Більше десяти років тому я весело проводив час зі своїми друзями на пляжі в Одесі. Не знаю чи це місце ще збереглося, але пригадую, що тоді ми каталися на тарзанці десь між зеленими схилами і морем біля “траси здоров’я”. Раптом до нас підійшли дві дівчини і зав’язали розмову. Одна з них з цікавістю запитала у мене чому я так розмовляю. «Як?», – відповів я. «Ну, на этом языке, на украинском!»; – сказала дівчина. “Тому що я українець»; – відповів я усміхнено. Це була симпатична дівчина, але шансів після такої розмови у мене вже не було. Я був єдиним, хто спілкувався у нашій компанії «солов’їною»…
Пройшли роки, прогриміли дві револююції. Мені доволі часто доводиться їдити по різних конференціях, семінарах у якості учасника або ж виступати, як спікер, на численних професійних бізнесових подіях в Україні (як правило, у столиці). І знаєте що? Зазвичай я і далі єдиний, хто спілкується українською у колективі.
Доволі часто після першого знайомства з людьми, останні перепитують яке моє справжнє ім’я, гадаючи, що Орест Зуб – це псевдо, а коли я спілкуюся в публічному транспорті по телефону (хоча це може й невиховано) пасажири з подивом озираються хто це так щебече. Слово “будь ласка“, що я люблю так часто вживати, викликає у багатьох подив.
Тут можна довго розмосолювати, занурюючись все далі й далі, але я дам відповідь на найбільш типове запитання: «Чому ти ведеш блог українською»?
1) На кожен товар свій покупець
Зазвичай першим аргументом чую, мов, УАнет – це невеликий ринок і треба відразу бити по всьому СНД. У мене відразу закладаються думки про те, чому б це не робити англійською, ринок якої в десять разів більший за РУнет. Це, якщо говорити про об’єми, раз вже на те пішло.
Не в об’ємі ринку справа, а у долі цього ринку. Навіть у Македонії чи Словенії, де кількість користувачів інтернету менша ніж населення мого рідного Львова, успішно працюють компанії, забезпечуючи потреби локальних мешканців.
Грошей на кожному рівні достатньо.
І протилежне є лише обмежуючим переконанням, якщо у вас на меті не створення глобальної корпорації звичайно.
2) Ідеальний клієнт або фоловер
Блогосфера, онлайн підприємництво або ж бізнес впринципі це ті сфери діяльності, де можна вибирати з ким хочеш в першу чергу працювати ти, а не навпаки. Я це чудово засвоїв, прочитавши статтю 10 причин ніколи не йти на роботу, ще у далекому 2011 році, коли бездумно протирав штани у офісі. Часто мені сумно дивитися на те, як люди прогинаються під інших, втрачаючи власну ідентичність, а то й і гідність.
Ще на самому початку більше чотирьох років тому, я твердо вирішив, що буду писати для інтелегентних, свідомих, прогресивних людей, які прагнуть розвиватися і бажають позитивних змін у своєму житті і житті нашої країни, а також служитиму їм. В результаті вийшло, що саме такі люди почали мене оточувати і я з нетерпінням чекаю, коли щонайменше дві сотні з них приїдуть на Digital Nomad форум, який відбудеться у 2-3 липня у Львові та ще порядка 5000 осіб вийдуть в онлайн протягом наступного тижня на щорічній безкоштовній інтернет конференції ebiz2016.
Життя занадто коротке, щоб проводити його з тими, з ким тобі не подорозі. Перегляньте пост 1000 справжніх фанів або весь маркетинг світу для простих людей у одній статті і ви все зрозумієте.
3) Це більше ніж просто бізнес
Робота, яку я сам для себе створив, і все пов’язане з нею, стало частинкою мене. Чесно кажучи, наразі не можу уявити свого життя без OpenMind.com.ua, а також всіх чудових людей, яких мені доводиться зустрічати в межах цієї діяльності.
Я б і далі щоденно писав блог та вів комунікацію у соцмережах навіть, якби мені за це не платили. Зрештою, власне так і все починалося. Я просто сів і почав писати від душі, не думаючи про те, що буде далі. Навіть уявити не міг куди це мене приведе. Були лише дуже туманні мрії.
Зараз я чітко бачу перспективи розвитку і куди варто рухатися, хоча звичайно що є купа підводних каменів і непередбачуваних обставин, про які доведеться дізнатися згодом. Але одне я знаю точно – буду продовжувати це робити доти, поки до цього лежатиме душа.
Це може звучати дивним, але більше грошей не роблять мене щасливішим. Принаймні після закриття базових потреб. Я б і далі продовжував писати, якби навіть з цього нічого не заробляв, але з грошима звичайно краще. Очевидно, це невідворотна похідна, якщо робиш те, що любиш, і любиш те, що робиш.
4) Внесок у розвиток “солов’їної” в цифровій ері
Зараз ми про це можемо не замислюватися, але саме завдяки творам багатьох українських авторів (таких, як Шашкевич, Шевченко, Франко та інші) в часи, коли не було державності, тепер ми маємо Україну. Товариство «Просвіта» працювало проти течії під впливом домінуючих культур.
Зараз відбувається щось подібне. Світ глобалізується, а менші суб’єкти витісняються. Це природній процес і є об’єктивним явищем. Більшість сайтів з доменними закінченнями .ua/.com.ua/org.ua та інші написані не українською. Поклавши руку на серце, розумію, що такі умови диктує ринок. Це простіше й вигідніше.
Щойно вичитав у Вікіпедії, що всього 9% українських блогерів пишуть українською.
Але я все одно далі буду плисти проти течії. Очевидно, що Шашкевич, Шевченко, Франко та інші були романтиками. Хто його знає як, складеться наша доля згодом. Можливо саме блоги стануть класикою в майбутньому.
5) Приклад для інших
Жоден письмовий твір, а також і сторінка в інтернеті, не мають ніякої цінності, якщо їх ніхто не бачить окрім автора. Я не вірю, коли люди кажуть, що почали писати блог у якості нотаток для самого себе. Кожен автор кип’ятком дзюрить по ногах, коли отримує зворотній зв’язок і визнання своєї праці.
Окрім задоволення власного его, я відчуваю, що мої напрацювання приносять користь і багато у чому слугують прикладом для іншим. Після лавини слів підтримки і маси коментарів у відповідь на першоквітневий жарт про те, що я втомився вести блог і більше не бачу в тому жодного сенсу, розумію, що просто не маю права на відступ і не можу підвести таких чудових людей.
Це переросло у своєрідну місію. До речі моя особиста мета – Відвідати всі країни світу, а професійна – Допомогти почати або розвинути бізнес 1930 людям. Ознайомтеся краще за посиланнями, якщо ще не в курсі.
6) Так просто підказує серце
Раніше, коли я шукав себе і пробував свої сили у різних справах, то часто озирався на інших. Нерідко доводилося робити те, що мені не подобалося тому, що так робили інші і я думав, що це правильно й так має бути. Але згодом зрозумів, що так бути не має.
Внуршній стержень і загартовані цінності є вирішальними у будь-якій довготерміновій справі.
Одного дня я твердо вирішив, що буду робити лише те, що вважаю за потрібне, не вестимуся на поводу дріб’язковим обставинам і діятиму лише так, як підказуватиме мені серце.
Це відчуття, що ти на стороні добра і світла, є мабуть найважливішим. Не має значення, що відбувається навколо і які обставини склалися – важливо діяти «правильно» і завжди залишатися собою, адже втратити себе – це втратити все, і рівнозначне смерті.
Слава Україні – Живіть Свідомо!
Блог Ореста Зуба
