Причому така картина характерна для багатьох запозичених нами у розвинених країн правил і процедур (т.зв. інститутів), що носять формальний характер. Наприклад, політичні партії, вибори та інші атрибути демократії. Стикаючись з нашими традиціями, звичками і т.п. неформальними інституціями, вони змінюють свій вигляд до невпізнання.
І реальна причина не в поганих дядьків і тіток у владі. Адже туди вони потрапляють через ті ж вибори. Цю причину можна вивести з концепції громадського порядку з різними видами доступу до ресурсів та можливостей: закритого і відкритого. Автором концепції є Дуглас Норт, нобелівський лауреат в економіці. У громадських порядках з різним видом доступу по-різному (часто діаметрально протилежно) працюють одні й ті ж формальні інститути.
Раніше обмежений доступ був закріплений формально, як це було в середньовіччі з його жорстким поділом на стани: аристократи, духовенство, третій стан, а десь навіть кріпаки. За радянських часів теж були члени партії і безпартійні, а серед членів партії була ще номенклатура - своєрідна аристократія. І різні можливості для представників цих різних «станів» також були закріплені хоч і не в законах, але в формальних документах рівнем нижче - інструкціях, але мали на практиці більшу вагу.
Державі слід поступово, у міру посилення суспільства, віддавати йому свої функції
Зараз же таких формальних обмежувачів дуже мало. Це окремі пільги і преференції. Але зате діє маса переваг для окремих категорій, які базуються на традиціях і зв'язках. Крім того, ми маємо дуже слабкі, поїдені корупцією державні інститути з вкрай низькою їх підзвітністю слабкому ж суспільству. І ці слабкі держінститути, продовжуючи соціалістичну державницьку політику, утримують за собою масу функцій з надання суспільної користі. Хоча реально ці функції вони не виконують.
Якщо посилювати держінститути, ми за відсутності традицій підзвітності доб'ємося не виконаних потрібних функцій, а зовсім навпаки. Результатом буде, по-перше, додаткові оплачувані суспільством державні витрати, а, по-друге, подальше зростання корупції, яка суспільство не тільки об'їдає, але і роз'їдає.
Вихід один, точніше два.
По-перше, держава зобов'язана поступово, у міру посилення суспільства, віддавати йому свої функції. Починаючи з наділення ними органів місцевого самоврядування - децентралізація. Продовжуючи поверненням деяких з них суспільству (громадським організаціям), як це відбувається з ОСББ. Аж до скасування деяких з функцій, як в Грузії скасували Санслужб через повального хабарництва замість виконання своїх обов'язків. Але це зажадає серйозного розвитку самого суспільства і його інститутів. Про те, як це робити і домагатися успіху я постараюся написати окремий цикл статей. Якщо звичайно зберуся з силами.
По-друге, у держави є функції, які виконувати в стані тільки воно. Одна з них - фіскальна. Щоб при нинішній слабкості державних і громадських інститутів функція виконувалася ефективно, правила її виконання, тобто оподаткування, слід максимально спростити.
Максимально прості правила не створять обмежень для самого широкого кола осіб до успішної господарської діяльності з законною сплатою податків. Простіше кажучи, не буде потрібно порушувати закон, щоб залишатися «на плаву». Це на відміну від нинішніх правил, створених як обмеження нормальному веденню справ. Причому обмеження, за подолання яких слід платити: або хабара чиновникам, або гонорари армії бухгалтерів і адвокатів.
Розвивати ж ці правила, тобто ускладнювати, варто тільки зі зміцненням громадських інститутів, перед якими держінститути стануть підзвітними суспільству.
Олег Лиховід на НВ
