Український політикум знов зіштовхнувся з новою і передбачуваною кризою. І все почалося з найбанальнішого в нашій новітній історії – боротьби двох сильних представників виконавчої влади: Прем’єр-міністра та Президента в момент серйозного падіння рейтингів. Варіанти виходу з цієї ситуації та можливості і ризики з огляду на них я і буду перераховувати у цій статті.
Складний початок нової влади
Історія сьогоднішньої кризи почалась після позачергових виборів до парламенту. Тоді Адміністрація Президента планувала через контроль значної кількості мандатів у новому скликанні стати єдиним потужним суб’єктом. Який гратиме на інших значно менших політичних платформах, вдало просуваючи свої інтереси. Та ось першого серед рівних з Солідарності не вийшло. Адже трюк з одним туром Президента на виборах до Парламенту відтворено не було. Гру зламала і достатньо низька від очікуваної кількість депутатів від Солідарності, а також серйозний рейтинг Народного Фронту. Це зробило з НФ другого потужного політичного суб’єкта в Раді. І все одно, навіть разом, ці політичні проекти не могли сформувати коаліції. Довелось домовлятися з іншими політичними силами.
Створення певного балансу між інститутом Президента, КМУ і ВРУ достатньо позитивно було сприйнято західними партнерами. Тут треба розуміти, що баланс в гілках влади є серйозною цінністю демократії, якою керується Захід у рішеннях по Україні.
Отже, внаслідок позачергових парламентських виборів ми отримали достатньо строкату коаліцію і суб’єктного голову Уряду. Та проблеми на строкатості не звершилися.
Спад реформ і політична боротьба
В процесі подальшого функціонування влади ситуація тільки погіршилася. Потрібно розуміти, що і Президент, і Прем’єр є представниками серйозних бізнесових груп оформлених в такі проекти, як і інші платформи в Парламенті. І часто їх ціль: за допомогою політичних інструментів отримувати додаткові бізнесові можливості і для збереження, і для накопичення активів. В такій системі політичних координат курс на посилення реформ був неможливим. Більше того, стимул Майдану помітно послаблював свою дію, а бізнесова суть української політичної структури тільки вдавалася взнаки. Апогеєм цього стало фактичне відтермінування електронних декларацій, як основного інструменту боротьби з підходом заробляння чиновників і політиків на державних коштах.
Такий стан почав потужно бити по рейтингах влади. І першим слабину показав Яценюк, партія якого втратила довіру в суспільстві. Не маючи підтримки серед громадян, прем’єр користувався наявністю достатньо монолітної фракції, та до останнього тримався за свою суб’єктність на рівні з Президентом. З огляду на це, Адміністрація Президента вже довгий час намагалася перетворити соціологічне послаблення НФ у фактичне. Та про це згодом, у сценаріях вирішення кризи.
Перед цим потрібно зазначити про деяку відмінність між Порошенком і Яценюком, навколо яких концентрується основна виконавча влада. Все більш чітко відрізняється їхня економічна база на яку вони спираються для отримання ресурсу на свою політичну діяльність. Якщо перший спирається на бізнес додаткової переробки сільського господарства, то навколо другого впливають королі «окатишів і вугілля». Останні є найгіршим типом українського економічного представництва — сировинні олігархи: Ахмєтов, Пінчук, Кломойського та інш. Звісно, оточення Президента, і Прем’єра, цікавлять і інші сфери, зокрема енергетика. Але така основна відмінність все ж залишається. До того ж, різниця між Яценюком і Порошенко є і та, що перший не володіє самодостатнім особистим ресурсом, на відміну від Президента. Для подальшого аналізу ці речі потрібно знати, аби побачити найкращий варіант виходу з даної кризи, та розуміти, чому той же Саакашвілі бачить перспективу в співпраці з Президентом.
Та аби відкинути закиди у занадто оптимістичному погляді на Порошенка, хочу зазначити, що він залишається представником бізнесового і навіть кланового підходу в політиці. Відхід Айвараса через Кононенка і Каська через Шокіна достатньо вагомі докази для цього.
