Грудень кожного року є благодатним грунтом для підведення різного роду підсумків року, що минає. Деякі видання і контори йдуть далі — підбиваючи підсумки відразу за кілька років. Так, на початку місяця топ-10 найбільших експортерів озброєнь за чотири роки (2011-2015 роки) видав і авторитетний Стокгольмський інститут дослідження проблем світу (SIPRI).
Автори доповіді відзначають, що на п'ятірку найбільших торговців зброєю — США, Росію, Китай, Францію і Німеччину — припадає 74% всього обсягу. Китай є третім у світі за величиною як експортером, так і імпортером озброєнь. А найбільше зброї купують Індія і Саудівська Аравія.
Природно, що нас передусім цікавить місце України на загальному тлі. Правда, ці роки не дуже сприятливі для нашої держави — на них припали війна і загальний економічний спад. Тим не менш, в 2011-2015 роках частка України в глобальному експорті зброї становить 2,6% і ми займаємо дев'яте місце в списку найбільших експортерів.
За результатами 2015 року найбільшим покупцями української зброї як і раніше залишався Китай, який закупив продукції на $98 млн. На третьому місці опинився Таїланд, якому Україна продала зброї на $63 млн. Друге місце все ще залишалося за Російською Федерацією, яка за різними військовими контрактами заплатила нам $72 млн (правда, це менше, ніж в 2014 році — $155 млн).
Найбільше у 2015 році Україна продала авіатехніки — на $108 млн. Доходи від поставок броньованих машин склали $63 млн, двигунів — $148 млн, кораблів — $4 млн.
Публікація даних про український експорт зброї в місцевих ЗМІ в черговий раз викликала дискусії про те, чи варто Україні, яка фактично перебуває в стані війни, продовжувати поставки зброї за кордон.
Тут є цілий ряд причин. Насамперед, це контракти, укладені до початку війни, виконувати які просто необхідно як через втрати ринку, так і величезних неустойок, які доведеться виплачувати через міжнародний суд.
По-друге, постачання зброї йде на експорт, у разі їх відміни, не сильно допомогли б нашій армії на Донбасі.
Треба чітко розуміти, що держава Україна у «Укроборонпрому» озброєння закуповує, а не отримує безкоштовно. І всі ми знаємо, які кошти виділяються на оборонні потреби — хоч вони на папері і виглядають величезними, але велика їх частина — це виплати особовому складу і паливо. На закупівлю озброєнь йде дай бог 20%. А новітня зброя коштує не дешево. Тому з такими грошима залишається тільки «бюджетний» варіант продовження термінів експлуатації або модернізація існуючих зразків. Про масове насиченні армії новими зразками мова може йти тільки після того, як армія буде повністю забезпечена всім необхідним навіть старого зразка на всі 100%. А поки не вистачає техніки (особливо автомобільної) навіть для сорокатисячного угруповання на Донбасі.
Спробую пояснити на конкретному прикладі. Наприклад, купимо ми зараз на всі гроші на рік, наприклад, 200 ПТРК нового зразка типу «Корсар» і відправимо до війська. При нинішній скажемо прямо не дуже великої інтенсивності бойових дій в день летить по всій лінії фронту мінімум 20 протитанкових ракет. Тобто закупленої партії вистачить на десять днів уповільненої війни... Далі робіть висновки самостійно.
Мені, звичайно, як і багатьом, хочеться що б у нас в армії було все найкраще і нове, але потрібно жити в реальності і розуміти що так не робиться. Нова армія — це в нашому випадку десятиліття реформування, не менше. Хоча варто зазначити, що ми рухаємося і так досить непоганими темпами. Всім цілком очевидно, що подальше реформування пов'язано тільки з економічними показниками. А торгівля зброєю — ще одне підмога економіці.
Михайло Жирохов
Ділова столиця
