Люди їхали, їдуть і будуть їхати в пошуках кращої долі в усьому світі. Хтось їде назавжди, хтось - заробити відповідно до своїх здібностей і потім повернутися додому.
Один з таких фахівців поділився своїм досвідом отримання робочої візи в США.
Нарешті знайшов час трохи написати про те, як і чому я опинився в США.
Свого часу я задався питанням знайти роботу за межами України. Не знаю, чому саме, але 2 роки тому страшенно захотів поїхати до Данії і таким чином я обрав свого майбутнього роботодавця в Україні - компанію Ciklum. Працював я на датську компанію Berlingske Media, яка є однією з настаріших медіа-компаній в Європі (їх перша газета, Berlingske Tidende, вийшла у 1749 році). Це був чудовий досвід: нові методи роботи, подорожі до Копенгагену та Осло, спілкування англійською мовою тощо. Але це лише впевнило мене в тому, що треба прямувати кудись на захід.
Чесно кажучи, зовсім не планував шукати роботу саме в США - частково через те, що в голові була стійка думка, що туди зараз не так легко потрапити - майже нереально знайти роботодавця, який погодиться на процес оформлення робочої візи. Тому я більше звертав увагу на Європу, зокрема, Нідерланди - саме ця європейська країна сподобалася мені найбільше під час подорожей Європою. Але все склалося трохи інакше. Завдяки повідомленню у Twitter, я потрапив у мою поточну компанію - Recyclebank.
Загалом історія, доволі цікава тим, що хлопець, який написав tweet про роботу в Нью-Йорку, знімався у нас в кліпі "Солодких снів". І я суто випадково, дійшов до цього. У мене раптом в голові склався puzzle з різних фактів, і я витратив годину свого часу у Google, щоб підтвердити свою думку. Такі от збіги обставин трапляються.
Віза
Я вже вище писав, що найбільша проблема - знайти компанію, яка погодиться робити робочу візу. Чому? Бо процес оформлення візи може займати від кількох місяців до півроку. У моєму випадку загалом це зайняло близько 4 місяців (від співбесіди до отримання візи).
To Do:
1. Пройти робочу співбесіду
2. Дочекатися Job-Offer
3. Дочекатися оформлення петиції
4. Пройти співбесіду в посольстві США
5. Продати/роздати непотрібні речі
6. Купити квиток на літак
7. Have fun
Отже, якщо вам вдалося пройти співбесіду ви одразу потрапляєте в режим очікування Job Offer-а. Бо це офіційний папір, що вас беруть на роботу із зазначенням зарплати/позиції. Якщо ви його підпишете, то компанія почне процес оформлення петиції для отримання неімміграційної візи H1B.
Плюси цієї візи:
•віза діє 3 роки, і її можна продовжити ще раз на 3 роки (загалом 6 років)
•можна брати з собою своїх близьких (дружина/діти), які отримують візу H4 (на жаль з цим типом візи не дозволяють працювати в США)
•віза має подвійний статус - тобто з нею можна подавати на GreenCard
Найбільша проблема в тому, що кількість цих віз на рік обмежена. Наразі ліміт складає 65 000. Заявки починають приймати не раніше, ніж за півроку до початку фіскального року (1 жовтня). Приміром, ліміт заявок на 2012 рік досягнули 22 листопада 2011.
Чим раніше ваш роботодавець подасть петицію - тим більша ймовірність, що її підтвердять, але тим більше часу вам чекати - бо почати працювати ви зможете лише з 1 жовтня. А якщо пізніше подавати, то є ймовірність, що можете не вписатися в ліміт.
У 2007 році ліміт перевищили лише за 2 дні. Думаю, не в останню чергу завдяки індійським бодішопам. Зараз, начебто, прийняли поправку, що людина з візою H1B має працювати лише на прямого роботодавця - і індійську лавочку прикрили.
