Мрія є у кожного з нас. Хтось мріє знайти цікаву роботу, хтось вдало вийти заміж, хтось перемогти в конкурсі. А хтось мріє знайти себе в іншій країні. Можливість здійснити свою мрію є завжди! Нижче описані абсолютно різні історії людей, яким лотерея "Green Card" допомогла іммігрувати в США. "Щасливчики" отримали право жити і працювати в Америці.
Ведуча, яка мріяла про океані
Альбіна Прейс сидить на березі затоки Сан-Франциско, вдихаючи солонуватий запах океану.
"Я закохалася в Сан-Франциско років сім тому, коли була тут перший раз. Ще тоді я собі сказала: приїду сюди жити. Причому, в той час у мене не було взагалі ніяких планів на переїзд", –
зізнається вона.Альбіна жила в Москві і останні кілька років вела популярні кулінарні шоу на каналі ТНТ "Відкрита кухня" і "Два з половиною кухаря". Разом з співведучої і своєю власною новонародженою дочкою вчила росіян готувати смачно і правильно.
Анкету на грін-карту Альбіна заповнювала кілька разів – безрезультатно. Так вона особливо і не вірила, що можна просто так взяти і виграти право жити в США. Вона і не виграла. Виграв чоловік Олег – з третьої спроби. Результати лотереї він перевіряв двічі: одразу після оголошення результатів система показувала, що його не обрали, коли ж знову перевірив через кілька місяців, прочитав заповітні слова про виграш.
"Мені, чесно кажучи, не дуже хотілося їхати, мені було страшно. Я базіка і в Росії я можу себе нормально реалізовувати з допомогою мови. А англійська у мене не дуже. Я боялася – як же я буду балакати тут. При цьому, я завжди мріяла жити на океані. Тому вирішила так: контракт з ТНТ на наступний сезон – залишуся в Москві, не буде – поїду. І контракту у нас не було", –
згадує Альбіна.Далі родина збирала необхідні документи і проходила інтерв'ю.
"На інтерв'ю ми були втрьох – я, чоловік і дитина. Вона сиділа в мене на колінах. Офіцер не запитав в мене ні слова, я промовчала всі інтерв'ю. У чоловіка запитували: чим б він хотів тут займатися і чому хоче приїхати в Америку. Жодного каверзного питання не було. Всі взагалі пройшло дуже швидко", –
розповідає дівчина.Інтерв'ю пара пройшла успішно. У Москві їм поставили в паспорти імміграційні візи, а коли вони приїхали через півроку в Каліфорнію, отримали і саму грін-карту. Ось уже швидкого рік, як Альбіна живе в Сан-Франциско, на березі Тихого океану.
"У мене купа складнощів тут, але все одно мені добре. Я дуже легко відмовилася від того, що в мене було в Москві. Так, мені було приємно, що на перехрестях до мене підходили і говорили: "А, це ж ви Альбіна з програми "Два з половиною кухаря"! Я казала: так, це я. Мені це дуже подобалося. Мені подобалося, що там нас скрізь запрошували, нас всі хотіли. Тут ніхто не хоче, але це теж непогано – у мене є час подумати, чого я хочу", –
говорить вона.
Альбіна зараз вчить англійську мову в коледжі і намагається знайти роботу, щоб підтягнути розмовну мову ще й таким чином. На батьківщині вона проводила кулінарні майстер-класи і зараз хоче знайти роботу на кухні. Це виявилося непросто.
"Я себе кожен день ідіоткою відчуваю. У мене є труднощі з мовою, і я хочу попрактикувати його на роботі. Причому, я готова йти на будь-яку роботу, на яку мене візьмуть. Весь останній тиждень у мене проходять телефонні інтерв'ю. Розмовляти по телефону по-англійськи – це пекло. Я не розумію питання, які мені задають. Люди просто вішають трубку. Так що поки ці інтерв'ю нічим не закінчилися", –
визнається Альбіна. Але вона рук не опускає – на наступний тиждень у неї заплановані нові інтерв'ю.Двічі іммігрант у пошуках кращого заробітку
Максим Глубочанський-Грушихін переїхав з Ізраїлю в США в 2013 році. За рік до цього, з третьої спроби, виграв грін-карту.
