Інжир солодкий, корисний, погано жується і містить перероблені останки мертвих ос. Як оси потрапили туди? І чому, якщо це відомо, всі все одно продовжують його їсти? Дивна правда має відношення до розмноження.
Всі відносини інжиру і ос зводяться до того, що ні той, ні інші, не є хорошими відтворювачами, і вони просто знайшли незвичайний спосіб допомогти один одному. Інжир — це насправді вивернута квітка, відома як сикониум. Але з-за його будови більшість комах-запилювачів просто не можуть дістатися до пилку. На щастя, є одна комаха, фігова оса, яка знає, як підібратися до сикониуму і обпилити рослину. На жаль для ос, це подорож в один кінець.
Осам потрібне специфічне середовище, у якій ростуть і живляться їх личинки. Просто так сталося, що внутрішня частина інжиру — ідеальна дитяча для ос. Тому самка оси потрапляє всередину інжиру крізь крихітний прохід. Єдина проблема в тому, що цей прохід настільки вузький, що вони по дорозі втрачають свої крила і антени, тому потім їм ніяк не вибратися. Тим не менш, ця небезпечна місія дозволяє осам дістатися до ідеального місця, щоб відкласти яйця.
Але як інжир запилюється, якщо оси можуть потрапити тільки в одну квітку і залишитися там? Після того, як яйця вилупляться, буде багато самців і самок ос. Після спарювання самці проводять своє коротке існування, роя тунелі в інжирі, тоді як у самок є запасний вихід після їх повного розвитку. Коли вони вилітають, на них залишається трохи пилку, яку вони переносять в іншу квітку — так і запилюється інжир.
Виходить, що разом з інжиром ми їмо останки самок ос і їх чоловічого потомства? Не зовсім: в інжирі є фермент під назвою фіцін, який розщеплює мертвих ос на білок, який стає частиною зрілого плода. Фактично цілого тіла оси в інжирі не залишається. І його хрусткі частини — це насіння, а не останки ос.
За матеріалами: блозі ЖЖ
