Щоб зрозуміти, звідки беруться дорослі американці, як вони є, потрібно пройтися по вулицях з немовлям і пару годин провести на міському дитячому майданчику. А потім заглянути в найближчу школу. Оскільки тут той же принцип: США, як і інші країни, починаються в умовній пісочниці.
Півтора місяці тому народилася Олива, і я опинилася в епіцентрі дитячої Америки. Кожен день я з нею (в колясці або в слінгу) йду до океану, на дитячий майданчик, парк або в ресторан. Завдяки чому отримала безцінний досвід, і обросла мільйоном підглянутих і підслухані історій. Про стосунки між батьками і дітьми. Про стосунки між дітьми і дітьми. І взагалі – про виховання в США.
1. Немовлята, або "Самий прекрасний малюк у світі".
Немовлята тут – предмет культу, захоплення і інтересу взагалі всіх. Побачивши маму з немовлям, практично будь-який перехожий набирає більше повітря, наближається і обов'язково заглядає в коляску, щоб з непідробним захопленням повідомити, що немовля прекрасний, що він – саме красиве дитя на світі. Запитає, скільки немовляті зроду і, рідше, але все ж, попросить потримати.
В кафе недалеко від мене офіціантка, помітивши Оливу, натурально змахнула сльозу. Потім втекла всередину (ми були на терасі) і повернулася з колегою.
"А можна і вона подивиться, – запитала офіціантка, підштовхуючи колегу вперед. – Вона страшно сентиментальна".
Я, безумовно, дозволяю. І ще дозволяю потримати дитину на руках. Обидві знаходяться в стані практично афекту. Посміхаються від вуха до вуха. Не тільки мені, але й немовляті.
І тут справа не в Оліві (хоча, як нормальна мама, я її вважаю самою чарівною дитиною в світі), справа в культурі. Точніше в культі. Тут прийнято вітати нове життя. Голосно, шумно, весело, а головне – найширшої з усіх посмішок.
Ось саме з цього захопленого відношення до нового життя виростає, мені здається, американська нестерпна легкість буття і вміння святкувати життя.
2. Дошкільник, або "Який ти молодець".
У США немає дитячих садків у нашому розумінні. Тобто немає місця, куди б дітвору здавали в промислових масштабах. І інститут бабусь тут теж не дуже розвинений (крім "наших", що нещодавно переїхали). І непрацюючих мам тут теж небагато. Так що дітей віддають у невеликі дитячі садки або наймають бебісітерів. А поза роботи їх всюди тягають з собою: на футбольні матчі, в ресторани, музеї та гості. Ви нікого не здивуєте однорічною дитиною в слінгу на світському рауті. І не просто не здивуйте – дитині там будуть раді: їй стануть посміхатися, з нею будуть вітатися і розмовляти, і нахвалювати навіть за найбанальніші штуки. Заохочувати спроби маленької людини зробити щось - правильно.
Під час обіду син моїх приятелів шести років зроду від нудьги заповз на високий барний стілець. Він почав базікати з барменами, а потім почав допомагати симпатичному офіціанту, який його всіляко підбадьорював. Допомога – простіше не придумаєш: віднести рахунок, забрати меню, подати серветки. Ми зібралися йти, і офіціант видав хлопчиськові в якості плати за допомогу долар: "It is your tips". Потрібно було бачити сяючі від щастя і гордості очі хлопчаки. Цей офіціант зробив зовсім незнайомій дитині щеплення потрібності, самостійності та підприємництва.
Дітям всіляко дають зрозуміти: ти важливий, твоя допомога потрібна, твої спроби щось зробити – цінуються, ти не зайвий, головне – дій. Причому не тільки батьки, але й навколишні. Свого роду "інклюзивна система виховання дітей", коли в дорослому світі їх цінують у будь-якому віці і не витісняють у спеціально відведені місця".
Я ні разу не бачила, щоб мами зупиняли своїх чад, вимагали від них "вести себе пристойно", лякали їх "злими дядьками" або лаяли за перекинуту їжу "що ти наробив, выпачкал нову футболку, весь у батька". Я ні разу не бачила, щоб сторонні люди зупиняли чужих дітей або встрявали в розборки п'ятирічок на дитячих майданчиках.
Більше того – я ні разу не бачила, щоб американські матусі вползали за своїми чадами на всі гірки. І контролювали кожен крок. Навпаки – вони зазвичай сидять десь поруч, спостерігають за тим, що відбувається і в якісь моменти голосно хвалять своїх дітей (як на мене - з приводу і без).
Саме так, мені здається, самоповагою виховується і свобода у американських дітей. Коли людина не боїться пробувати, не боїться здатися зайвим, не боїться опинитися покараним. І звідси ж – ось це підприємництво як національна риса. Хоча іноді ця абсолютна дитяча свобода мені здається надмірною, і руки сверблять, хоч трохи вмістити її в рамки.
3. Школярі, або "Ви маєте право".
У школах США, точніше в молодшій школі, навчання – це эдьютеймент. Практично все навчання проходить в ігровій формі. Тут з будь-якого приводу співають пісні, і тексти для них є на всі теми – від алфавіту до правил безпеки. Я була вражена тим, як багато дітей приходить у нульовий клас, не знаючи алфавіту, не вміючи читати і писати. Більше! Багато на Півдні не говорять англійською (лише-іспанською). Але ніхто не робить з цього трагедії і до кінця підготовчого класу ситуація вирівнюється. Зате саме в школі дітей вчать їх правам і обов'язкам. Знайомлять з законом, вчать азам бізнесу.
Ще одні мої знайомі (в минулому – кияни) в Штатах живуть другий рік. Їх дочка зараз у випускному класі і в перший навчальний день я стала свідком сімейної ради. Дівчинка вибрала досить складні предмети через викладачів (тобто, вибирала педагогів, а не предмети) і з двох предметів отримала інших тьюторів. Але сам факт вибору предметів викликав у неї захват, її вразило, як багато з'явилося можливостей і як багато її прав. А від необхідності самостійно "розрулювати" результати не зовсім вдалого вибору виявилися для неї великою та неприємною несподіванкою. Як і те, що в школі особливо ніхто її не контролював: вчитися або не вчитися – теж було її право і її вибір. Педагоги – тема для окремого посту. Скажу одне: у будь-якій муніципальній школі чимало вчителів, яких діти люблять, дружать з ними і певною мірою ними захоплюються. І це, на мій погляд, дорогого коштує.
До речі, дівчинка в такій системі дуже швидко навчиться приймати відповідальність за свої рішення. І виправляти свої помилки теж. І це – відмінне щеплення від патерналізму.
4. І останнє – безпека.
Американці схиблені на безпеці дітей і захисту їх прав та інтересів. Знайомі якось розповіли, що карають свого сина. Але міра покарання завжди узгоджується з ним. Як це працює, поняття не маю, але факт залишається фактом, як і те, що соціальні служби в США дійсно можуть забрати з сім'ї дитину за те, що у нас вважається нормою. Можливо, це одна з причин, чому дітей в США не карають фізично. Навіть по попі не шльопають.
Я не ідеалізую ставлення американців до їх дітям. Я просто хочу сказати ось що: всі успіхи і проблеми Америки народжуються з їх ставлення до дітей. Як всі успіхи і проблеми України – родом з українського дитинства. І немає ніякої конкретної науки в тому, щоб виховувати наших дітей, якось правильно.
Всього-то й потрібно пам'ятати, що виховувати їх марно – вони все одно зростуть схожими на нас.
За матеріалами style/blogs
