Третій рік 53-річний канадець Джон Ющенко, механік за фахом, служить у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Львові. У його контракті про термін служби мовиться: «до завершення бойових дій на Донбасі». Солдат Джон Ющенко проживає на зарплату українського військовослужбовця і готовий у будь-який момент їхати на передову.
Побратими його кличуть не лише Джон, але й Іван. А друге ім’я Грегорі, тобто Григорій. Коли почались бойові дії на Донбасі, Джон-Грегорі Ющенко знав, що за цим стоїть російська агресія проти України, дізнавався з новин, що українське військо потребує допомоги. Тому одразу зайнявся волонтерством, до якого залучив не лише українців у Канаді, але й поляків. Досі його друзі допомагають Україні. Він підсвідомо розумів, що має їхати в Україну, на батьківщину своїх дідуся і бабусі, які виїхали в Канаду після Першої світової війни. Як тільки влітку 2014 року було дозволено іноземцям служити в Збройних силах України, Джон Ющенко не мав жодного сумніву – восени 2014-го став військовослужбовцем 80-ї бригади.
«Як я можу бути в Канаді, вважати себе українцем і нічого не робити. Не можу сидіти на дивані і казати: бідні українці. Треба стати і їхати сюди. Хто знає, звідки це у мене. Ми всі англомовні. Трішки вчив (українську) у школі, жінка моя – українка, львів’янка, вона зараз у Канаді. Не дуже задоволена, але розуміє, що щось треба робити і знає мій характер, що я не буду щасливий, коли тут війна. Я зібрався і сказав: їду, прощавай, вибач. Друзі казали, як ти можеш залишити дружину, куди ти їдеш, але тепер уже розуміють мене. Це моє життя і мій вибір, і я буду жити так, як я хочу. Я попередив жінку, поки є здоров’я, поки є від мене користь, поки тут війна, мене не чекай. Зараз мій екіпаж – 21-24 роки, вони мені завжди кажуть, що я старий, а я відповідаю: «Я вам покажу «старий», але я не ображаюсь»
, – говорить Джон Ющенко.Власне, те, що не «старий», як жартують побратими, довів під час підготовки у навчальному центрі у Житомирі, коли впродовж трьох місяців тренувався на рівні з молодшими від нього військовослужбовцями. Служить солдатом і каже, що йому цього цілком достатньо. Від часу служби не один БТР і танк отримали «друге життя» завдяки професійності просто солдата Джона Ющенка. Він – фаховий механік і ремонтує українську техніку, таким чином допомагаючи армії у тилу. Готовий їхати на Донбас, коли дозволять.
«Якщо я там потрібен, я готовий їхати. Як можна туди, на Донбас відсилати тих, кому 21, відсилайте мене, мені 53 роки, а молодь має майбутнє. За спеціальністю я механік. Якщо я тут більше користі даю, то, значить, я маю бути тут, а молоді швидше бігають. Ми можемо воювати навіть з лопаткою, якщо треба, бойовий дух важливий і він дуже сильний. Я дуже гордий за українську армію, всі молоді хлопці для мене, як рідні сини»
, – каже він.За час служби від 2014 року Джон Ющенко зауважив, що українське військо змінюється у професійний бік. Втім, сьогодні, каже, Україні потрібна сучасна і якісна зброя, яку б мав надати країні Захід, вважає військовослужбовець.
«Українці за цей час навчились воювати краще за всіх. Їм потрібна сильна зброя. Розумію, що поки в Росії не буде революції, доти вона буде зацікавлена у конфлікті, доти вона підтримуватиме війну з Україною. Цей конфлікт надовго.. Усі можуть надати зброю, але політика, політика…»
, – продовжує солдат.Джон-Грегорі, а в Україні – Іван Ющенко (до слова, він жодного стосунку не має до колишнього екс-президента України і навіть зняв із форми стрічку з прізвищем) залишив у Канаді роботу, продав будинок. У Львові орендує квартиру і проживає лише за зарплату українського військовослужбовця. Як почувається у «шкірі українського солдата»?
«Живу скромно. Трішки мені вистачає. Від чого відмовився? Від кави з друзями. Я жив у Канаді теж дуже скромно. Звісно, на таку зарплату нелегко вижити, але я дивлюсь на старших українців, в яких пенсія 1300 гривень, як їм? Як змінити? Треба підняти зарплату, пенсію, є багато нюансів, все не можна підняти. Мені важко, коли я чую, що українські депутати, влада заробляють, а наші люди страждають. Де їхня совість, як так можна? Проста жінка сама не має, але дає тому, хто бідніший…Українські депутати мають мільйони і що вони дають старшим людям, бідним?»
– запитує Джон Ющенко.Соціальна несправедливість в Україні йому болить, тим паче, що може порівнювати з Канадою, де людина у державі цінується понад усе. Вдома Джон з батьками розмовляв англійською. Втім, від батька чув розповіді про історію України, культуру, тому попросив записати його в українську школу. А вже в Україні він старається вчити мову, пише і читає українською. Бо без мови, культури немає народу, каже він. Часто порівнює себе із дідусем, який приїхав у Канаду і не знав англійської: «Ось коли розмовляю українською і мені важко підібрати слова, я собі думаю, як було моєму дідусеві розмовляти англійською…».
Те, що приїхав в Україну і тут живе й працює, розуміє як данину пам’яті його рідних, які жили у Канаді з надією повернутись в Україну, на рідну землю, у рідний Бучач.
«Я хочу, щоб українці цінували й поважали свій край, говорили українською, любили її, щоб більше іноземців хотіли тут жити, щоб піднімати український народ, а ще щоб в Україні народжувалось більше дітей»
, – наголошує він.Джон Ющенко переконаний, що зміни в Україні настануть, коли кожен громадянин України розпочне їх із себе – не даватиме хабаря і не вимагатиме його, дотримуватиметься законів. А ось що бажає для себе, відповів дуже скромно:
«Нічого, я дуже задоволений, що служу, а що буде в майбутньому – не знаю. Але я зробив той крок, на який не всі можуть зважитись. Не хочу ані більше, ані менше у житті. Почуваюсь комфортно, ще мені важко розмовляти українською, але я стараюсь. Є така пісня «Вставай, козаче молодий, твоя дівчина плаче». Як можна не стати, коли твоя дівчина плаче…».
За матеріалами: radiosvoboda.org
