"Двомовна Канада" була i залишається утопiєю. Двомовними є лише 17% населення - переважно ті, хто в побуті розмовляє французькою. Канадський досвід може стати цікавим уроком для поборників "державної двомовності" в Україні - в ситуацiї офiцiйного бiлiнгвiзму виживає лише одна мова: сильнiша.
Автор: Євген ЛАКІНСЬКИЙ (Квебек)
Колишнiй одесит, мiй приятель вже кiлька рокiв yчиться у Сполучених Штатах. У 2005 вiн вперше у життi приїхав до Канади - по справах. Я жив тодi у Шербруку - квебекському мiстечку на 150 тисяч жителiв. Друг мав мою адресу. На однiй із сусiднiх вулиць вiн зупинив машину, щоб розпитати перехожих, як їхати далi.
Замiсть передмови: "Я думав, вони якось… двомовнi"
- Слухай, - здивовано розповiдав вiн менi потiм. - Вони ледь розмовляли англiйською! Bсе пояснили, але з такими зусиллями!
- Звiсно, - кажу. - Це ж для них чужа мова.
- Ну, я думав, що вони, вони все ж таки, якось... двомовнi...
Це сталося у Квебеку - однією з найбільших за територією і населенням провінцією Канади, заселеній переважно франкомовними квебекуа.
Якби мiй приятель приїхав, скажiмо, до Торонто, i спробував би розпитати дорогу французькою, вiдповiдь була б бiльш лаконiчною: "I don’t speak French".
Країна обмежeної двомовностi
Канада вважається двомовною країною. Ідеально двомовною. У неї дві державні мови - англійська і французька. При цьому у самому Квебеку "державною" є одна мова - французька, її визнають рідною 81% квебекуа.
Дехто наводить канадський бiлiнгвiзм, як приклад для України. Можна порівняти, як виглядає офіційна двомовність у Канаді із офіційною франкомовністю у Квебеку.
У нашій народнiй пiдсвiдомостi мiцно засiли чотири мiфи:
1. Канадцi - єдиний народ.
2. Бiльшiсть канадцiв володiє як англiйською, так i французькою.
3. Канадський бiлiнгвiзм усiх влаштовує.
4. Канадська мовна ситуацiя нагадує українську
Чи так це насправдi? Розглянемо кожне міфічне твердження по черзі.
1. Канадцi - єдиний народ?
У 1839 роцi, розслiдуючи причини Повстання Патрiотiв (першого та останнього в iсторiї повстання за незалежнiсть Канади, 1837-1838 рокiв) британський лорд Джон Дархемписав:
"Я чекав, що знайду протистояння уряду і народу. Я знайшов двi нацiї, що борються помiж собою у лонi єдиної держави. Я знайшов не боротьбу принципiв, а боротьбу народiв".
Саме так. Два народи. Двi нацiї.
Англо- i франкоканадцi, це не просто двi мовнi групи. Це - два народи, двi нацiї, два етноси. Вони зовсiм рiзнi за походженням, за культурою, за менталiтетом. Квебекцi завжди знали, що вони - не "Anglais". Англоканадцi пам’ятали, що "French" - це не вони.
Франкомовнi складають бiльшiсть населення Квебеку, англомовнi - решти Канади. Єдине, що їх об’єднує - це канадська держава.
"Ми прийшли сюди триста рокiв тому. Ми підкорили шмат континенту вiд Гаспе до Монреалю i вiд Сен-Жан д’Ібервiль до Унгави, промовляючи: тут все, що ми привезли з собою - наша вiра, наша мова, нашi чесноти i навiть нашi слабкостi - стають священими, незмiнними, i залишаться назавжди.
Навколо нас оселилися чужинцi, що називають нас варварами. Вони захопили майже всю владу, взяли майже всi грошi. Але у країнi Квебек нiчого не змiнилося. Нiчого не змiниться... І ми збереглися, мабуть, для того, щоб ще багато столiть свiт... казав: цi люди належать до народу, який не вмiє вмирати."
Це - цитата з роману "Марiя Шапделен", написаного у 1913 роцi. Саме таким побачив квебекський патрiотизм його автор, француз Луї Емон. Емон достатньо пожив серед франкоканадцiв, i знав, про що пише.
