Іноді запитуєш себе: кому належить Київ? Тим, хто в ньому народився, працює і вважає своїм домом? Чи тим, хто зумисно шкодить місту й мешканцям, цинічно плюндрує традиції самоврядування, закладені ще Магдебурзьким правом, і заради грошей готовий на все?
Якщо ми хоч трішечки вважаємо себе господарями, то хіба не маємо вберегти дім від архітектурного сміття, яке затуляє містянам сонце, заважає пересуватися Києвом, забирає у нас громадський простір?
Питання забудови міста Києва по праву можна назвати проблемою номер один столиці. Не існує напевно тієї частини міста, де б мешканці не стикались із незаконною або хаотичною забудовою. При цьому мова йде як про великі житлові багатоквартирні будинки, так і про маленькі нежитлові будівлі, які повсякчас виникають у Києві, як гриби після дощу.
У цій статті мова не йтиме про ситуацію із забудовою в Києві в цілому, оскільки для аналізу цієї інформації знадобиться написати цілу монографію. Хочу зосередити вашу увагу на важливості дій громадянського суспільства в конкретній ситуації: питані будівництва торговельно-розважального комплексу на перетині вул. Героїв Дніпра та Оболонського проспекту. Це та сама скандальна забудова на станції київського метрополітену «Героїв Дніпра», про яку ще кілька місяців тому розповідали усі ЗМІ.
Ця інформація підготовлена мною не просто так, оскільки я, як киянин, безпосередньо брав участь у захисті прав мешканців Оболонського району на безпечне пересування громадським транспортом (будівництво ТРЦ ведеться просто над вестибюлем станції метро «Героїв Дніпра») та, як юрист, попередньо ознайомився з деякими фактичними обставинами цієї справи.
Активна фаза будівництва торговельно-розважального комплексу на станції метро «Героїв Дніпра» розпочалася ще влітку, коли круг на виході зі станції метро почали звільняти від МАФів. Тоді, буквально за кілька днів, майданчик був огороджений будівельним парканом, і розпочалися підготовчі роботи до спорудження ТРК.
Не розуміючи, що відбувається, і чому підготовчі роботи проводяться з такою швидкістю, громада Оболонського району вирішила звернутися до представників забудовника і до київської міської влади з проханням надати інформацію щодо проведення будівельних робіт на виході зі станції метро «Героїв Дніпра».
Саме тоді кияни дізнались про те, що ще на підставі договору оренди земельних ділянок від 27.07.2006 року №78-6-00383 Київська міська рада передала ТОВ «Єлікон ЛТД» землю на виході зі станції метро «Героїв Дніпра» в оренду. Звичайно, про це рішення Київської міської ради ще в 2006 році ніхто не замислювався, та навіть ніхто не знав про це, оскільки наше законодавство не передбачає ознайомлення, а тим більше, заслуховування думки громади з мотивів необхідності передачі землі в оренду під забудову. Таким чином, коли активні мешканці зрозуміли, що забудовник ТОВ «Єлікон ЛТД» цілком легально знаходиться на цій території, вони ухвалили рішення, що потрібно будь-яким чином відстоювати свої права і захищати свої інтереси на безпечне пересування громадським транспортом та на свободу вільного від щільної забудови простору. Тож у подальшому мешканці почали перекривати проїзну частину, аби викликати забудовника і київську міську раду на тристоронні переговори і дійти консенсусу у цьому питанні.
Перші кроки були зроблені Київським міським головою, коли він своїм розпорядженням призначив громадські слухання щодо питання благоустрою і будівництва торговельно-розважального комплексу на перетині вул. Героїв Дніпра та Оболонського проспекту. Цей крок був досить виваженим, оскільки громадські слухання в країнах з розвинутим громадянським суспільством є дуже потужним механізмом захисту прав та інтересів мешканців територіальної громади.
Але, на жаль, сучасні українські реалії не настільки прагматичні. На сьогодні, механізм громадських слухань в Україні має суто декларативний характер і жодних правових наслідків не несе.
