Учасники щорічної Мюнхенської конференції з безпеки, що проходить цими днями в німецькій Баварії, отримають на руки песимістичний звіт під назвою «Безмежні кризи, безрозсудні шкідники, безпорадні захисники» (Boundless Crises, Reckless Spoilers, Helpless Guardians).Немає потреби перераховувати війни, конфлікти, гуманітарні та кліматичні катастрофи, що стали предметом обговорення на щорічному з'їзді президентів, прем'єрів, міністрів закордонних справ і оборони, а також експертів у сфері безпеки. Всі ці теми домінують як у ЗМІ, так і у звіті Мюнхенської конференції.
Але при цьому автори доповіді не згадали таку проблему, як невблаганні сутінки Заходу і не запропонували, що необхідно зробити, щоб відновити його вплив. Поки Європа і США не усвідомлять необхідності побудови нового трансатлантичного союзу, вплив Заходу і його здатність підтримувати інші країни на шляху демократизації не відновиться. Старе трансатлантичне співробітництво вичерпало себе – жодна зі сторін не зможе це заперечувати.
Криза біженців проявила справжню сутність Європи
Старий альянс вважався чимось само собою зрозумілим за часів Холодної війни, коли Європа повністю залежала від гарантій безпеки США. Сталість цих відносин ґрунтувалася на ідеологічному поділі між Заходом і Сходом, і ніколи не оскаржувалась. Незаперечною була система цінностей Заходу, а також застосування ним жорсткої та м'якої сили.
Однак, всупереч поширеній думці, трансатлантичний альянс став більш поверхневим не тільки внаслідок закінчення Холодної війни. Ще один фактор – 11 вересня 2001 року.
Європейці так і не зрозуміли, що теракти у Всесвітньому торговому центрі і Пентагоні змінили погляди американців на світ і самих себе. На американців напали. З того часу союзники США, а також Північна Африка, Близький Схід і регіон Сахель розплачуються за наслідки війни проти тероризму екс-президента США Джорджа Буша.
Його війна проти тероризму завдала величезної шкоди трансатлантичному альянсу. Очолюване Америкою вторгнення в Ірак у 2003 році майже знищило НАТО і посилило розкол в ЄС щодо використання сили без стратегії виходу з конфлікту, не кажучи вже про мандат ООН.
Крім того, загальні цінності, що оспівувалися американськими і європейськими лідерами, були серйозно підірвані після оприлюднення фактів застосування тортур, порушень прав людини у в'язниці Гуантанамо, закритих судах і насильницьких депортацій злочинців у співпраці з декількома країнами ЄС.
Місія НАТО в Афганістані та Лівії спровокувала подальші конфлікти в трансатлантичних відносинах, що не дозволило виробити спільної стратегії щодо сирійської війни. Яка мета застосування жорсткої сили в цій країні? Змінити режим? Зупинити жахливі страждання сирійців? І що далі?
Те, що Захід дозволив Сирії загрузнути в громадянській війні, що серйозно підірвало довіру до нього в цьому регіоні. Адміністрації Барака Обами вже нічого було робити там, як і європейським країнам. Європейські уряди не могли втручатися в сирійську війну поодинці без США або чинити дипломатичний тиск. Таким чином, механізми як м'якої, так і твердої сили Заходу виявилися беззубими.
Що стосується Європи, то вона занурена в проблеми кризи біженців, з якими можна було б легко впоратися, якби всі європейські країни розділили відповідальність за прийом шукачів притулку. Але всю відповідальність переклали на Німеччину, яка в 2015 році прийняла понад 1,1 млн біженців.
Водночас, криза біженців проявила справжню сутність Європи: набір національних держав, що відходять від ідеї інтегрованої і сильної Європи.
І якщо у керівництві європейських країн не відбудуться фундаментальні зміни, Європа відмовиться і від ідеї трансатлантичної співпраці. Європейці, як і раніше, (егоїстично) зацікавлені в тому, щоб США надавали їм гарантії безпеки. Але настав час європейським урядам самим взяти на себе відповідальність за безпеку і захист Європи. Це стане основою для формування нового фундаменту трансатлантичного союзу.
Але прихильників цієї ідеї занадто мало. Захід страждає від кризи довіри, підбурюваної погіршенням економічного стану, слабкими лідерами, негнучкою політикою, яка не здатна впоратися з глобалізацією. Чим впевненіше країна (а це означає наявність сильної економіки, демократії і віри в цінності), тим більший її вплив.
Європа, на жаль, далека від відновлення впевненості, яка могла б реанімувати трансатлантичні відносини та повернути Заходу вкрай необхідний вплив.
Джуді Демпсі - НВ