28-річний Макс – двічі іммігрант. У семирічному віці він з родиною з України поїхав в Ізраїль. У Хайфі отримав економічну освіту, три роки відслужив в армії. Грін-карту виграв від України, оскільки головне для лотереї – місце народження. Причому, спочатку, як і у випадку з чоловіком Альбіни, система показала спочатку негативний результат, а через кілька днів – позитивний.
Оскільки на момент подачі заявки на грін-карту Макс жив в Ізраїлі, то інтерв'ю проходив у посольстві США в Єрусалимі. Про виграш дізнався в травні, інтерв'ю йому призначили на лютий. На співбесіду Максим приніс виписку з банківського рахунку (чим більше на ньому грошей – тим краще), свідоцтво про народження, документ про вищу освіту, а також лист від спонсора-американця (у разі Максима це був родич), в якому той брав на себе зобов'язання допомогти у разі необхідності новоприбулому американцеві.
На інтерв'ю можна було взяти перекладача, але Максим вирішив сам відповідати на всі питання по-англійськи – мову він вчив з сьоми років.
"Інтерв'ю виглядало так: я підійшов до стійки за склом, ми навіть не сідали. Хвилин 15 консульський офіцер мене питав про те, де я живу, де навчався, народився, де збираюся зупинятися в перший час в Америці, просив показати документи, причому, чим я збираюся займатися після переїзду в США, навіть не поцікавився", –
розповідає Максим.Він залишив свій паспорт в посольстві, а через два тижні його прислали з імміграційною візою. Менше ніж через два місяці Максим полетів в Каліфорнії. В аеропорту по прильоту у нього запитали адресу, куди йому вислати грін-карту, і через два тижні вона була у Максима на руках.
Зараз Макс живе і працює в Кремнієвій долині.
"Після переїзду в Долину я зрозумів, що потрібно займатися IT і пішов вчитися на тестувальника. Після місяця навчання влаштувався на роботу в Сан-Франциско. На першій роботі отримував $9 на годину, але вже через три місяці влаштувався в іншу компанію на $35 в годину. Потім знайшов роботу тестувальника з річним заробітком в $90 тисяч – це $45 на годину плюс бонуси. Правда, близько 30% зарплати йде на податки. Я тестую функціональність відеопрогравач. Цю спеціальність можна освоїти за місяць навчання",
– зізнається Макс."Добре, де нас немає, але ми вже скрізь, – сміючись, відповідає Максим на питання про те, чому вирішив поїхати. – Я Ізраїль дуже люблю, там добре жити. І там, якщо чесно, набагато безпечніше, ніж в Сан-Франциско. Єдиний момент, який мене напружував, – це те, що у нас все досить передбачувано, всі заробляють від 1,5 до 3 тисяч доларів на місяць. Після приїзду сюди я швидко вийшов на ті гроші, які в Ізраїлі не міг би заробити. Там такі зарплати, як зараз у мене, отримують, наприклад, дуже круті лікарі. Приємно, що США дозволяють тобі реалізовувати свій потенціал".
Пара з Донецька, яка їде до дітей
"Ми ще в радісному шоці", – кажуть Надія і Валерій Савченко з України. Вони виграли грін-карту. Обом – за 55 років. Успішно пройшли в Києві інтерв'ю. Заявку на грін-карту від їх особи подавала дочка, яка вже живе в США. З першого разу виграв Валерій.
"Ми зараз будемо думати, як нам бути з переїздом. Ми з чоловіком були в США, і нам дуже сподобалося. Там живуть наші діти і хочеться бути до них ближче, але в глибині душі я розумію, що більше нас нічого не пов'язує з Америкою. Крім того, у нас з чоловіком в Донецьку, де ми живемо, залишаються літні мами, за якими потрібно доглядати. Тому будемо думати", –
зізнається Надія.Сім'я більше двадцяти років займається бізнесом – володіє магазином жіночого одягу. Валерій, крім цього, робить ремонт житла. Надія планує працювати і після переїзду в США. Хоче приїхати, подивитися на місці і, може бути, відкрити свій бізнес і тут.
Один з головних страхів Надії, пов'язаний з переїздом – незнання англійської мови. Хоча вона практично самостійно вивчила польську, поки 23 роки їздила в Польщу за товаром.
