Навіщо українська влада своїми руками вбиває український флот?
Як показує світова історія утримання флоту обходиться будь-якій країні не просто дорого, а дуже дорого. А якщо у держави ще й немає виразної концепції застосування збройних сил, то взагалі біда. Дуже показова в цьому випадку доля українського військово – морського флоту.
На момент розпаду СРСР Чорноморський флот являв собою реальну силу – в його складі було 113 бойових кораблів і катерів (з них 14 дизельних підводних човнів, 18 тральщиків, 22 десантних кораблі і 18 бойових катерів) і 395 суден забезпечення. Досить переконливо виглядала і морська авіація з 163 бойовими літаками і 85 вертольотами.
При розділі «по братськи» (взагалі-то спочатку був прописаний принцип «50 на 50», однак в результаті закулісних домовленостей – взаємозаліку) при відвертій анти-української позиції парламентерів Україна отримала всього 137 судів, при цьому жодного ходового корабля 1-го рангу. У цьому плані вельми показовим видається той факт, що флагманом українського флоту став корабель, який в радянські часи входив до складу морських частин прикордонних військ КДБ – фрегат «Гетьман Сагайдачний».
При цьому сам процес відбувався досить болісно, кілька раз навіть трохи не дійшло до прямого військового зіткнення. Чого вартий, наприклад, випадок із сторожовим кораблем СКР-112, який капітан-українець Сергій Настенко, піднявши український прапор, перегнав з бази на озері Донузлав в Одесу. Причому щоб не допустити відходу сторожовика з Криму начальник штабу ЧФ слідом за ним відправив швидкохідний десантний корабель на повітряній подушці, капітан якого мав дозвіл на застосування зброї. З повітря курс проходження цього «перехоплювача» координував гідролітак ВПС ЧФ Бе-12, що злетів у небо без дозволу зонального центру управління польотами в південній частині України. Тільки після того, як на допомогу втікачеві наспіли два українських прикордонних корабля, росіяни припинили збройне переслідування.
Після остаточного розділу флоту в 1997 році вище керівництво країни неодноразово заявляло про його велику роль для обороноздатності країни, однак фактично не було зроблено нічого. Флот хронічно недофінансовувався, його місце в структурі збройних сил визначено не було. На цьому тлі відбувалася деградація - так, за 17 років з різних причин були втрачені 15(!) з 32 бойових суден. Причому «втрачені» - це списані, продані за кордон. Сумно, але першим «на голки» був пущений легендарний СКР-112.
Ще гірше становище було з особовим складом – як показали події весни 2014 року флот був буквально переповнений зрадниками, пристосуванцями і просто випадковими людьми.
Стан та базування українського флоту станом на 2011 рік.
На момент початку кримського кризи 2014 року, ВМС України мали лише 13 бойових одиниць: вкрай застаріле підводне човно «Запоріжжя», фрегат «Гетьман Сагайдачний», малі протичовнові кораблі «Луцьк», «Хмельницький» і «Тернопіль», сторожовий корабель «Вінниця», 2 ракетні катери «Придніпров'я» та «Прилуки». У складі флоту також значилися тральщики «Чернігів», «Черкаси» і «Генічеськ», а також десантні кораблі «Костянтин Ольшанський» і «Кіровоград».
Морська авіація мала в своєму складі 5 протичовнових літаків-амфібій Бе-12, 7 транспортних літаків (1 Ан-2, 2 Ан-26, 4 Ан-72), 8 протичовнових вертольотів (5 Ка-27ПЛ, 3 Мі-14ПЛ), 3 багатоцільових вертольота Ка-29, 2 рятувальні вертольоти (1 Ка-27ПС, 1 Мі-14ПС).
Числився в складі ВМС і потужний сухопутний компонент, в тому числі:
- 1-й батальйон морської піхоти (на озброєнні 40 БТР-80, 8 мінометів 2С12, 8 ПТРК, 8 ПЗРК «Голка»);
- 36-я механізована бригада берегової оборони (39 танків Т-64БВ, 75 БМП-2, по 50 БТР-70 і 50 БТР-80, 12 САУ 2С1, за 18 буксируються гармат Д-30 і 2А36, 24 міномета 2С12, 18 РСЗВ БМ-21);
- 25-й дивізіон берегової оборони – 2 ПУ ПКРК «Рубіж» ПКР П-15.