Сценарій перший. Старий Прем’єр і нова конфігурація
Отже, низький соціологічний рейтинг Народного Фронту і Яценюка Адміністрація Президента почала перетворити у фактичний. Мотивації додавала проблема все більшого зниження рейтингу Президента вслід за Прем’єром, коли останній втратив роль всмоктування негативних соціально-економічних процесів.
Апогеєм процесу зниження впливу Яценюка стало голосування 16 лютого в Раді. Коли саме відсутність голосів Солідарності врятувала Прем’єра від відставки. Президент показав контрольованість ситуації, граючи на інтересах різних сторін. Таким чином активізувася процес на практичне зменшення ролі Яценюка у виконавчій гілці влади. А інформація про кандидатуру з керівництва АП, як нового Віце-прем’єр міністра та міністра економіки у одній особі, дала зрозуміти остаточну ціль такого кроку – якомога більша концентрація виконавчої влади в руках АП.
Причина спроби отримати більший вплив на владу лежить у тому, що Президент хибно бачить проблему саме у відсутності достатніх власних потужностей як очільника держави, а не у можливості спонукати інші політичні сили до спільної роботи в умовах конкуренції.
Та найгірше те, що шлях концентрації влади дуже ризикований і практично приречений на провал.
По-перше, хоч і королі окатишів і вугілля значно слабіють, що видно за експортним потенціалом, коли сільське господарство випередило їх за значенням. А саме виросло до рекордних 38%, проти 34% сировин промисловості і металу. Та не дивлячись на це, у олігархів залишаються значні медійні і грошові ресурси, аби запобігти концентрації влади в руках однієї особи. Ми вже бачили таку спробу концентрації з 2010 по 2013 рр. І знаємо чим це закінчилося. Звісно, сьогоднішні дії Президента краще продумані, але ризик від цього нікуди не дівається. А ще потрібно розуміти, що вплив олігархів на депутатів теперішнього скликання надто серйозний, аби сконцентрувати владу за допомогою діючого Парламенту. Тому спробою концентрації можна лише відтворити план 2014 року «Перший серед рівних». Та це не вирішує інших загроз.
По-друге, проблема спаду рейтингів теж нікуди не зникає. Навіть при спробі обновити Кабмін, великого стимулу для реформ при зміні конфігурації влади у сторону Порошенка ми не отримаємо. Явний тому приклад ті ж електронні декларації, які наразяться на серйозний спротив. Це показує стан, коли реформи вже достатньо небезпечні для кланових представників аби під них просто адаптуватися. Також буде відбуватися серйозне падіння рейтингу і самого Президента, який разом з повноваженнями перетягує на себе і більшість відповідальності за ситуацію в країні.
По-третє, в цій історії надзвичайно важко вмовити Захід на прийняття такого сценарію. А це важливо, адже країна повністю залежна від його ресурсу. Сьогоднішнім представником західних партнерів у Кабміні є міністр фінансів Яресько, яка і далі буде займати цю важливу функцію. І від якої Президент позбутися не зможе. А це означає, що у боротьбі з тими ж олігархічними колами, при концентрації влади у Президента може просто не вистачити власних ресурсів.
З огляду на вищесказане, спроба збільшити свій влив на владу залишаючи Яценюка слабким прем’єром, Президент все одно зіштовхується з проблемами, які дуже швидко приведуть його до перевиборів Парламенту. Та вже в ролі повної відповідальності за процеси в країні, що означає слабкіше становище на виборчих перегонах.
Сценарій другий. Прогресивний баланс
Українська політична система надто повільно змінюється. Важливий перехід від боротьби за розподіл ресурсу до боротьби за впровадження певної політики, яка грунтуєть на тому чи іншому ідеологічному підході, так і не відбувся. Причиною тому є концентрація різноманітного ресурсу в руках олігархів, кланів і політичних гравців старого типу, які є тримачами політичних проектів. Ситуація ускладнюється відсутністю ресурсної можливості у громадськості, якій важко збирати підтримку у широкого кола громадян в умовах соцільно-економічного спаду і створювати якісні політичні платформи.. така криза все ж може стати поштовхом до нових і якісних змін. Та не все так безнадійно. Найголовінше сьогодні запустити процес змін, і це можливо, як і при теперішньому скликанні Ради, так і в процесі перевиборів до ВР.
