Реформування системи державного управління в Україні є однією з найбільш обговорюваних тем у ЗМІ. Це зрозуміло, оскільки в умовах сьогоднішньої незадоволеності рівнем життя в країні, поєднаної з залишками понять про соціалістичному суспільстві, продовжує існувати ілюзія неминучого світлого майбутнього, яке неминуче настане після реформації, інтеграції чи іншого, независящего від нас події.
Повідомляє Politica - UA.
При цьому, ми у полоні подієвих акцентів, які повністю нівелюють бачення процесу, зокрема приховують його мету. Без сумніву, держава – складна соціальна і політична машина, з якою зміна налаштувань одного процесу (власне кажучи реформування) неминуче вплине на загальну якість її функціонування. Саме тому стрункість або хоча б узгодженість окремих галузей державної політики між собою – є найважливішим критерієм оцінки здатності нашої держави вижити.
У той же час, заснований порядок комунікації влада-народ, не дає можливості виявити соціальні наслідки конкретних реформ. Прорахунок в організації комунікації призводить до серйозних наслідків, а саме до втрати доцільності механізму громадського контролю.
Адже ефективність контролю виявляється саме у своєчасній зміні контрольованого процесу в напрямку поставленої мети. А якщо мета не зрозуміла? Або суперечить меті іншого, паралельного процесу? Тоді такий контроль можна порівняти з ексцентриком в обертовому механізмі: він створює надмірну вібрацію, що приводить до його руйнування.
З жалем змушені констатувати, що більшість громадських організацій показали повне нерозуміння сфер суспільного життя, на які покликані впливати і напрямів їх необхідної зміни. Так само як вони продемонстрували відсутність навичок стратегічного і тактичного планування, перетворившись в структури, що відверто переслідують приватні інтереси. Інтереси тих, хто здатен купити їх послуги, і зовсім мало турбуються про відповідність побажань замовника потребам громадян.
У більш розвинених політичних системах це називається лобіювання в Україні – просто «рєшалово». З одного боку ми не зможемо повністю уникнути лобіювання. Його причина в самому існуванні корпоративних інтересів, відмінних від вектора розвитку держави сукупно з достатністю ресурсу для їх забезпечення. Впоратися з корпораціями вийшло тільки в тоталітарних режимів до яких Україна, на щастя, не належить. З іншого боку ми не можемо їх ігнорувати, так як будемо нагадувати барана на бойні, який бестрепетно очікує своєї смерті. Вихід – переорієнтація органів громадського контролю влади, чиєю метою є попередження такого шкідливого впливу, а також відмова у підтримці тих структур, які показали себе як лобістські інструменти.
Юність політичних інститутів нашої держави найбільше видно в їх порівнянні з міжнародними аналогами. Але вплутавшись гру, звану міжнародними відносинами, вони вже повинні відповідати рівню.
Ми ж повинні бачити і суворо дотримуватись своїх інтересів, що дозволить збалансувати систему впливу на владу і корпорації, проти яких у окремо взятого індивіда немає шансів на перемогу.
Також у нашій державі слід розуміти, що задекларовані конституцією права народу на економічні блага, на яких, як на фундаменті повинна стояти система соціальних пільг, зараз реально не працюють. При відсутності діючих природних монополій та ефективно функціонуючої промисловості в державі, основним джерелом грошових ресурсів є його жителі, за гаманці яких зараз розгортається серйозна боротьба.
Давно відомо, що людина завжди буде їсти і лікуватися. Таким чином, обидві сфери завжди будуть залишатися прибутковими сферами бізнесу. Категорія стабільного прибутку – найважливіший фактор, який пояснює великі первинні витрати на забезпечення преференцій того чи іншого оператора ринку. Раніше, такі витрати йшли на купівлю адміністративного ресурсу. Зараз отримання переваги вимагає більш ретельної і продуманої підготовки, а досягнуті домовленості з владою – додаткового маскування.
