48 хвилин спогадів з промовистою назвою «Воїни духу». У Києві відбулася допрем'єрна демонстрація фільму про останні дні Донецького аеропорту. Авторами документально-публіцистичної кінострічки стали дві дівчини – Ганна Мартиненко і Тетяна Кулаковська.
«Зараз в країні війна, тому цей фільм - всього лише черговий привід говорити про наше життя і наших героїв. Про це не можна мовчати»,
– розповідає Мартиненко.
Стрічку дівчата знімали восени, виключно за рахунок самофінансування. Точну суму не називають, але зазначають – допомагали родичі обох.
У найближчих планах авторів показати «Воїни духу» на одному з центральних українських телеканалів. Процес переговорів триває.
Спілкуючись з журналістами, автори фільму пояснюють – ніякі громадські організації вони не представляють, просто переконані, що «про війну не можна забувати».
Головні герої фільму – три реальних захисника ДАПа: Анатолій Свирид (позивний «Спартанець), Юрій Шкабур (позивний «Сталкер»), Костянтин Кузик (позивний «Дністер»).
«Ці троє військових були в Донецькому аеропорту. Але не можна сказати, що фільм тільки про них, тому що ці троє в ньому розповідали про всіх, кого згадували. За цим фільмом стоїть безліч людей»,
– зазначає Мартиненко.У залі були присутні й інші військові, родичі загиблих, мами, дружини і сестри.
Там, захищаючи термінал, «кіборгам» довелося розуміти коштовність 25 грам звичайної води... Сьогодні ж, перебуваючи вдома, багато хто навіть не можуть домогтися заслуженої пенсії.
Сергій Кузьмін позивний «Душман»
«Ми не можемо досі домогтися деяких паперів від командування, щоб отримати пенсію. Практично весь батальйон бігав до Міністра оборони, тому що не можемо отримати елементарного...»
Володимир Ткачук позивний «Атака»
«Ми рвалися вперед, ми були там. Всі ці «котли», Іловайськ, аеропорт – все було зроблено у перемир'я... А в Києві хлопці, які відвоювали, не можуть навіть отримати цю нещасну землю... Я часто чую від батьків загиблих дітей, що їх навіть морально не підтримують. А їм потрібна відчувати підтримку держави, президента, Верховної Ради...»
Мама загиблого «кіборга» Євгена Яцины, Світлана:
«Минуло півтора року, але трагедія і біль не затихає. Ця трагедія залишилася для хлопців, які залишилися там і їх близьких. Але для нашої влади – це не трагедія, а просто одиниці людей та одиниці техніки. Кажуть, герої не вмирають? А чому у нас на цвинтарі все у прапорах українських? Чому наша країна – це окремо Донецьк і Луганськ з війною і окремо – Київ, де всі ходять на «Океан Ельзи» і радіють життю? Поки до кожного не дійде, що йде війна – ми не переможемо. Коли Донецький аеропорт підривали – у Києві було закриття ялинки...».
Ірина Шевченко, «Facenews»