Для оформлення петиції від вас потрібно - переклад вашого диплому і додатку до нього (бажано завірений агентством перекладів), ваш закордонний паспорт та job offer. У мене була ситуація, що термін мого закордонного паспорта мав от-от закінчитися, а я мав летіти на місяць у Копенгаген. Тому довелося замовляти терміновий паспорт і залишати довіреність дружині, щоб вона могла його забрати.
Отримавши ваші документи, компанія, ймовірніше за все, звернеться до адвоката, який займається подібними питаннями. Потім настає час очікування підтвердження петиції. Якщо компанія має бажання, вона може оплатити прискорений процес (Premium Processing). Це коштує $1,225 - що за американськими мірками не такі вже і великі гроші. І тоді вам мають підтвердити петицію за 15 календарних днів. Інакше - чекайте від 2 до 6 місяців.
Якщо все буде гаразд, то через деякий час вам поштою вишлють петицію та всі необхідні документи для проходження співбесіди у посольстві США. Хоча насправді для запису на співбесіду достатньо номеру петиції. Але ми таки вирішили дочекатися паперового варіанту - щоб було надійніше.
Для проходження співбесіди потрібно заповнити анкети онлайн на всіх членів родини, завантажити цифрові фотографії (паперовий варіант навіть не знадобився), оплатити $150 за кожну людину, а також мати петицію - ВСЕ. Всі інші документи - бажано мати, бо теоретично візовий офіцер може попросити щось, щоб переконатися у ваших неімміграційних намірах.
Оскільки мої майбутні колеги вже пройшли цей процес, то у мене склалося враження, що співбесіда - це формальність. Перевірка на адекватність. Основно робота була зроблена, коли вам підтверджували петицію - перевірка диплома, ваших даних тощо.
Хоча, звісно, ми хвилювалися перед співбесідою. На щастя все пройшло вдало.
Питання були наступні:
•як називається компанія, в якій я буду працювати
•де я навчався
•в якому році закінчив університет
І ще трохи питали дружину про її місце роботи. І все. Після цього забрали паспорти - це означає, що співбесіда успішно пройдена. Інакше б повернули паспорти і ймовірно пояснили причини відмови. Але я вже казав вище - якщо ви дійсно є тим, хто ви є - то все має бути гаразд. Головне - нічого не вигадувати і бути максимально чесним.
Звісно, якби я не знав назву компанії та плутався у деяких фактах, у них могли б виникнути підозри, що тут щось нечисто і я б дістав відмову.
Через деякий час кур’єр приніс конверт з нашими паспортами. І в паспорті дружини нас чекав сюрприз - на візі нашої доньки стояв страшний великий чорний штамп “cancelled without prejudice”...багато думок пронеслося в голові доки гуглив, що це може означати. Виявилося такий штамп ставлять, коли співробітниками посольства зроблена помилка у самій візі. І якби дружина не панікувала одразу, а перегорнула б сторінку паспорту, вона б побачила ще одну візу дитини, вже без штампів.
Отже, візи в паспортах, паспорти на руках - час бронювати квитки! Ми спеціально попросили забронювати на п'ятницю, щоб мати можливість до мого першого робочого дня трохи погуляти Нью-Йорком...
Забронювавши квитки, зрозуміли, що нам лишається два тижні в Києві. А справ чимало - здати в оренду квартиру, прибрати її від наших речей; продати машину; спакувати речі; перевезти всі ще потрібні дитячі речі бабусям; закрити підприємницьку діяльність в податковій; відвідати необхідних лікарів; продати музичні девайси; продати всі вже непотрібні дитячі речі; відкрити валютний рахунок; зробити генеральні довіреності; зробити всі щеплення собаці; звільнити будинок від наших речей; зустрітися з купою друзів та навчити батьків користуватися скайпом. Але насправді ми так і не впоралися, мабуть, і з половиною переліченого. Добре, що є рідні, котрі потім все це для нас робили.
А 16-го грудня ми в колі найближчих родичів на паркінгу аеропорту випили пляшку шампанського знагоди дня народження мами моєї дружини і пішли на чек-ін...
Так почався американський етап мого життя. Still in progress...
Питання і коментарі до статті можна прочитати тут.