Викладені завдання закликали до життя відповідне рішення – створення великого числа благодійних фондів та інших «неприбуткових» громадських організацій. Звичайно не всі вони «рішали» нової хвилі. Однак, існує ряд критеріїв, по яких можна вичленувати лобістів із загального безлічі громадських організацій, а саме: систематичне отримання значних іноземних грантів та близькість їх керівництва (засновників) до влади. Якщо до цього додати особисті зв'язки менеджменту з іноземними донорами, а також сполучення інтересів донорів з тематикою діяльності фондів і конкретних українських чиновників, виходить «картина маслом».
Первинними даними, покладеними на початок дослідження стали обсяги фінансування, виділені українським організаціям Міжнародним фондом "Відродження", який формально є приватним фондом американського мільярдера Джорджа Сороса, а неформально – відгалуженням розвідувальної служби Міністерства фінансів США. Нагадаємо, що на відміну від звичної структури спецслужб, в Америці розвідкою займається більша частина органів державної влади. Розвідувальне підрозділ мінфіну США – одна з найсильніших в розвідувальному співтоваристві країни. До його цілям, крім звичного збору розвідувальної інформації, відноситься також надання вигідного впливу, як в інтересах держави, так і в інтересах приватного капіталу.
Перше місце за обсягом отриманого фінансування займає розташована у Вінниці Донецька обласна громадська організація "Інститут соціальних досліджень і аналізу". Вона отримала майже 7 млн. грн. на проект "Європейський розвиток Донецького національного університету у Вінниці". Зазначений грант спрямований на часткову компенсацію витрат, викликаних переїздом Донецького Вузу в більш спокійний регіон.
І якщо з першим місцем більш-менш зрозуміла ситуація, то «почесне друге» займає ГО «Український кризовий меда центр», що отримав від іноземного донора понад 5,6 млн. грн. тільки за 2015 рік. Видавництво Strana.ua вказує, що зазначена організація також отримує кошти від посольства США в Україні, МФВ, американського Фонду підтримки демократії (NED), посольства Нідерландів, агентства "Інтерньюз" та інших міжнародних організацій. Таким чином, за попередніми оцінками, сума фінансування Центру, отриманого з-за кордону, за 2015 рік складає приблизно 450 тис. доларів США. Більш точно отриману суму коштів встановити не вдалося у зв'язку з тим, що існуюча раніше система державної реєстрації грандів вже не діє.
У ході подальшого вивчення було встановлено, що засновниками УКМЦ є Геннадій Курочка, Наталія Попович (вихідці зі сфери PR), а також Валерій Чалий (нинішній посол України в США) та Іванна Клімпуш-Цинцадзе (нинішній віце-прем'єр міністр України з питань Євроінтеграції).
Як бачимо, наявність прямих зв'язків з українською владою, причому на найвищих рівнях, на обличчя. І навіть видимість збереження законності при створенні центру збережена:
державні службовці 1 і 2 рангів, якими за посадою є В. Чалий і І. Клімпуш, не є керівниками громадської організації і не потрапляють під обмеження закону України про попередження корупції. Але В. Чалий знаходиться в іншій країні і навряд чи керує організацією безпосередньо. А ось Клімпуш...
Отже, загальні пошукові критерії для визначення лобістів збігаються. Далі – більше. Переглянувши звіт УКМЦ про витрачання грошових коштів, для нас залишилося загадкою мета, яка стояла перед донорами при виділенні грошей. Згідно із законом розвинутого капіталізму, вони просто не могли виділити майже півмільйона доларів на забезпечення українських громадян офіційними новинами з зони АТО.
При цьому нами була помічена деяка фривольність трактування І. Клімпуш українського законодавства про державну службу, яке забороняє отримання державними службовцями адресної фінансової допомоги за надання послуг, пов'язаних з виконанням службових обов'язків. Однак, ЦКМЦ безпосередньо оплачував «роботу», залучених співробітників Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства інфраструктури, Міністерства енергетики, Міністерства охорони здоров'я України та Генерального штабу Збройних сил України.
Нагадаємо, що згідно ст. 25 Закону України «Про попередження корупції», державним службовцям заборонено займатися іншою оплачуваною діяльністю, окрім викладацької, наукової, творчої, медичної та спортивної практики.