"Дочка каже, що коли ми потрапимо в англомовне середовище, нам буде легше вивчити англійську. Дуже на це сподіваюся", –
ділиться Надія.Готуючись до інтерв'ю, подружжя документів зібрали навіть більше, ніж потрібно. В тому числі, дочка написала фінансове зобов'язання матеріально підтримувати їх у США у разі необхідності.
За словами Надії Савченко, інтерв'ю проходило російською мовою і тривало менше п'яти хвилин. Поставили лише кілька питань – як вони дізналися про грін-карті і як їх дочка потрапила в Америку. При цьому подружжя навіть не питали – говорять вони по-англійськи.
Молодята, які подавали на грін-карту з США
Олександра Степанова разом зі своїм тоді ще майбутнім чоловіком Іллею подавала на грін-карту з Америки. Вони разом приїхали з Росії: Олександра по студентській візі, Ілля – по робочій, він програміст. Жили в Бостоні близько двох з половиною років, коли дізналися, що Ілля з третьої спроби виграв грін-карту. Це було в 2011 році. Після цього молоді люди відразу одружилися і подали документи на оформлення імміграційної візи.
"У лотереї нам присвоїли досить високий номер – десь за 30 000. Ми боялися, що не встигнемо пройти всі процедури до 1 жовтня, адже після цієї дати наш виграш б згорів. Але, слава Богу, встигли", –
каже Олександра.Через деякий час пара переїхала в Каліфорнію. Інтерв'ю проходили в офісі Служби з питань громадянства та імміграції США в Сан-Хосе. Подружжя закидали питаннями.
"На інтерв'ю багато уваги приділили нашому шлюбу, оскільки думали, що він фіктивний. Адже ми одружилися вже після виграшу. Тому запитували все: куди ми їздили відпочивати разом, скільки людей живе в нашій квартирі, знаємо ми батьків один одного і т. д. Але ми до одруження десять років зустрічалися, так що спокійно відповіли на всі питання", –
згадує Олександра.У підсумку, пара отримала грін-карту, і зараз щасливо живе в Каліфорнії і виховує дитину.
Латвійці, які мало не спізнилися з грін-картою
Павло і Катя Киливник – громадяни Латвії, але на момент подання анкети на лотерею-2015 жили в Ірландії. Подружжя заповнили свою заявку і зовсім про неї забули. Підсумки лотереї-2015 опублікували 1 травня 2014 року, а вони кинулися перевіряти результати лише у вересні.
"Прочитавши "You have randomly selected» [Ви були відібрані випадковим чином] не повірили своїм очам, – згадує Катя. – З одного боку, ми дуже зраділи, а з іншого – злякалися, що втратили багато часу. На наступний день почали телефонувати в консульський центр у Кентуккі і нам підтвердили, що ми ще встигаємо заповнити анкети на трьох членів сім'ї".
Своєї черги на інтерв'ю сім'я чекала вісім місяців. Інтерв'ю проходило в Дубліні.
"Ми були супер-підготовленими, але все одно дуже хвилювалися, адже від результату інтерв'ю залежало, дадуть нам візу чи ні. Як виявилося, даремно хвилювалися, так як отримали візи без проблем. Крім звичайних питань по навчанню і роботі, запитали тільки, де плануємо жити і працювати. От і все! Ми, задоволені і щасливі, дочекавшись з посольства паспорти з візами, відразу замовили квитки в Сан-Франциско в один кінець", –
згадує Катя.Грін-карту сім'я отримала через три тижні після в'їзду в США. Чоловіка перевели в сан-франциський офіс IT-компанії, в якій він працював, і для облаштування виділили на два тижні квартиру у Кремнієвій долині. За цей час родина отримала номер соціального страхування і зняла житло в невеликому місті недалеко від Сан-Франциско.
"Чоловік на початку 2000-х вже жив в Америці пару років, так що він зараз почувається, як риба у воді. А я досі в стані ейфорії," – сміється Катя.
Грін-карта дає майже такі ж права, як і американське громадянство. Єдина відмінність - власники грін-карт не можуть брати участь у виборах.
За матеріалами forumdaily
