Більшу частину останніх двох тижнів політична еліта займалася тим, що вміє робити найкраще: поводилася безвідповідально.Цього разу українські лідери, здавалося, були готові штовхнути країну в потенційну політичну кризу в той час, коли Україна зіткнулася з виснаженням золотовалютних резервів, ослабленням економіки і ознаками активізації російських військ на передовій на Сході.
Рушійною силою кризи стало розчарування роботою прем'єра Арсенія Яценюка. Міністри-реформатори виступали проти його владного стилю і жорсткого контролю, через що реформи проводилися надто повільно. Союзники президента Порошенка виявилися не кращими: вони тиснули на міністрів, щоб отримати від них послуги від імені олігархів, і вимагали ключові пости.
У вівторок партія Порошенка здавалася налаштованою перемогти в цій грі з високими ставками. БПП домагалася голосування за визнання роботи уряду незадовільною, і парламент за це проголосував. Слідом за цим прослідувало голосування за відставку Яценюка, який періодично шкодив роботі ефективних реформаторів. Для цього поспішного голосування за відставку не вистачило 32 голосів, причому 30 голосів недодав БПП.
Що сталося? Здавалося, лише тиждень тому Порошенко був рішуче налаштований позбутися Яценюка, який гальмував прогрес реформ, але тепер відзначився фаворитизмом і захистом бізнес-інтересів олігархів.
Порошенко забезпечив прем'єру півроку, протягом яких парламент не зможе голосувати за його відставку
Проте, надійні джерела в західних столицях і в Києві підтвердили, що американські і європейські лідери з несхваленням поставилися до цього плану і послали українському президенту два сигнали: 1) додати до уряду більше незалежних професіоналів і реформаторів; 2) уникнути відставки уряду і нових виборів.
Західні лідери, які зібрали $27,5-мільярдний пакет допомоги для України, не просто перехожі - вони інвестували в успіх України. Вони повідомили Порошенку: якщо в керівництві країни відбудуться зміни, він повинен гарантувати, що ці зміни сприятимуть стабільності.
Говорячи простими словами, на початку квітня нових фінансових вливань, яких відчайдушно потребує українська економіка, не буде. Західні лідери висунули свої вимоги не тому, що підтримують Яценюка або довіряють йому. Вони зробили це, тому що знають, що політична нестабільність може нашкодити продовженню санкцій проти Росії: «Чому наші економіки повинні йти на жертви заради України, якщо самі її лідери не готові йти на відповідні жертви», - сказали мені в Брюсселі минулого тижня.
Схоже, численні повідомлення здобули необхідний ефект. Не забезпечивши достатньо голосів за відставку Яценюка, Порошенко забезпечив прем'єру півроку, протягом яких парламент не зможе голосувати за його відставку - а тим часом прийдуть ще два додаткових траншу від МВФ, а в червні ЄС прийме рішення про продовження санкцій проти РФ.
Бізнес і клептократична еліта підтримали цей сценарій. Після економічної кризи, що прийшла за вторгненням Росії в Донбас і анексією Криму, українська бізнес-еліта намагається вичавити з країни все до останньої гривні. Але вона також розуміє, що не можна шкодити головному джерелу стабільності української економіки - Заходу.
Беручи участь в популярному українському телешоу в понеділок, я став свідком сюрреалістичної дискусії. Депутати від трьох коаліційних партій, включно з БПП, закликали до відставки уряду.
Всі вони були готові дозволити країні кинутися в прірву, не знаючи, чи є у цієї прірви дно. Але жоден з них не міг запропонувати навіть приблизної відповіді на питання, хто повинен стати наступним прем'єром або як будуть розділені міністерства між вісьмома політичними силами, присутніми в парламенті.
Якби гамбіт Порошенку не вдався, на Україну чекала б перспектива тривалого політичного глухого кута. Якби переговори коаліції провалилися, за цим були б кілька місяців невизначеності, а потім нові вибори, які навряд чи принесли користь реформаторам, зате посилили б позиції популістів і опозиції.
Більш того, ці вибори посприяли б політичному воскресінню Міхеїла Саакашвілі, чиє президентство в Грузії запам’яталося авторитарними тенденціями, до яких зараз додаються безвідповідальні зміни і антикорупційна риторика.
Оцінивши баланс сил, Порошенко вирішив продовжити боротьбу. Навіть незважаючи на те, що його союзники, ймовірно, організували провалене голосування за відставку уряду, він зняв генпрокурора, відкривши двері для більш активної боротьби з корупцією. Це було дуже драматично. Але, з огляду на темп подій, це більше скидалося на спробу зіграти п'єсу Шекспіра за три хвилини.
Проте, дії Порошенка - ще не вирішення проблеми. Потрібна операція з коаліцією, щоб збільшити кількість міністрів-технократів, які пов'язані з ключовими політичними гравцями країни. І президент повинен забезпечити відхід від політики його партнера і близького друга Ігоря Кононенка, який вважається сірим кардиналом і центром тіньових бізнес-практик.
Уже вдруге за історію України президент спробував розвалити коаліційний уряд, створений у результаті громадянської революції. Вдруге, як і в 2005 році, країна стояла перед серйозним вибором. Минулого разу відсутність згоди між президентом і прем'єром призвела до витіснення реформаторів і посилення бізнес-інтересів.
Цього разу у країни є шість місяців, щоб довести можливість компромісу та уникнути падіння в політичну безодню: це підсумок, який зовсім не потрібен змученій Україні.
Адріан Каратницький
Старший науковий співробітник Атлантичної ради та співдиректор фонду UJE (Ukrainian Jewish Encounter), президент Freedom House в 1994-2004 роках - НВ