Крім того, з'ясувалося, що є істотна розбіжність між видатковою частиною бюджету Центру і сумами, витраченими на конкретні проекти організації. Таємниця подальшого витрачання грошей була трохи прочинені в ході розслідування «Оглядача», який опублікував дані про перерахування УКМЦ грошей фігурантам нещодавно вибухнула в Україні скандалу з міжнародними закупівлями лікарських засобів Шабуніну, Шерембей, Устинової, Стефанишиної. Виплати від Центру були зафіксовані в деклараціях зазначених осіб.
Суть скандалу полягала в тому, що використовуючи свої важелі впливу (у т. ч. і на Національне антикорупційне бюро України) перераховані особи прагнули передати держзамовлення на закупівлю медичних препаратів великим міжнародним медичним посередникам, свідомо створивши пільгові умови для ПРООН, Юнісеф і Краун Ейджентс, і ігноруючи вже наявний сумний досвід співпраці з ними.
Зокрема, тільки на даний момент борг зазначених посередників, що виник у зв'язку недопоставками препаратів в Україну становить близько 200 млн. грн. Доїхали ж ліки виявилися похідними неналежної якості. Крім того, контрактні ціни на ліки від СНІДу виявилися вище роздрібних за кордоном, а індійські та єгипетські аналоги ліків від гепатиту С, продавалися в Україні за ціною американських оригіналів. Слід також зазначити, що система міжнародних закупівель ліків залишається одним з найбільш закритих для громадськості процесів.
Всі ці процеси відбуваються на тлі спроб українського кабміну провести дерегуляцію ринку фармпрепаратів, встановивши нові правила гри, тобто є прямою причиною «включення» лобістів.
Важливим фактом у висвітленні даної ситуації є той, що взаємодія з міжнародними посередниками і загальне кураторство даного питання зараз здійснює особисто Іванна Клімпуш, але вже не як засновник УКМЦ, а як віце-прем'єр міністр України з питань Євроінтеграції, відсторонивши від цього питання профільного віце-прем'єра Павла Розенко.
Ймовірно тут ще слід враховувати можливість отримання комісійних за вигідні державні контракти, які можуть скласти близько 9 млн. доларів США.
Другу але не останню скрипку в цій партії відіграє також другий співзасновник УКМЦ Наталія Попович, яка є дружиною екс-заступник міністра охорони здоров'я, куратора міжнародних закупівель Ігоря Перегінця, який покинув цей пост влітку минулого року.
Активізація впровадження нової системи міжнародних закупівель також можливо безпосередньо пов'язана з реімбурсацією, про запровадження якої нещодавно заявив прем'єр міністр України Володимир Гройсман, адже розглянутий сьогодні формат соціальної допомоги не передбачає оплати хворими препаратів на території України і, відповідно, закупівельні ціни ліків не стануть предметом подальшого громадського обговорення.
Таким чином, проведений аналіз вказує на те, що дії віце-прем'єр міністра України з питань Євроінтеграції Іванни Клімпуш-Цинцадзе є актом прямої лобіювання інтересів міжнародних операторів фармакологічного ринку, спрямованих на забезпечення преференцій для їх бізнесу, і здійснюються з метою отримання корупційної вигоди. На об'єктивність або виваженість її вирішення сподіватися не доводиться.
Слід також розуміти, що «преференції» операторів ринку ліків ніяк не збігаються з інтересами наших громадян, які страждають від різних захворювань, і з нетерпінням очікують допомоги від держави. У світлі викладеного, будь-які медичні соціальні проекти Кабінету Міністрів виглядають як міраж у пустелі, дає помилкову надію на порятунок.
Саме тому так небезпечно залишатися в невіданні, самоусунуться від розуміння державних питань або сліпо вірити у випадковість подій. Це схоже на співчуття, яке може коштувати людям життя. Це-зрада. Це низько.
І ми робимо, що можемо. Ми витягуємо підлість на світло. А як з нею поводитися – це вже Ваше запитання......
За матеріалами: ilife-news.com
