Голова Українського інституту національної пам’яті, науковець-історик Володимир В’ятрович в інтерв’ю УНН розповів, які зміни відбулись за 25 років Незалежної України.
Які історичні моменти за 25 років незалежності України можна виділити?
Одним з найважливіших моментів є — 24 серпня 1991-го року саме акт проголошення, але може ще важливішим був референдум 1 грудня 1991 року, який, по суті, показав, що цей акт проголосований в стінах ВР, не був якоюсь політичною випадковістю, а був вираженням думки населення. Понад 90% населення тоді проголосувало за незалежність, і в усіх регіонах, включно з Кримом і Донбасом... Це була одна з найважливіших подій в історії України.
[media=https://youtu.be/RK6Qn3Pb9UA]
Другою подією за останні 25 років в історії України — Помаранчева революція 2004 року. Чому вона була настільки важливою? Зважаючи на те що, українцям вдалося відстояти право вибору. І Україна власне завдяки цій Помаранчевій революції стала досить швидко вирізнятися серед інших пострадянських республік, де по суті вибори, були перетворені в якісь звичайні політичні ритуали.
Крім того визначальною подією України — це Євромайдан 2013-14рр. Євромайдан це те що, я переконаний, змінило розвиток України. Не дозволила нам опуститися на рівень цього авторитарного комуністичного минулого, що нам загрожувало.
І одна з найголовніших подій країни це нинішня війна з Росією, яка серйозно ослаблює країну матеріально. На жаль ми постійно втрачаємо людей, і найчастіше це ті які, за покликом своєї душі йдуть туди захищати свою країну. Але з іншого боку, це до певної міри робить нас сильнішими і консолідованішими. Тобто завдяки цій російській агресії, пришвидшеними темпами твориться українська політична спільнота, українська політична нація.
Чи стала Україна зараз більш відомою у світі, аніж п’ять років тому?
П’ять років тому це 2011 рік. Це час коли досить активно почав реалізовувати свої владні амбіції Віктор Янукович. Це був, мабуть один з важких років в історії незалежної країни. Коли Україна поступово перетворювалась знов в російську колонію.
Йому не вдалося, слава Богу, і спроби десь в Україні реалізувати російський сценарій сильної авторитарної влади зірвалися через, мені здається, притаманну українцям волелюбність. І власне це призвело до революції. Я думаю, що порівняно з 2011 роком сьогодні Україна є більш відомою і завдяки подіям на Євромайдані і завдяки теперішній війні. І в першу чергу, завдяки тому, що Україна не ламається, не зважаючи на те що опинилася під тиском Російської Федерації.
Що зроблено за 25 років незалежності для відновлення та збереження національної пам’яті?
Я хочу сказати що, за тих 25 років Незалежності, національною пам’яттю найбільше займалися представники громадськості. Ті люди, які хотіли розповісти правду і мали, що розповісти про комуністичні злочини. І саме вони почали між собою об’єднуватись, створювати свого роду громадські організації. Робити виставки, музеї, монументи, встановлювати пам’ятники. І довгий час саме те, що ми називаємо національною пам’яттю,особливо ХХ століття, трималося на зусиллях ентузіастів та громадських організацій. Вперше щось зробити для національної пам’яті на державному рівні спробував Віктор Ющенко, який в 2007 році утворив Український інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади.
Тоді було багато чого зроблено і одним із здобутків власне цього періоду — поширення інформації, правди про Голодомор. В часи правління Ющенко була перша спроба відкриття архівів комуністичних спецслужб. Я мав нагоду очолювати державний архів Служби безпеки України, ми почали власне розсекречувати ці документи. Це не подобалося Російській Федерації, яка чинила тиск заявляючи, що ми не маємо права відкривати секрети колишнього СРСР. Врешті після приходу до влади Януковича, цю роботу було зупинено, мене звільнено. Але зараз після Євромайдану та Революції гідності ця робота відновлена і завдяки прийнятому минулого року закону “Про архіви” (Закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” — ред.), кожен бажаючий може працювати з цими документами. Я думаю, що це обернеться в дуже серйозне дослідження з цієї тематики, і, взагалі, усвідомленням українцями того, чим комуністична влада була для українців.
Що змінилося в національній самосвідомості українців за часи незалежності?
Я думаю, що рівень національного самоусвідомлення українцями зараз є набагато більшим, ніж це було, навіть, у 1991 році. Очевидно, що ми мали певні хвилі такого патріотичного піднесення і його спаду, пов’язаного з різними проблемами, зокрема економічними проблемами. Власне на хвилі такого патріотичного підйому у 1991 році відбулося проголошення незалежності України і утвердження її референдумом. Зараз, починаючи від часів Євромайдану, особливо тієї війни, що ведеться, мені здається, що завдяки російській агресії, російській пропаганді набагато більше українців хочуть себе почувати саме українцями, тому що таким чином, відокремлюють себе від агресора, якого ніхто не сприймає. Часто ті люди, які до недавно не замислювалися чи є вони українцями, і чим для них є Україна — стають українцями, які готові зі зброєю захищати Україну.
Я переконаний, що 25 років незалежності — це початок довгого шляху, і нам ще багато доведеться пройти, і найважливіше, щоб ми не розчаровувалися. І коли часто говорять, наводять біблійські аналогії про 40-річні блукання у пустелі єврейського народу — нам потрібно розуміти, що треба трішки “блукати” тією пустелею, щоб дійти до свободи. Але найголовніше, що ті люди не тікали 40 років, вони йшли — нам теж треба йти, і ми обов’язково дійдемо до омріяної Незалежності за яку вмирали і продовжують вмирати українці.