Як зазначено раніше, на сьогодні ми маємо владу бізнесменів, які відрізняються лише видом економічної діяльності, з якого отримують ресурс. З огляду на достатньо серйозно боротьбу у процесі і послаблення олігархів через здешевлення ресурсів, фактичної політичної кризи, найкращим для суспільства є варіант удару по впливу олігархів на виконавчу владу. Оскільки ми маємо значне послаблення позицій Прем’єра, який має більшу залежність від олігархату, то слабкий ланцюг визначений. І шансом призначення на пост Прем’єра більш незалежної особи треба користуватися.
Найкращим балансом для Президента і для подальшої боротьби з олігархами може стати особа, яка на пості Прем’єра матиме довіру від Заходу, а отже відкритий доступ до його ресурсів. Якщо ми говоримо про теперішнє скликання, то кращою кандидатурою на цю посаду є Наталя Яресько. Та проблема у тому, що у неї немає групи депутатів в парламенті, на яку можна спиратися. Через це вона вимушена буде діяти шляхом тиску та мотивацією розподілу ресурсу, а це довго працювати не буде. Звісно, потенційно навколо нового Прем’єра зможе сконцентруватися левова частка прогресивних депутатів, які отримали можливість зайти в Раду з різних політичних платформ. Проте кількість їх занадто мала, тому явна слабкість в парламенті на додачу до серйозного представництва олігархічних структур у ньму, буде даватися в знаки і не додасть можливого імпульсу реформам. Не кажучи вже про важкість знаходження більшості під елементарне голосування за нового Прем’єра.
Та є інший сценарій – перевибори. На сьогодні можливому політичному проекту Саакашвілі і соціологічна група “Рейтинг”, і Інститут Горшеніна, дають більше 10%. З огляду на це і на подальшу перспективу росту цієї потенційної сили, ми зможемо отримати достатньо підтриманого в Парламенті сильного гравця, який матиме підтримку Заходу. Звісно, роль Наталі Яресько нікуди не зникає, але баланс у вигляді прем’єра Саакашілі буде явно збережений, а наявність і потужної Президентської сили, яка набере мандати за допомогою мажоритарної системи, і партії пов’язаної з одеським губернатором, зможе дати реформам новий імпульс. Адже перепона у вигляді серйозного впливу олігархату може бути знята. Хочу ще додати, що Саакашвілі не є 100%-им гравцем Заходу. Але точно має всі шанси ним стати, коли набуде сйрозного політичного впливу у ВР.
Звісно, ми можемо отримати певне дежавю у новому скликанні Парламент, коли матимемо наявність двох політичних суб’єктів: БПП і партії Саакашвілі. Схоже ми отримали в 2014 році, коли основними суб’єктами стали НФ і БПП. Ситуація з відсутністю більшості на двох теж скоріше повториться. Та цього кістяку може вистачити для нового імпульсу реформам. Із залученням і Самопомочі, і Батьківщини і інших потенційних партнерів. А найцікавіше те, що з розв’язаними руками можна буде не тільки провадити реформи, а навіть притягувати до відповідальності корупціонерів типу Бойка, яких сьогодні бережуть для політичного балансування.
Третій сценарій. Руйнації
Він є продовженням першого сценарію. Коли спроба концентрації влади Президентом остаточно обвалить рейтинг його рейтинг, що дасть нові можливості іншим олігархічним проектам. Вони на протесному потенціалу тільки наберуть вагу. І як наслідок, зведуть до нуля можливість формування коаліції у Парламенті, а отже і втягуванням країни у довготривалу кризу. Ці ризики мають зрозуміти в Адміністрації і нарешті забути про спробу концентрації влади в одних руках. Особливо шляхом використання правоохоронних структур, які сьогодні спостерігаємо. Адже все це завершиться дійсною олігархічною контрреволюцією.
Отже, з огляду на можливі події ми все одно приходимо до потенційних виборів Парламенту, які і спровокує теперішня криза. Питання лише у тому, чи усвідомлять у Адміністрації усі наявні ризики і неможливість концентрації влади в одних руках у нашій українській реальності. І, навпаки, чи побачать перспективи, які відкриють шлях до подальшого реформування країни і зменшення впливу олігархів на владу.
Валентин Краснопьоров, для "Хвилі"
