Інститутська - напевно, єдина в світі вулиця-меморіал. І в такому вигляді, як зараз, вона не зможе існувати довго - з часом збережуться лише офіційні пам'ятники, а саморобні зникнуть.
Тут менти в прямому ефірі, на камеру, масово винищували беззбройних людей. І тут же беззбройні люди, після десятків вбивств, вперше вирішили озброюватися - завдяки чому відтіснили ментів від Майдану. Офіційно про це згадувати не прийнято, але сліди від мисливського дробу і картечі на стінах Жовтневого палацу говорять самі за себе.
Менти місяцями спокійно вбивали беззбройних, але як тільки отримали аналогічну відповідь - бігли вгору по Інститутській. А потім здалися. Це головний урок, який викладає нам вулиця-меморіал в нинішньому її вигляді. І це головна причина, чому нинішня влада постарається змінити Інститутську, підмінивши справжню пам'ять солодкуватим офіціозом.
Дуже скоро ми почуємо, що треба б прибрати Інститутську від сміття і надати їй "пристойний" вигляд. Різні спікери почнуть умовляти, що негоже в центрі європейської столиці терпіти мотлох, нехай і патріотичний. А поки є можливість - давайте пройдемося і придивимося до цього "мотлоху".
Типові елементи вулиці-меморіалу зараз - тротуарна плитка, каски, щити, фотографії загиблих, протитанкові їжаки. Композиції не можна назвати художніми, а часом вони заважають руху - що і стане офіційною причиною їх знищення в майбутньому.
Та частина Інститутської, на якій відбувалися масові вбивства, перейменована в Алею Небесної Сотні.
Фотографії убитих.
На цьому місці були зняті відомі кадри розстрілу, коли люди намагалися прикриватися фанерними щитами від куль снайперів і падали один за іншим.
Портрети загиблих висять практично на кожному дереві.
Саморобні щити всюди.
Деякі з них досить товсті, але я не впевнений, що навіть така сталь здатна захистити від кулі великокаліберної снайперської гвинтівки.
Але посилені щити, швидше, виняток - більшість з них виглядає так:
На кожному дереві. Частіше роздруківки на звичайному папері в файлах, але іноді і так:
Сергій Бондарєв, Герой Небесної Сотні з Донбасу.
Отвір від кулі в стіні готелю "Україна".
Стріляли з боку урядового кварталу. Отвір відразу над смугою з білих облицювальних плит.
Смерть Пороху. Невід'ємна частина вулиці-меморіалу.
Молодий зовсім хлопець, 18 років.
Внизу невелика пішохідна зона.
Довгий ряд фотографій Героїв Небесної Сотні. Тут же дівчина на щось збирає пожертви. Знає де люди більше схильні до благодійності і намагається цим скористатися. Атмосфера на Інститутській особлива, байдуже пройти повз всього цього просто неможливо, навіть якщо кудись поспішаєш по справах.
Поруч з фотографіями загиблих стоїть ящик, на якому написано, що ніякі пожертви не потрібні:
Шукаю особи земляків.
Чернявський і Рибак загинули не тут, а на Донбасі, але їх зарахували до Героїв Небесної Сотні.
Поряд з входом в Жовтневий палац зазначено місце загибелі.
Трохи далі на сходах ще одне.
І на схилах, що ведуть до Майдану.
Місце загибелі зазначено простріленим в двох місцях дерев'яним щитом.
Або просто лампадами.
Менти довго вбивали беззбройних, але коли у відповідь самі стали отримувати вогнепальні поранення - миттю злиняли. Вони готові вбивати, але не готові вмирати.
Архів журналіста