Одним з найважливіших моментів є — 24 серпня 1991-го року саме акт проголошення, але може ще важливішим був референдум 1 грудня 1991 року, який, по суті, показав, що цей акт проголосований в стінах ВР, не був якоюсь політичною випадковістю, а був вираженням думки населення. Понад 90% населення тоді проголосувало за незалежність, і в усіх регіонах, включно з Кримом і Донбасом... Це була одна з найважливіших подій в історії України.
[media=https://youtu.be/RK6Qn3Pb9UA]
Другою подією за останні 25 років в історії України — Помаранчева революція 2004 року. Чому вона була настільки важливою? Зважаючи на те що, українцям вдалося відстояти право вибору. І Україна власне завдяки цій Помаранчевій революції стала досить швидко вирізнятися серед інших пострадянських республік, де по суті вибори, були перетворені в якісь звичайні політичні ритуали.
Крім того визначальною подією України — це Євромайдан 2013-14рр. Євромайдан це те що, я переконаний, змінило розвиток України. Не дозволила нам опуститися на рівень цього авторитарного комуністичного минулого, що нам загрожувало.
І одна з найголовніших подій країни це нинішня війна з Росією, яка серйозно ослаблює країну матеріально. На жаль ми постійно втрачаємо людей, і найчастіше це ті які, за покликом своєї душі йдуть туди захищати свою країну. Але з іншого боку, це до певної міри робить нас сильнішими і консолідованішими. Тобто завдяки цій російській агресії, пришвидшеними темпами твориться українська політична спільнота, українська політична нація.
Чи стала Україна зараз більш відомою у світі, аніж п’ять років тому?
П’ять років тому це 2011 рік. Це час коли досить активно почав реалізовувати свої владні амбіції Віктор Янукович. Це був, мабуть один з важких років в історії незалежної країни. Коли Україна поступово перетворювалась знов в російську колонію.
Йому не вдалося, слава Богу, і спроби десь в Україні реалізувати російський сценарій сильної авторитарної влади зірвалися через, мені здається, притаманну українцям волелюбність. І власне це призвело до революції. Я думаю, що порівняно з 2011 роком сьогодні Україна є більш відомою і завдяки подіям на Євромайдані і завдяки теперішній війні. І в першу чергу, завдяки тому, що Україна не ламається, не зважаючи на те що опинилася під тиском Російської Федерації.
Що зроблено за 25 років незалежності для відновлення та збереження національної пам’яті?
Я хочу сказати що, за тих 25 років Незалежності, національною пам’яттю найбільше займалися представники громадськості. Ті люди, які хотіли розповісти правду і мали, що розповісти про комуністичні злочини. І саме вони почали між собою об’єднуватись, створювати свого роду громадські організації. Робити виставки, музеї, монументи, встановлювати пам’ятники. І довгий час саме те, що ми називаємо національною пам’яттю,особливо ХХ століття, трималося на зусиллях ентузіастів та громадських організацій. Вперше щось зробити для національної пам’яті на державному рівні спробував Віктор Ющенко, який в 2007 році утворив Український інститут національної пам’яті як центральний орган виконавчої влади.
Тоді було багато чого зроблено і одним із здобутків власне цього періоду — поширення інформації, правди про Голодомор. В часи правління Ющенко була перша спроба відкриття архівів комуністичних спецслужб. Я мав нагоду очолювати державний архів Служби безпеки України, ми почали власне розсекречувати ці документи. Це не подобалося Російській Федерації, яка чинила тиск заявляючи, що ми не маємо права відкривати секрети колишнього СРСР. Врешті після приходу до влади Януковича, цю роботу було зупинено, мене звільнено. Але зараз після Євромайдану та Революції гідності ця робота відновлена і завдяки прийнятому минулого року закону “Про архіви” (Закон “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” — ред.), кожен бажаючий може працювати з цими документами. Я думаю, що це обернеться в дуже серйозне дослідження з цієї тематики, і, взагалі, усвідомленням українцями того, чим комуністична влада була для українців.
Що змінилося в національній самосвідомості українців за часи незалежності?
Я думаю, що рівень національного самоусвідомлення українцями зараз є набагато більшим, ніж це було, навіть, у 1991 році. Очевидно, що ми мали певні хвилі такого патріотичного піднесення і його спаду, пов’язаного з різними проблемами, зокрема економічними проблемами. Власне на хвилі такого патріотичного підйому у 1991 році відбулося проголошення незалежності України і утвердження її референдумом. Зараз, починаючи від часів Євромайдану, особливо тієї війни, що ведеться, мені здається, що завдяки російській агресії, російській пропаганді набагато більше українців хочуть себе почувати саме українцями, тому що таким чином, відокремлюють себе від агресора, якого ніхто не сприймає. Часто ті люди, які до недавно не замислювалися чи є вони українцями, і чим для них є Україна — стають українцями, які готові зі зброєю захищати Україну.
Я переконаний, що 25 років незалежності — це початок довгого шляху, і нам ще багато доведеться пройти, і найважливіше, щоб ми не розчаровувалися. І коли часто говорять, наводять біблійські аналогії про 40-річні блукання у пустелі єврейського народу — нам потрібно розуміти, що треба трішки “блукати” тією пустелею, щоб дійти до свободи. Але найголовніше, що ті люди не тікали 40 років, вони йшли — нам теж треба йти, і ми обов’язково дійдемо до омріяної Незалежності за яку вмирали і продовжують вмирати українці.
Володимир В’ятрович
За матеріалами УНН
