13 червня – важливий день у новітній історії Маріуполя.
До 12 червня 2014 року сепаратисти контролювали приблизно 80% території Донецької і Луганської областей. Під контролем бойовиків перебував і Маріуполь із заводами оборонпрому і виходом до моря.
Після подій 9 травня і фактичної втрати третього за розміром міста Донбасу – Маріуполя Україна контролювала лише маріупольський аеродром, на якому дислокувались добровольців із батальйону АЗОВ нацгвардійці, військовослужбовці ЗСУ
Штурм Маріуполя українське командування спочатку планувало на 23 травня 2014 року, аби не дати можливості містянам проголосувати разом із іншими українцями на президентських виборах, але згодом відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня. У спецоперації брали участь бійці батальйону АЗОВ спецбатальйон Дніпро , бійці Національної гвардії та спецпризначенці МВС. Блокпости на в’їздах міста контролювали військові. Під час «зачистки» Маріуполя від сепаратистів було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради.
«Прапори РФ висіли ще за місяць, як мінімум, до «зачистки» Маріуполя, – згадує командир полку АЗОВ Мосе. – До того дня у місті вже давно не було ніякого контролю ні з боку міліції, ні з боку українських військових. Тому ми прийняли рішення захистити спільно із ЗСУ місто. Задля безпеки містян операція була спланована на ранок. Вже після кількох годин бою жителі Маріуполя почали сходитись до району ведення бою. Настрої серед населення були різні, деякі, ні чим не переймаючись, приходили просто подивитись… »
Під час обговорення операції зі звільнення Маріуполя вирішили, що наявними частинами армії та Нацгвардії виконати це завдання буде неможливо. Єдиний висновок, до якого тоді прийшли, – це необхідність доукомплектування і доозброєння новоствореного з учасників Майдану й очолюваного Андрієм Білецьким добровольчого батальйону міліції АЗОВ.
Маріуполь – це була наша перша непідготовлена операція, – згадує боєцьАЗОВу Собер. – Одним із найбільш пам’ятних моментів того дня для мене був в’їзд у місто… Я сидів у кузові пікапу й не мав каски. Вона була в мого друга, азовця на псевдо Хорст, який їхав усередині машини. Ми очікували, що обстрілюватимуть із самого початку і ворог дасть доволі жорсткий відпір. Тож Хорст зняв свою каску і передав її мені. Коли почався штурм і ми просувалися житловими кварталами та через барикади, Хорст потрапив під обстріл і куля зрикошетила йому в голову. Тобто, якби він не передав мені свою каску, не отримав би поранення… Загалом операція пройшла успішно, без особливого спротиву. На той момент у бійців АЗОВу був мінімальний досвід користування стрілецькою зброєю, тактики та інших військових нюансів. Нині у нас вже є розуміння того, як проводяться «зачистки», штурми та рейди».
Хтось вірить у містику, хтось – ні, але це відбулося у п’ятницю 13-го. Штурм почався о 5-й ранку з обстрілу укріплень терористів із ЗУ-23/2, змонтованої на броньованій вантажівці, легендарному «Прянику». Після цього пішли вперед штурмові групи азовців. Кінцевою метою наших хлопців було відвоювання будівлі «Грецького банку», в якій розташувалася штаб-квартира терористів. Тоді «зачисткою» керував особисто перший командир АЗОВу Андрій Білецький .
«Настрій того дня був дуже двояким, – згадує події 13 червня 2014-го боєць АЗОВу із позивним Шухевич. – Ми дуже довго чекали цього бою, проте, оскільки він був першим, не знали, що відбудеться насправді. І тому такого ти ніколи у житті ще не відчував і, мабуть, вже не відчуєш. Людина боїться завжди невідомого. Причина страху – в невідомості. Як людина боїться смерті, чому вона боїться? Через те, що це невідомий для неї стан. Відповідно, так само і з першим боєм. Це щось невідоме, страх був. Але в цей час доречно, коли там твій командир, лідер виступає з дуже сильної промовою, і ти чіпляєшся за ці слова і ними керуєшся. Це переборює страх, і ти себе опановуєш. Була дана команда, і ми всі озброїлись додатковими боєкомплектами. Хто гранати набрав, хто – додаткові набої. І розійшлись по своїх машинах, завантажились і поїхали. Висунулись вже за межу міста. Я у той час був десятником. Щоб підняти дух, почав «заряджати» гасла націоналістичні – хлопці підтримали, і хтось затягнув пісні народні українські, козацькі. З нами тоді був швед Майкл. Запам’яталось, що потім, коли ми їхали назад, він спитав: «Це українські козацькі пісні?» Я відповів: «Так». А він каже: «Мене вони дуже сильно вразили». І потім він, наскільки я пам’ятаю, собі їх завантажував, слухав і був, скажімо так, у шоці».
За підсумками операції було ліквідовано декілька бойовиків і затримано більше 20 осіб. При цьому ніхто з мирних жителів Маріуполя серйозно не постраждав.
Відтоді місто живе мирним життям. Нині 13 червня – знаменна дата, а святкування річниці звільнення Маріуполя від окупанта входить у традицію все більшої і більшої кількості містян.
Цього року святкування визволення Маріуполя пройдуть у місті 17-18 червня. 17 червня о 10:00 стартуватиме фестиваль «ВІЛЬНИЙ МАРІУПОЛЬ». Наступного дня, 18 червня, відбудеться зустріч бійців АЗОВу із побратимами різних добровольчих та кадрових підрозділів України. Ініціатором зустрічі виступить Андрій Білецький – засновник та перший командир полку АЗОВ