"Я приїхав до Квебеку вивчати французьку частково через почуття патрiотизму, - пригадує англоканадський журналiст Ґрем Фрейзер (Graham Fraser) у своїй книзi "Sorry, I Don’t Speak French", - І я був вражений життям, яке мало дуже мало спiльного з країною, де я вирiс. Того літа Жiль Вiньо спiвав пiсню "Моя країна" ("Mon pays"). Вiньо спiвав не про Канаду..."
Пiсня "Моя країна" починається так:
"Моя країна - це не країна, а зима.
Мiй сад - це не сад, а поле.
Мiй шлях - це не шлях, а снiг."
Це - пiсня саме про Квебек. Такий, як вiн є - з довгою зимою, снiговими бурями, заметiллю... Людина, яка її склала, дуже любила цю свою країну.
У 2006 роцi федеральний парламент вперше у iсторiї країни визнав квебекцiв "нацiєю". Деякi англомовнi канадцi сприйняли це, як "поступку сепаратистам". У самому ж Квебеку бiльшiсть населення не звернула на це увагу. Це якби федеральний парламент визнав, що зимою, зазвичай, холодно, а у морi вода - солона.
Два народи, двi мови, двi культури... Бiльшiсть квебекцiв дуже мало знають про життя "решти Канади". Бiльшiсть англоканадцiв взагалi не пiдозрюють про iснування квебекської культури (непоганої лiтератури, чудового кiнематографу свiтового рiвня...). Для них, все, що стосується Квебеку, це - "French".
2. Бiльшiсть канадцiв володiє як англiйською, так i французькою?
За даними канадського мiнiстерства статистики на 2006 рiк, лише 17% канадцiв володiють водночас англiйською i французькою. Менше, нiж кожен п’ятий. Ось така у Канадi двомовнiсть.
Де ж живуть цi нечисленнi бiлiнгви? Може, вони равномiрно розподiленi по всiй країнi? Виявляється, нi.
55% двомовних канадцiв мешкає у франкомовному Квебеку. Їх там - 40% населення. У рештi Канади двомовнi складають лише 10% вiдсоткiв населення.
Але iсторiя на цьому не закiнчується. За межами Квебеку кiлькiсть людей із рiдною французькою складає майже 4%. Вiдповiдно, лише 6% не-франкоканадцiв за межами Квебеку спромоглися вивчити мову Мольєра.
Про якiсть, поки що, не йдеться. Але, якщо чесно, не так вже й багато з "офiцiйно-двомовних" поза Квебеком можуть вiльно пiдтримати французькою бесiду на повсякденнi теми - побут, машини, полiтика, спорт... Правду кажучи, навіть не всi двомовнi квебекцi здатнi на це.
Федеральнi партiї не обмеженi у виборi мов, але на бiльшостi територiї Квебеку їхнi
плакати - виключно франкомовнi. Робити iнакше - значить, налаштувати проти себе бiльшiсть населення.
Нещодавно одна монреальська радiостанцiя провела експеримент.
Журналiст зателефонував у пересiчний готель мiста Квебек (франкомовного на 99%) i розмовляв виключно англiйською.
Вiн спробував замовити номер.
Людина на iншому кiнцi трохи зам’ялася, але перейшла таки на англiйську.
Звiсно, не iдеально, звiсно, з акцентом... але номер таки зарезервували.
Потiм журналiст зателефонував до готелю в Торонто. Говорив, звiсно, тiльки французькою. Клерк розгубився i попросив почекати.
Пiсля кiлькох хвилин пошуку, вiн знайшов-таки якогось "бiлiнгва". Щоправда, "бiлiнгв" не виправдав довiри, бо нiчого, окрiм "бонжур" вiн сказати не змiг.
Збираючись до Квебеку - у вiдпуску чи у вiдрядження - пересiчний мешканець Торонто чи Ванкуверу не побiжить купувати англо-французький розмовник. Це йому навiть не спаде на думку. Навiщо, якщо майже половина квебекцiв розумiє "общєпрiнятий язик"? Вiн без проблем знiме номер у готелi, пообiдає у ресторанi, розпитається, як проїхати до центру мiста. І все це - не вимовивши жодного французького слова. Звiсно, всi написи навколо будуть французькою, та й не всi перехожi володiтимуть мовою Шекспiра. Але так-сяк порозумiтися можна. Особиво у сферi обслуговування.
