Одного разу під час служби на Донбасі, в місті Часів Яр, на шляху довжиною якихось 500 метрів, від місцевого магазина до нашої казарми я послідовно зіштовхнувся з ТРЬОМА пьяними та агресивними компаніями місцевих чоловіків, які, зреагувавши на мій військовий однострій, намагалися мене зачепити, збити грошей та влаштувати конфлікт (день зарплати у них був, чи шо, але пьяні були реально всі). Проте зі мною був штатний пістолет ПМ з бойовими набоями, і я успішно відбився від всіх - НЕ СТРІЛЯЮЧИ. Вистачило демонстрації зброї, словесного обгрунтування та пару разів прикластись руків'ям по зубах, щоб дійшло.
Співставляючи ситуації, я роблю висновок, що депутат-олігарх Пашинський, який зіштовхнуся з ОДНИМ неозброєним супротивником і одразу влаштував стрільбу на ураження, поранив людину - це агресивний істеричний придурок, якому давати пістолет взагалі не можна. Проте у нього він є, а у мене - нема, і я (на відміну від нього) навіть теоретичного права на пістолет не маю. Ну, хіба якщо черговий міністр-силовик з барського плеча, в знак особистої прихильності і схвалення мені його дозволить. Так вони відносяться до нас.
Три роки тому, одразу після Інститутської, після "мирного наступу", в який нас повела тодішня "опозиція", я вивів правило - НІКОЛИ НЕ ДОВІРЯЙ ПРАВИТЕЛЮ, ЯКИЙ НЕ ДОВІРЯЄ ТОБІ ЗБРОЇ. Тоді вони свідомо кинули нас, беззбройних, під кийки і кулі, і я зарікся ще раз опинитись в подібній ситуації.
Моя категорична недовіра всій цій колишній опозиції, яка нині призначила себе владою, всім цим пашинським-турчиновим-порошенкам-тягнибокам-кличкам-тимошенкам йде звідти, з Інститутської. Вони дозволяють зброю собі, і не дозволяють нам. Вони озброюються самі, роззброюючи нас, і це в умовах війни проти зовнішнього агресора. Вони нас бояться і не довіряють, отже, нема жодної причини довіряти їм.
Дмитро Різниченко
боєць АТО, волонтер
