Сьогодні близько опівночі виповниться 18 років від миті, яка поділила моє життя на "до і після". Пройшли довгі роки. Розумію, що й для України тоді пройшла межа, яка розділила нашу історію на час, коли ще мали велику надію, мали шанс вирватися із замкнутого кола, і час, коли були приречені знову пережити всі наші топтання на місці, трагедії, взаємопоборювання, війну й загрозу самому існуванню нашої країни.
Пише на своїй сторінці Facebook блогер Oleksandr Revchuk.
Сьогодні майже ніхто не згадав про цю трагічну дату. Кілька людей у фейсбуці, Українське радіо, зателефонували з проханням про включення із Голосу столиці... Центральні телеканали проводжали виключно екс-депутата держдуми РФ. про Чорновола не згадав жоден. На поминанні біля хреста при трасі за Борисполем із кількох десятків присутніх ледь не всі - це місцеві мешканці, зорганізовані головою районного Руху. Біля могили на Байковому кладовищі нас було може з десяток. Та воно й краще, понапіарювалися вже на його імені.
Сьогодні пропоную невеличку данину пам'яті у фото цих двох діб 25-26 березня 1999 року. Більшість із цих фото ніде не публікувалися, деякі поширювалися дуже обмежено. Тут остання поїздка до тодішнього Кіровограда - всі останні прижиттєві фото Чорновола.
Далі кілька знимок з місця трагедії, зроблених уночі під час перших слідчих дій, коли батько ще залишався в розбитій автівці. І фотографії наступного ранку: розсипана пшениця на узбіччі, чіткі сліди розвороту КАМАЗу й гальмування батькового авто (видно ж, що КАМАЗ у момент зіткнення не стояв, як пробувало переконати слідство, а ще рухався; видно, що у Жені Павлова було лише одна-дві секунди, за які вже нічого не можна було змінити). Ще знимка того перехрестя з боку від Золотоноші, яке наче б то "не помітив" водій вантажівки та сам убивчий КАМАЗ на міліцейському подвір'ї 26 березня.
Багато що хотілося написати, але забагато емоцій - наговорю непотрібного. Краще подивимося на ці знимки із "до і після" й згадаємо... - пише Ревчук.
