У другій половині 1940-х років було прийнято рішення відкрити в Києві перший телецентр – комплекс телевізійних студій, які ведуть телепередачі з високою чіткістю зображення. Зрозуміло, настільки престижний заклад повинен був розміститися десь у центрі міста. Але де? Адже Хрещатик після Другої світової війни майже повністю лежав у руїнах...
Вибір припав на будівлю, якій пощастило більше-менше встояти у вирі війни – нині це Хрещатик, 26. Стару будівлю піддали переплануванню та реконструкції. В результаті у листопаді 1951 року з'явилася незвичайна споруда з оригінальним фасадом, прикрашеним безліччю арок, напівколон, і швидше нагадувала східний палац з казок «Тисячі і однієї ночі».
За цим будинком, ззаду, на пагорбі, що представляє собою не що інше, як залишки стародавнього Ярославового Валу, звели тригранну телевізійну вишку висотою 180 метрів. Вона була добре видна не тільки з Хрещатика, але і з далеких вулиць, швидко ставши однією з визначних пам'яток міста. У газетних публікаціях незмінно підкреслювалося, що висота вежі вдвічі більше знаменитої лаврської дзвіниці.
Навесні 1954 року київський телецентр обзавівся пересувними телевізійними станціями, які дозволили вести трансляцію передач не тільки зі студій, але й репортажі з вулиці, з футбольного стадіону, показувати театральні вистави, концерти. Перша такого роду трансляція була проведена з приміщення Театру опери та балету.
Спочатку київська вишка ретранслювала всього лише один канал, причому передачі виходили в ефір тільки у вечірній час. Вважалося, що в денний час люди перебувають на роботі, а тоді ще не було моди ставити в установах телевізори... Проте починаючи з 1959 року телевізійники почали освоювати і денне мовлення. Спочатку боязко – по дві години двічі на тиждень, але потім обсяги стали поступово збільшуватися.
У 1962 році на телевишці встановили додаткову антену, в результаті чого вона стала ретранслювати два канали, а через сім років в Київ прийшло кольорове зображення.