Природно, що в ході анексії Криму найбільше постраждав саме флот. У перші дні протистояння українські кораблі, які базувалися в Криму, виявилися заблокованими на своїх базах. Підходи до всіх берегових об'єктів, включаючи штаб і сили берегової оборони, були перекриті місцевими жителями і «самообороною Криму», за спинами яких маячили російські десантники.
У Севастополі для блокування українських кораблів використовувалися буксири, а на озері Донузлав російські військові взагалі пішли на крайні заходи, затопивши чотири судна, включаючи списаний протичовновий корабель «Очаків». Причому якщо б дивом українським морякам не вдалося вирватися від причалів, то вони були б перехоплені ударною групою ЧФ РФ, яку очолював ракетний крейсер «Москва». І щось мені підказує, що наказ на відкриття вогню у них був.
Російські «зелені чоловічки» під час анексії Криму
Всім військовослужбовцям росіяни висунули досить простий ультиматум: здатися або перейти на їхній бік. Однак аж до 2 березня 2014 року, коли на службу в РФ тільки що призначений командувачем ВМСУ контр-адмірал Денис Березовський, в більшості своїй моряки залишалися вірними присязі.
Ніхто з учасників конфлікту не використовував зброю на поразку, однак російські військові неодноразово намагалися захопити українські кораблі і військові об'єкти. При цьому у штурмах брали участь так звані «ополченці» з кримської самооборони (здебільшого – донські козаки) і проросійські активісти. Так, 2 березня російські військові за підтримки бронетранспортера намагалися захопити склад зброї на території 191-го навчального загону ВМС. Під час атаки українські офіцери стали «живим щитом» перед технікою і не дали заволодіти зброєю.
Через два дні відбулася спроба захоплення корабля управління «Славутич»: до нього підійшов буксир з озброєною групою бійців на борту і спробував узяти корабель на абордаж, але екіпаж відбив атаку.
Найбільшим українським досягненням того періоду стала успішна евакуація літаків і вертольотів 10-ї морської авіаційної бригади з заблокованого аеродрому Новофедорівка. 3 березня екіпажам вдалося підняти в повітря і перегнати в Кульбакіно 2 Ан-26, 3 Мі-14 і по одному Бе-12 та Ка-27, а через 4 дні – ще один Ка-27ПС. Тиск на авіаторів посилився і 9 березня аеродром був захоплений російськими військовими при підтримці пари вертольотів Мі-35М.
Після референдуму і приєднання півострова до Росії в результаті міжурядових угод до 14 квітня в Кульбакіно вдалося перегнати своїм ходом другий Бе-12 та перевезення по залізниці дві Ка-27.
При цьому як говорив зовсім нещодавно в своєму інтерв'ю командир бригади Ігор Бедзай: «Це вже не секрет – три командира екіпажів вертольотів, які виконали переліт, надалі повернулися в Крим і залишилися в російській армії. Але на той момент поставлене завдання вони виконали».
ПЧ «Запоріжжя» - після захоплення Криму стало музеєм
Після офіційного приєднання Криму до Росії 18 березня напруга навколо українського флоту різко зросла. На той момент всі комунікації півострова повністю контролювалася російською армією, а продуктів харчування і води в заблокованих військових частинах залишалося тільки на 7 – 10 днів. При відсутності адекватних наказів з Києва, моральний дух українських військових різко впав.
19 березня члени «кримської самооборони» зайняли штаб ВМС України. У той же день припинили опір війська берегової оборони.
До 21 березня практичні всі українські кораблі були захоплені або здалися добровільно, під українським прапором залишилося тільки шість кораблів: один у Севастополі (корабель управління «Славутич») і п'ять на озері Донузлав: «Костянтин Ольшанський», «Кіровоград», корвет «Вінниця», тральщики «Чернігів» та «Черкаси».