Натомiсть, збираючись до Калґарi чи Галiфаксу, франкомовний квебекуа має пiдучити свою англiйську. Інакше доведеться спiлкуватися жестами. Хоч на вулицi, хоч у магазинi. Окрiм, може, випадкiв, коли за прилавком випадково стоятиме iнший квебекуа, або ж iмiгрант із Францiї, Конго чи Алжиру. Але ймовiрнiсть такого спiвпадiння наближається якщо не до нуля, то, принаймнi, не до одиницi. Чим далi вiд Квебеку, тим вона менша.
Чесно кажучи, дуже важко назвати таку ситуацiю "iдеалом бiлiнгвiзму".
3. Канадський бiлiнгвiзм влаштовує всiх?
Бiлiнгвiзм обмежується державними програмами. За федеральним Законом про офiцiйнi мови вiд 1968 року, кожен громадянин має право на вживання та освiту однiєю чи iншою з офiцiйних мов незалежно вiд мiсця проживання.
Кожен має право отримати державнi послуги тією чи iншою мовою. Також - свiдчити у судi. Бiльшiсть державних публiкацiй має бути двомовними. Депутати федерального парламенту можуть виступати або англiйською, або французькою. Етикетки на продуктах споживання теж мають бути обидвома мовами.
"Щодо решти, - казав П’єр Елiотт Трюдо, "батько" канадського бiлiнгвiзму, - хай вирiшують економiчнi та соцiальнi сили... Хай споживач та iнвестор вирiшують, що їм робити у рамках цього закону (про офiцiйнi мови)".
"Споживач та iнвестор" вирiшили. Добитися франкомовного обслуговування у ресторанi Калгарi не легше, анiж україномовного обслуговування у ресторанi Сiмферополя.
Державнi службовцi у так званих "двомовних регiонах" - Оттава, Монреаль, Новий Брансвiк - мають вiльно володiти обидвома мовами.
"На веснi 2004, Керолiн Едолф, журналiстка CBC-Radio у Оттавi, помiтила зростаючи панiку серед декого зi своїх сусiдiв, - пише Ґрем Фрейзер. - Уряд вирiшив, пiсля рокiв мовних вимог вжити нове правило; люди, що не склали iспит з читання, писання та усного спiлкування пiсля трьох спроб (!), не мали залишатися на державних посадах".
Йшлося про англомовних чиновникiв, що живуть та процюють у "двомовнiй" столицi Канади, та ще й у федеральному урядi, на посадах, якi вiд самого початку вимагали двомовностi.
Коли раптом виявилося, що французьку, все ж таки, треба теж знати, i що iспит не можна завалювати бiльш, нiж три рази, цих людей охопила панiка.
За задумом теоретикiв канадського бiлiнгвiзму, Оттава мала би бути двомовною. Щоб, приїхавши туди у справах, кожен громадянин Канади - хоч "англо-", хоч "франко-" - почував себе, як вдома.
Ця прекрасна iдея так i залишилася утопiчною. Двумовними є хiба що вивiски на державних установах та частина дорожнiх знакiв і табличок з назвами вулиць.
Бiльшiсть вивiсок приватного сектору - англiйськi. Майже всi меню у ресторанах - англiйською. Майже вся сфера обслуговування - кафе, таксi... - працює тiльки англiйською. Двомовнi вивiски - це, у бiльшостi випадкiв, ознака того, що бiзнес належить франко-онтарiйцю. Двомовне обслуговування iснує переважно там, де працюють франкоонтарiйцi, квебекуа, або ж нечисленнi iмiгранти з франкомовних країн...
Чи влаштовує когось такий бiлiнгвiзм? Важко сказати.
Квебекуа, що їдуть до Альберти чи до Онтарiо (включаючи "двомовну" Оттаву), почувають себе майже як за кордоном. "Це - не в нас", - констатують вони.
Англомовним, навпаки, здається, що їм штучно нав’язують французьку.
Коли онтарiйський уряд запровадив двомовнi знаки на дорогах, 116 тисяч людей пiдписали петицiї, протестуючи проти цього рiшення. Проте, їдучи до Квебеку, онтарiйцi часто скаржаться на недостатню кiлькiсть англомовних знакiв.
Таке ставлення передається новим iмiгрантам.
