Остання ілюстрація: скасування Кримського федерального округу та приєднання українського півострова до Південного федерального округу (ПФО) з центром у Ростові. "Крим позбавили автономії", "Ростов зробили столицею півострова" — більшість коментаторів, з огляду на все, шукали в цій події привід для зловтіхи. Хоча привід навряд чи можна назвати вдалим.
Система федеральних округів, підзвітних повноважним представникам президента РФ, з'явилася ще в 2000 році, незабаром після обрання Володимира Путіна на перший строк. Кремль використовував цю схему для боротьби із сильними губернаторами: повпред був потрібний як противага керівникові області, що його обирали. Водночас відбувалася ротація силовиків на місцях, а регіональні закони узгоджувалися із федеральними. Центр починав вибудовувати ту саму вертикаль, яка нагадує сьогодні стовп, що гуде від напруги.
Коли виборність губернаторів скасували, значення повпредів різко зменшилося — так само як і їхній вплив. Вже не було потреби у "государевому погляді" за продуктом виборчої кампанії, роль людини Кремля виконував власне голова регіону, який отримував ярлик на князювання безпосередньо в Москві. Тепер силова і правоохоронна вертикалі замикаються прямо у Кремлі, а повноважні представництва нагадують офіси "весільних генералів". Цю посаду використовують або для почесної відставки, коли на неї перекидають колишнього губернатора або важливого силовика, або як запасний аеродром для чиновника, якого збираються повернути у вертикаль, але дещо пізніше.
З точки зору Росії анексованний півострів достатньо інтегрований у російську вертикаль
Федеральні округи не заперечували звичну обласну структуру — вони її дублювали. Після скасування Кримського федерального округу український півострів — в межах російського підходу — залишається тим самим окремим суб'єктом федерації. З окремим бюджетом, окремими силовиками та органами влади. Столиця Криму нікуди не переносилася, а доля російських призначенців у Сімферополі та Севастополі продовжує вирішуватися в Москві.
Власне, це рішення означає лише одне: з точки зору Москви анексований півострів достатньо інтегрований у російську вертикаль. Себто Кримський федеральний округ і створювали лише щоб московський повпред Олег Бєлавєнцев міг безпосередньо наглядати за колишніми українськими політиками, що склали присягу триколору. Коли стало ясно, що для Росії Крим — це не більш ніж пересічна причорноморська "саратовська область",— потреба в окремому федеральному окрузі зникла. І сталося злиття з ПФО.
Тому всі розмови про те, що скасування Кримського федерального округу — спроба "заховати" Крим всередині російської вертикалі, безглузді. Оскільки формальна підпорядкованість українського півострова в межах російської вертикалі не має жодного значення. Щойно Москва порушила власну конституцію, анексувавши Крим, Росія перетворилася на державу без загальновизнаного державного кордону. Факт окупації та анексії зафіксовано в конституції РФ, яка називає півострів російською територією. А решта — адміністративно-територіальна обкладинка для міжнародного права.
Єдиний висновок, на який заслуговує російська чехарда минулого тижня, стосується того, що Москва перестала сприймати український півострів як територію, виведену за дужки загальнофедеральних процесів. "Сакральна Корсунь" тепер заслуговує на додатковий сюжет у новинах, але вже не спроможна на структуру, що вимагає окремого чиновницького апарату.
І ще. Україна має відповісти собі на головне питання — про те, як вона ставиться до людей, які залишилися на території Криму після березня 2014‑го. Або Київ сприймає їх як архітекторів анексії та погоджується з Москвою, яка вже два роки поспіль переконує всіх, що Крим "сам зробив свій вибір". Або розуміє, що вони заручники і жертви політики Кремля, який вирішив два роки тому пограти в Радянський Союз. Оскільки від цього безпосередньо залежить інтонація наших коментарів щодо українського півострова.
І повірте, зловтіха в цьому разі — саме те, на що чекає від України Москва.
Павло Казарін - НВ
