Сьогодні модно говорити про згубність патерналізму. Патерналізмом пояснюють чимало проблем українського суспільства. Сам патерналізм зараховують до спадщини радянських часів. Його називають свідченням незрілості українського суспільства. Але, насправді, не все так просто.
Під поняттям “патерналізм” часто об'єднують різні речі. Як дійсно шкідливі, так і такі, що можуть вважатися цілком нормальними.
Розпочнемо зі шкідливих.
До переліку пережитків радянських часів поза сумнівом абсолютний обов'язок забезпечувати добробут кожного свого громадянина. Особливо така логіка спрацьовує у випадку різноманітних пільг, соціальних виплат і т.д. А, оскільки держава ще не збудувала рай на землі, очікування подачок поєднується з обуренням.
Безперечно, можна висувати дуже багато претензій до осіб, із якими протягом років незалежності у пересічного громадянина асоціювалося поняття держави. Але держава по своїй природі не повинна ставати всенародною годувальницею. Держава має турбуватися про найзагальніші, спільні для всіх речі, а також бути арбітром відносин між своїми громадянами. Держава повинна створювати належні умови для ведення бізнесу, слідкувати за взаємним дотриманням прав та обов'язків роботодавця та працівника, у деяких випадках — долучатися до перерозподілу благ. Але вона не повинна ставати годувальницею для всіх і кожного.
Дуже часто позиції “держава мені винна” і “держава повинна” поєднуються з крайньою громадянською пасивністю. Набагато легше звинувачувати в усіх бідах дещо абстрактну державу, аніж взятися за вирішення місцевих проблем. Люди можуть лаяти державу та її керівництво (його, звісно, є за що лаяти) і водночас пасивно приймати свавілля, корупцію і бездіяльність місцевої влади. Замість того, щоб змусити піти у відставку місцевого селищного голову або мера, вони просто нарікають.
Водночас слід пам'ятати, що бажання бачити сильну і відповідальну владу цілком природне. Це так само природно, як визнавати авторитет батька або старшого брата. Часто попит на сильну владу демонструють якраз активні і самодостатні громадяни. Наприклад, у випадку місцевих акцій протесту. Розпочинаючи боротьбу з корумпованими чиновниками або безвідповідальним бізнесом, люди сподіваються, що цю боротьбу підтримають зверху. На жаль, ці сподівання часто обертаються розчаруванням. Але назагал вони цілком нормальні.
Іншою стороною медалі є бажання бачити сильну владу, котра турбується про велич держави, її гідне місце на міжнародній арені. Це теж природне і справедливе прагнення. За нормальних умов громадяни повинні бачити у владі національних лідерів, що впевнено ведуть за собою народ.
Отож, існують як негативні форми патерналізму, так і позитивні. Негативні потрібно поборювати. Позитивні відстоювати, адже вони — це засіб існування нації як цілісного організму. На жаль, потенціал позитивного патерналізму поки що не може бути повноцінно використаним. Це стане можливим лише після радикальної заміни політичної еліти.
Дмитро Сулима
azov.press