Екіпаж ПЧ «Запоріжжя», 2013 рік
22 березня російські війська захопили «Вінницю» і «Славутич», а «Чернігів» і «Кіровоград» здалися самі. У ніч на 24 березня озброєні люди без розпізнавальних знаків на формі (так звані «зелені чоловічки») штурмом захопили розташування 1-го батальйону морської піхоти з Феодосії, а 80 військовослужбовців, які чинили активний опір, були взяті в полон (пізніше всі вони були відпущені). Увечері того ж дня був захоплений «Костянтин Ольшанський».
Також 24 березня російські війська двічі атакували «Черкаси», однак команда відбила всі спроби штурму. Тільки на наступний день з застосуванням спеціального призначення, вертольотів і швидкісних катерів корабель був захоплений.
Всього в результаті кримських подій український флот позбувся 51 корабля, під українським прапором залишилися тільки 10 кораблів і допоміжних суден, включаючи флагман «Гетьман Сагайдачний». Україна втратила ключові військово-морські бази та інфраструктуру для базування флоту.
Що стосується особового складу, то приблизно третина залишилася служити Україні, третина перейшла на службу в РФ, а третина звільнилася. На сьогоднішній день згідно з офіційною інформацією (http://vmsu.org/zradniki/) 75 капітанів 1 рангу (полковників), 1530 офіцерів (у званні від молодшого лейтенанта до капітана 2 рангу (підполковника), які не прибули до нових місць служби, були позбавлені військового звання. 765 старших мічманів (старших прапорщиків) і мічманів (прапорщиків) були позбавлені військового звання і звільнені в запас, 4310 контрактників були звільнені з військової служби. Також на сайті оприлюднені дані на 6083 дезертирів і зрадників.
Розподіл дезертирів і перебіжчиків по частинах ВМСУ
Спочатку всі захоплені українські кораблі були включені до складу російського флоту, однак пізніше через Білорусь розпочалися переговори, в результаті яких російська сторона погодилася повернути кораблі. Вже 11 квітня 2014 року Україна отримала назад ракетний катер «Прилуки» і танкер «Фастів». До 3 червня були повернуті 35 кораблів, після чого РФ припинила цей процес, пояснюючи це активізацією української армії на Донбасі.
Виведені залишки флоту здавалося б повністю очистилися від наносного елемента і готові до глибоких реформ і багато думали що незабаром ми отримаємо реальний флот, здатний захищати морські кордони країни.
І якщо з береговим компонентом все більш чи менш зрозуміло – для участі у війні на Донбасі з морської піхоти, спеціального призначення та берегової оборони практично відразу була сформована спочатку одна ротно-тактична група, а зараз і три батальонно-тактичні. Бійці беруть активну участь в обороні Маріуполя, відбувається постійне переозброєння та бойове злагодження.
То от з морським компонентом на сьогоднішній день біда. Почнемо з того, що процес реформування гальмується на найвищому рівні. Чого вартий, наприклад, історія з концепцією реформування ВМСУ, яка була написана провідними українськими військовими фахівцями з оглядкою на НАТО, при тому, що в Брюсселі командувач ВМС віце-адмірал Гайдук надав власний варіант (головний месидж якого – повне збереження кількості адмиральских посад), від якого у європейців що називається «волосся стало дибки». Природно, що після такого демаршу про якому про співробітництво мови на даний момент не йде.
Підготовка морських піхотинців британськими інструкторами
Не все гладко і з особовим складом – у більшості старших офіцерів флоту в Криму залишилися сім'ї та родичі. Чи варто говорити про їхню ефективну роботу на Україну?
На флоті збереглися і старі корупційні схеми – насамперед при закупівлі палива (а тут, як розумієте, мова йде не про сотні тонн).
Про проблеми з «особистою гвардією» Гайдука – 801-м загоном спецназу ми вже писали, однак це лише «вершина айсберга». У особового складу всього флоту – розбрід і хитання, повна втрата віри в країну. Багато патріотів йдуть в запас, хтось в армію або НГУ, щоб реально допомогти країні в такий непростий період історії.
Не відбувається ніякої модернізації кораблів, зупинені навіть капітальні ремонти. Найяскравіша подія за останні місяці – встановлення радарів на флагман - і то заслуга волонтерів!
Тому цілком можливо, що при збереженні нинішнього курсу вищого командування про флот дуже скоро можна буде забути.
Віктор Сіверський для АНТИКОРа
Также по теме