Так відбулося і з громадськими слуханням щодо будівництва на виході зі станції метро «Героїв Дніпра» 29.09.2016 року. Фактично, слухання з самого початку були зірвані самими організаторами, оскільки вони мали відбутися в приміщенні актової зали загальноосвітньої школи №170 в Оболонському районі міста Києва. Об'єктивно розуміючи, що до зали зможе поміститись не більше 150 чоловік, організатори призначають там проведення громадських слухань, у той час, коли на перекриття вулиць в Оболонському районі вийшло близько 500 активних мешканців, які чітко продекламували свою позицію – вони проти будівництва. Звичайно, та кількість людей, які не байдуже ставляться до свого міста й району, прийшла висловити свою позицію на громадські слухання, але не мала змоги зробити цього, оскільки приміщення, де відбувались громадські слухання, було переповнене, і не було фізичної можливості туди потрапити.
Активісти не склали руки і показали київській владі, що будь які перепони їм до снаги подолати. Тож громадські слухання були проведені на подвір'ї загальноосвітньої школи №170 і за результатами цих громадських слухань були підготовані протоколи та всі необхідні додатки. Всі ці документи були передані до Київської міської ради для розгляду і ухвалення рішення.
Звичайно, оскільки на рівні українського законодавства громадським слуханням не приділяють належної уваги, то і Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, вирішила не йти проти звичаїв ігнорування думки громадянського суспільства і не надала результатам голосування по підсумках громадських слухань жодної уваги.
Активісти Оболонського району, розуміючи, що суперечка довкола будівництва на станції метро «Героїв Дніпра» є досить резонансною, почали наступ на забудовника та київську владу одразу по кількох «фронтах».
Так, паралельно із проведенням громадських слухань, був запущений механізм електронних петицій. На офіційному веб-ресурсі Київської міської державної адміністрації було створено електронну петицію про заборону будівництва на станції Героїв Дніпра. Дана петиція в рекордні строки була підтримана необхідною кількістю голосів (понад 10 000) і передана на розгляд до Київської міської ради.
Ситуація, пов'язана з розглядом електронних петицій і реагуванням на них у місті, заслуговує окремої розмови, але зараз не про це. У дусі традицій українського чиновницького апарату дана петиція була розглянута на засіданні Постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, і... до жодного результату це не призвело. Депутати не змогли визначитись (чи побоялись взяти на себе відповідальність), що робити з цією електронною петицією, і вирішили взяти її до уваги та створити робочу групу, на якій ця електронна петиція ще й досі розглядається.
Окрім того, увесь цей час мешканці Оболонського району активно співпрацювали з депутатським корпусом. Результатом цієї співпраці є напрацювання та реєстрація 3 проектів рішень: один зареєстрований від депутата Костенко Л.В. (щодо пропозиції розірвати договір оренди земельної ділянки та запропонувати іншу земельну ділянку) та два - від депутата Гусовського С.М. (щодо скасування містобудівних умов та обмежень і щодо ініціативи розірвання договору за згодою сторін). Наразі, казати щось більш конкретне про ці проекти рішень зарано, оскільки вони лише розглядаються відповідно до Регламенту Київради в постійних комісіях.
Загалом можна сказати, що ця ситуація є реальним прикладом діяльності та ефективності громадянського суспільства. Того суспільства, в якому влада належить громаді, а не чиновникам і забудовникам. Того суспільства, яке розуміє роль кожного його члена і розуміє, що кожен із нас несе частину відповідальності за розвиток нашої країни. Тільки, коли люди почнуть це усвідомлювати, почнуть думати не лише за себе, але і за суспільство в цілому, тоді ми зможемо побудувати дійсно європейську державу. Це нам продемонстрували активні мешканці Оболонського району, які, пройшовши 3 кола пекла, все ж таки змогли перевести цю ситуацію із площини перекривання проїжджої частини до площини законних дій київської влади. Так, багато хто скаже, що «в чому ефективність, результату жодного і т.д», але, потрібно зважати на наступне, що шлях побудови громадянського суспільства в країні надскладний. Кожний крок у цьому напрямку дається дуже важко. Але ми маємо вирішити самі для себе - чого ми хочемо: процвітання й злагоди, і тому, стиснувши зуби, маємо боротись із беззаконням і невіглаством у суспільстві й у владі, чи просто жити так, як жили, завжди потураючи владу у тому, що насправді залежить від нас самих.
Олександр Савченко, юрист фракції «Об'єднання «Самопоміч» у Києві
ukrinform.ua
