В Україні гостра нестача закону. В Україні панує безкарність. І це стосується як вищого ешелону влади, так і простих людей. І якщо чиновник не боїться красти, знаючи, що в гіршому випадку йому доведеться поділитися з прокурором (ментом, СБУшником), то звичайний водій паркується, де йому схочеться. Водії на класних машинах дозволяють собі все, що завгодно на дорозі, знаючи, що у їх хороших машинах їм нічого не загрожує навіть у випадку аварії, а потім їх відмажуть.
Відповідальність. Тепер вона стала очевидна. Тепер мало хто буде тікати від поліції, збиваючи офіцерів. Так вже працює людський мозок: йому потрібен страх. А раз не можна тікати, то хтось, може, і подумає перед тим, як сісти за кермо п'яним. І подумає багато. І це може врятувати багато життів. Так, шкода, що заради цього довелося загинути хлопцеві сімнадцяти років. Але він був співучасником злочину. А, значить, злочинцем. І заплатив за свою дурість. Як повинні заплатити чималу ціну і його товариші по БМВ.
Україні потрібен закон та порядок. В першу чергу. І досягається він батогом. Тільки 10% людей здатні робити щось, виходячи з ідеологічних установок. Розуміючи, що так треба. Інших потрібно лякати. В першу чергу цей страх повинен бути фінансовим. Штрафи, штрафи і ще раз штрафи. За паркування. За бичок. За проїзд по смузі громадського транспорту.
Шкода, що довелося загинути хлопцеві сімнадцяти років. Але він був співучасником злочину
Досі не встановлені камери, які повинні поставити все це на потік і зробити автоматичним. І не залишити можливості для безкарності. Але на певному рівні злочинів - штрафів недостатньо. І як кожен чиновник повинен знати, що у нього є ризик посадки, так і кожен водій, що йде від переслідування поліцією і піддає життя офіцерів небезпеці, повинен знати, що його життя під загрозою.
І, звичайно, Кононенко повинен піти. Бажано, без застосування проти нього табельної зброї. Це теж із серії «розмова про відповідальність». Політичну відповідальність.
Сергій Фурса - нВ