Ось типова скарга на "засилля французької", яку можна знайти на будь-якому з росiйськомовних форумiв Канади: "Уявляєте собі, я їхав по такому-то гайвею, і побачив дорожній знак з якимось французьким словом! І ці кляті французи ще кажуть, ніби їх дискримінують! Так, своїми очима бачив. Та ні, не на тому гайвеї, а на другому. Що, не можете знайти? Ну то поїдемо разом, я вам покажу! Я це місце добре запам’ятав! Зовсім вже задовбали ці сепаратисти своєю французькою..."
Мабуть, щось подiбне кажуть iмiгранти з Індiї, Китаю, Нiгерiї... Багато з них щиро не розумiють, навiщо у "англомовнiй" країнi якась там французька. Якщо зауважити, що щороку до Канади приїжджає коло 300 тисяч iмiгрантiв, майбутнє французької за умов бiлiнгвiзму залишається пiд сумнiвом.
4. Канадська мовна ситуацiя нагадує українську?
Головна вiдмiннiсть Канади вiд України - у мовному аспектi - доволi iстотна.
У Канадi - два рiзнi народи, з двома мовами i культурами. Вони нiколи не складали одне цiле. Не складають i тепер.
В Українi - все навпаки. Протягом кiлькох столiть, один народ був роздiлений помiж рiзними державами... але залишився єдиним народом.
Навiть якщо чимало схiдних українцiв перейшли на росiйську, вони залишаються українцями i не заперечують цього. Бiльшiсть може пригадати, що дiдусь чи бабуся розмовляли колись українською.
Та й навiть на сходi русифiкацiя торкнулася, переважно, великих мiст. У селах та мiстечках ще й тепер лунає українська. Вона не занесена, не нав’язана - нею тут розмовляли завжди.
А ось - приклад "федеральної" двомовностi на Островi Принца Едварда, майже повнiстю англомовнiй провiнцiї. Тут - одна з вивiсок в місцевому нацiональному парку. Як бачите, змiнено лише одне слово. "Перекладено" щось на кшталт "Стежка "Обітаємий Лєс".
Українiзацiю можна трактувати, як повернення до коріння і вiдродження мови предкiв. Та й просто як захист прав тих, хто ще не забув iсторичну мову - наприклад, тих самих селян.
У Канадi такого аспекту немає. Примусово францизувати Британську Колумбiю було б таким самим злочином, як i англiзувати Квебек. Але нiхто й не намагається францизувати Британську Колумбiю. І нiколи не намагався. Та й взагалi, англiйськiй мовi у Канадi нiчого не загрожує.
А ось англiзацiя Квебеку - рiч цiлком реальна. За часiв "двомовностi" вона швидко прогресувала. Єдине, що змогло її зупинити - вiдмова Квебеку вiд полiтики бiлiнгвiзму. Вiдтепер французька - єдина офiцiйна мова провiнцiї. Та й навiть тепер у деяких монреальських готелях та ресторанах можна почути вiд обслуги: "Sorry, I don’t speak French. Please, speak English!"
Замiсть епiлогу : Чому французька все-таки зберiглася?
Якщо Квебек (а особливо - Монреаль) залишився франкомовним, то це, власне, завдяки вiдмовi вiд бiлiнгвiзму. У 1977 роцi уряд провiнцiї прийняв Хартiю французької мови(так званий "Закон 101").
Вiдтодi французька стала єдиною офiцiйною мовою Квебеку. Нею мають бути усi вивiски (англiйський текст можна додавати за бажанням, за умов, що англiйськi лiтери будуть меншi вiд французьких). Французька має бути робочою мовою усiх великих та середнiх пiдприємств (хоча на практицi, численi англомовнi компанiї iгнорують цю вимогу).
Дiти мають ходити до французьких шкiл (але тi, хто самi колись навчалися англiйською, можуть вiдправляти дiтей до англомовних шкiл - державних, безкоштовних). Усi магазини, ресторани та готелi мають бути у змозi надати сервiс французькою (на практицi, я був свiдком кiлькох ситуацiй, коли на мiй "бонжур" вiдповiдали виключно англiйською; судячи з того, що я читав у газетах та чув вiд знайомих, це - лише крапля у морi).
Англомовнi громадяни Квебеку щиро вважають "Закон 101" "фашизмом" i "шовiнiзмом". Їх не засмучує тй факт, що у провiнцiї дiють три унiверситети з виключно англiйською мовою навчання. До цього треба додати з десяток англомовних коледжiв.
