані я мріяла зробити відеоальбом, в якому б розповіла світовій спільноті про людей, які вийшли відстоювати нашу свободу. Мене обурювала російська пропаганда, і я хотіла, щоб увесь світ побачив, ЯКІ люди стоять на Майдані! І почала б я свій альбом з розповіді про чудову людину - київського хірурга Олександра Бойка.
Я б розповіла, які тривожні дні і ночі були в лютому 2014, як дівчата-волонтери залишились ночувати в госпіталі, що розташувався в костьолі, і переживали, що костьол без охорони і можуть напасти беркутовці, а тут поранені і тільки лікарі і волонтери. І як одна дівчина, флейтистка київського ансамблю, сказала: «Хай нападають. Хочу жити як вільна людина, або вмерти по-людськи, а не як залякана тварина..»
Тієї ж ночі я й познайомилась з Олександром Бойко і його дружиною Анною Бойко (Anna Boyko), також лікарем.
Коли я підійшла до них з якимсь питанням, хтось з них сказав: «А ми вас позавчора бачили на сцені, ви вірші читали..» Я зраділа і питаю: «А де ви стояли?» Олександр відповів: «Та ми не стояли… ми бруківку розбирали…» Ось такі люди вийшли на Майдан! Хірург і гінеколог кілька місяців чергували в медпунктах, працювали в госпіталі, розбирали бруківку…
Коли розпочалася війна, вони не стояли осторонь – допомагали волонтерам і навіть поділилися своїм житлом з незнайомими (!!!) біженцями з Донбасу. Майже два роки у них жила донецька родина, яка стала їм як рідна. А ще пані Анна ніколи не відмовляє жінкам-біженкам в допомозі як гінеколог, і саме завдяки їй з’явився на світ маленький хлопчик - герой мого вірша «Беженка с горящего Донбасса». Пані Анна відговорила донецьку біженку від аборту, допомагала їй всю вагітність, і навесні 2015 року в родині донецьких біженців народилася третя дитина, без якої вони тепер не уявляють свого життя!
Я дуже люблю цю надзвичайну родину київських лікарів Бойко. Сьогодні вони зберуться за святковим столом і вперше відсвяткують день народження пана Олександра… вперше після його повернення з війни. Сьогоднішнє свято буде відрізнятися від усіх свят, тому що там, на Сході, він на власні очі бачив страшну війну і смерть, і вже по-іншому дивиться на життя… Я знаю, що сьогодні будуть лунати інші тости і інші слова, ніж ті, що лунали раніше, до війни…і по-іншому на нього буде дивитися кохана дружина, яка довгі місяці чекала його з війни... але незмінними залишаться «Слава Україні» і «Героям слава», бо в цій родині патріотичні слова не просто слова, а діло.
Я дуже хочу, щоб саме такі люди, як Олександр і Анна, йшли в політику. Я усвідомлюю, що вони чудові лікарі, і їх покликання там, в лікарняних стінах, але наша держава дуже хвора і її зможуть вилікувати тільки такі чесні і порядні люди, як вони! Я дуже пишаюся знайомством з ними і завжди готова підтримати їх. І Я вірю, що таки зроблю свій відеоальбом, присвячений новим політикам, щоб у світової спільноти Україна асоціювалася не з перефарбованими крадіями, а зі справжніми патріотами і чесними людьми!
Тетяна Малахова, Київ.
