З Павлом Шереметом ми були знайомі майже двадцять років. Уперше зустрілися приблизно 1997-1998 рр., коли він переїхав працювати до Москви. Влітку 1997‑го у нього були серйозні неприємності через репортаж про ситуацію на білорусько-литовському кордоні. Його заарештували співробітники КДБ Білорусі та звинуватили в незаконному перетині кордону. Дали умовний строк — два роки, плюс іспитовий строк — три місяці він просидів у СІЗО. Зрештою покійний мільярдер Борис Березовський, який був на той момент власником Першого каналу (тоді ОРТ), витяг Павла. Березовський погано знався на людях, але добре відчував їхні таланти. Він міг не розгледіти в людині потенційного зрадника, боягуза чи негідника, але талант — журналістський, фінансовий, політичний — він відчував. Березовський зрозумів, що у Павла велике майбутнє, витягнув його в Москву і зробив ведучим програми Время, аналітичного щотижневого випуску. Ми були навіть конкурентами.Але потім у Павла все ж спрацювала богом дана делікатність і вміння відрізняти хорошу журналістику від поганої, зарядженої, заангажованої. Він відчув, що, працюючи на Березовського (коли розгорталася чергова інформаційна війна), можна зіпсувати свою репутацію назавжди. І пішов працювати над спецпроектами, документалістикою, просвітницькими справами, лекціями. Як "телевізійного кілера" Березовський використовував Сергія Доренка, а Павло, дякувати богові, уникнув цієї непристойної долі.
Потім, як і багато журналістів, не готових поступитися принципами та цінностями професії, він змушений був піти з телебачення. Телевізійники в Росії постраждали першими — журнальна, газетна та онлайн-журналістика ще тримаються, є острівці незалежності, що дивом залишаються на плаву. На телебаченні ж до середини 2000‑х років стало неможливо працювати. Були винятки, наприклад, Маріанна Максимовська, яка змогла протриматися майже до кінця медведєвського президентського строку. Вона залишилася останньою з плеяди гідних журналістів, народжених вільними єльцинськими часами 1990‑х. Павло пішов приблизно тоді ж. Почав нове професійне життя і знайшов нове особисте щастя тут, у Києві.
Шеремет мав унікальну здатність – думати системно, вловлювати суть питання
Шеремет умів ясно і яскраво мислити. Є журналісти, які вважають, мовляв, що складніший стиль у текстах, то розумнішим ти виглядаєш і то більше враження справляєш. Насправді це нісенітниця. Існує старе добре правило: хто ясно мислить, той ясно викладає. І Шеремет мав цю унікальну здатність — думати системно, вловлювати суть питання і доступно про це писати. Ставити чіткі, зрозумілі запитання. Він був сильний і як колумніст, і як коментатор, і як інтерв'юер.
Відверто кажучи, я не вірю, що в наш час, коли будь-яка хоч трохи грамотна людина може отримати з глибин інтернету будь-який компромат, когось можна налякати перспективою гучного, викривального журналістського матеріалу настільки, щоб герой подібного розслідування схопився за зброю або наймав кілерів.
Навіть сама стилістика — вбивство в центрі міста серед білого дня — нагадує акцію залякування.
Я не висуватиму конспірологічних теорій, але мені здається, що професійному кілеру простіше вистрілити зі снайперської гвинтівки з горища будинку або розстріляти людину біля під'їзду, ніж закладати бомбу. А раптом вона не спрацює? А раптом людина вирішить прогулятися пішки? Втім, деякі співробітники спецслужб стверджують, що закласти бомбу — надійніший спосіб. У будь-якому разі в тому, як був убитий Павло Шеремет, є щось демонстративно-провокативне.
Багато чого має показати слідство. Один зі співробітників правоохоронних органів зронив буквально півфрази про те, що найімовірніше пристрій було пущено в хід з дистанційного пульта управління тим, хто здалеку спостерігав, як Шеремет вийшов з під'їзду, сів у машину і від'їхав. Дійсно, якщо б пристрій активувався від повороту ключа в запалюванні, вибух стався б просто біля будинку.
Вважаю, зараз чимало журналістів будуть серйозно стурбовані особистою безпекою. Я, наприклад, теж про це думаю. Тим більше якщо це зроблено спеціально з метою залякування, демонстрації або провокації. Але, враховуючи, що всі керівники українських правоохоронних органів буквально протягом півгодини прибули на місце злочину, сподіваюся, є шанс розкрити злочин за гарячим слідов або хоча б знайти виконавців. Утім, будь-який досвідчений оперпрацівник скаже, що замовні вбивства вкрай важко розкривати. Дуже часто, на жаль, вбивства, скоєні професійними кілерами, так і залишаються нерозкритими.
Євгеній Кисельов - НВ