Всi цi установи фiнансуються урядом Квебеку, а їхнi студенти мають тi ж пiльги, що й студенти франкомовних вузiв франкомовнi. У провiнцiї виходять англiйськi газети, є англомовнi радiостанцiї та канал телебачення. Навiть податковi декларацiї для квебекського Мiнiстерства податкiв можна заповнювати англiйською.
Проте Хартiя робить свою справу. Принаймнi уповiльнює англiзацiю Квебеку...
ДОВІДКА: Коротка iсторiя Канади
У XVIII сторіччі Францiї належали колосальнi територiї у Північній Америці: пiвдень сучасних Квебеку та Онтарiо, Акадi (сучаснi Атлантичнi провiнцiї Канади), Манiтоба, долина рiки Мiссiсiппi з мiстом Новий Орлеан, територiя сучасних Мiссурi, Огайо та Іллiнойса з фортецею Детруа (D?troit - французькою "протока").
Сучаснi географiчнi назви Detroit, Chicago, Illinois, Michigan - вiдображають французьку, а не англiйську транскрипцiю iндiанських слiв. Так само i з назвою народу сiу (Sioux).
Проте, Францiя так нiколи й не колонiзувала бiльшiсть із цих територiй. Європейське населення нараховувало кiлька десяткiв тисяч i жило, переважно, у долинi рiки Святого Лаврентiя, у Новому Орлеанi та у Акадi (сучасна провiнцiя Нова Шотландiя). Перша з цих груп назвалася "канадцями".
У тi часи, слова "канацець" i "франкомовний" були синонiмами...
У 1863 роцi, внаслiдок запеклої вiйни, Канаду приєднано до британських володiнь. У квебекськiй iсторiї цей перiод носить назву Завоювання (La Conqu?te).
На початку, англомовне населення Канади (тобто берегiв Святого Лаврентiя) складалося, переважно, з вiйськових, чиновникiв та купки комерсантiв. Шотландськi та iрландськi селяни-католики, що переселялися до країни, зливалися з мiсцевим населенням. Вже у другому поколiннi їх не можна було вiдрiзнити вiд канадцiв - анi за мовою, анi за звичаями. Ще й сьогоднi в багатьох франкоканадцiв - шотландськi та iрландськi прiзвища.
Але така iдилiя продовжувалася не довго. Пiсля Американської революцiї до країни iмiгрувало багато лоялiстiв (тих, хто залишився вірними Британській короні і не визнав незалежність новостворених США).
На вiдмiну вiд канадцiв, новоприбулi були протестантами. Їхнi культура, звичаї, уяви про суспiльство абсолютно вiдрiзнялися вiд канадських. Вони жили окремо, створивши свiй, майже паралельний свiт.
Так виникло двi основнi групи канадцiв, якi iснують до цього часу.
Кiлькiсть англомовних збiльшувалася за рахунок нових iмiгрантiв з Британiї. Кiлькiсть франкомовних - виключно завдяки високої народжуваностi.
Англомовнi канадцi займали панiвнi позицiї у економiцi країни. Вони були краще освiченi. А головне - вiдчували себе панiвною нацiєю. Англiйська стала мовою бiзнесу, виробництва, державного апарату, армiї...
Іммiгранти, що приїхали до Канади у 1950-тi роки, ще можуть пригадати, як у деяких магазинах продавцям забороняли говорити з покупцями французькою (навiть якщо i тi i iншi були франкомовними)
Франкомовних канадцiв виштовхнули на нижчi сходинки суспiльства. Вони були бiднiшi i гiрше освiченi. Багато хто асимiлювався. Але бiльшiсть зберiгла свою мову та культуру...
У 1960 роцi у Квебеку почалася так звана Тиха революцiя. За кiлька рокiв провiнцiя повнiстю модернiзувалася. З патрiархального, закритого i малоосвiчeного франкоканадське суспiльство перетворилося на сучасну нацiю. Вiдкрилися новi коледжi та унiверситети. Зростала кiлькiсть франкомовних пiдприємцiв. Квебекцi пiднiмалися з колiн.
У 1974 роцi французьку оголосили єдиною офiцiйною мовою Квебеку, а у 1977-ому прийняли Хартiю, що захистила квебекський народ вiд асимiляцiї.
texty.org.ua
