1. Зона вільної торгівлі з Європейським співтовариствомПротягом останніх років тема ЗВТ з ЄС є «священною коровою» української політики. А після подій 2014 року про неї можна говорити або тільки хороше, або мовчати. Я глибоко поважаю вибір нашого народу, і мій особистий вибір є таким же. До речі, саме в мою бутність міністром економіки ми почали переговори про ЗВТ з ЄС і провели 19 раундів переговорів. Але надалі відсутність професійної дискусії щодо вигод і втрат від ЗВТ з ЄС викликає досить неприємні асоціації.
Зупинюся виключно на економічній складовій цього процесу.
Я вважаю, що ті умови, на яких ми підписали ЗВТ з ЄС, невигідні для України, і ми будемо відчувати їх негативний вплив мінімум протягом найближчих 3-4 років. Ми не готові до тих зобов'язань та умов, які прийняли.
Ще раз зауважу, що я зараз розглядаю не геополітичний вибір країни, а тільки економічну складову ЗВТ. Вигоди, які ми отримали від Зони вільної торгівлі, не перекриють втрати, які ми понесемо від, по-перше, відкриття внутрішнього ринку для європейських виробників і, по-друге, втрат на східному напрямку торгівлі.
Серед таких «преференцій», зокрема, квотування – нетарифне обмеження в торгівлі. Так, станом на 8 січня 2016 року європейським покупцям були відкриті квоти на постачання в ЄС 295,4 тис. т української пшениці, що становить 31,1% від річної квоти. Квота на імпорт кукурудзи в розмірі 400 тис. т була обрана імпортерами повністю.
Досягнення зростання навіть на рівні 1-2% буде залежати тільки від нас
2. Новий Меморандум з МВФ
Підписання кожного чергового Меморандуму про співпрацю з МВФ супроводжується переможними гаслами, що це дозволить, по-перше, стабілізувати валютний ринок в країні, а, по-друге, стане позитивним сигналом для іноземних інвесторів. А що ми маємо де-факто? Уряд вже практично два роки співпрацює з МВФ. Я думаю, нагадувати про валютний ринок за ці два роки та «інвестиційний бум» в країні буде не доречним. І при цьому ми виконуємо рекомендації МВФ - зростання тарифів, заморожування соціальних виплат, вільне курсоутворення тощо. А економічні перспективи країни при цьому стають все більш туманними і недосяжними.
Справа в тому, що рекомендації МВФ не націлені на стимулювання економічного зростання і забезпечення процвітання країни. Головна їх мета – не допустити «зараження» дестабілізаційними процесами інших країн через канали руху капіталів і товарів.
При цьому мало хто реально оцінює професійний рівень експертів МВФ і їх здатність відійти від книжкових постулатів реалізації економічної політики в країнах з перехідною економікою. Тому і рекомендації зазвичай одні й ті ж: скоротити дефіцит бюджету, зменшити соціальні витрати, підвищити тарифи, реалізовувати політику гнучкого валютного курсу.
Зараз уряд і НБУ отримують чергову порцію експериментальних пропозицій експертів фонду, не оцінюючи їх можливі наслідки і не опрацьовуючи альтернативні пропозиції. А вони є вкрай необхідними. Якщо в 2016 році не запустити економіку – ми її втратимо. Необхідна програма модернізації. Дії за принципом «стан пацієнта важкий, але стабільний» - це шлях до остаточного перетворення України в країну з групи сировинних низькорозвинених економік.
3. Девальваційне латання бюджету
Навіть попередній аналіз бюджету показує, що очікування щодо надходжень податків і зборів до 2016 року з урахуванням прийнятих податкових рішень є занадто оптимістичними і їх виконання можливе за умови чергового знецінення гривні.
4. Невміла і поспішна податкова реформа
Чинний Бюджетний кодекс має норму, згідно з якою будь-які зміни в податкове законодавство повинні бути прийняті не пізніше, ніж до 1 липня року, що передує введенню податкових новацій. А у нас податкова реформа була проголосована депутатами 25 грудня та її основні норми набрали чинності вже з 1 січня 2016 року. При цьому прийнятий варіант – це зовсім не те, що в кінці року абияк обговорювалося в експертних колах.
Бізнес в черговий раз перед самим початком нового фінансового року був поставлений перед фактом. Бізнес змушений жити від рішення до рішення - про яку конкурентну боротьбу можна говорити в такій ситуації?
Зрозуміло, що жодного ґрунтовного економічного аналізу введених податкових новацій і їх наслідків для економічних суб'єктів ніхто не проводив і не міг провести, враховуючи процедуру і строки прийняття рішень. Значна частина підзаконних нормативно-правових актів, які повинні бути прийняті, ще навіть не розроблена. Все це формує лише хаос у податковій системі, яка навпаки повинна бути дуже тонкою матерією, зміни в яку повинні вноситися лише після комплексного аналізу з хірургічною точністю.
Але навіть і це не головне. Успіх податкової реформи значною мірою залежить від довіри з боку економічних суб'єктів до податкових новацій та їх стабільності. Учасники ринку повинні бути впевнені, що зміни будуть працювати хоча б кілька років, у них повинна бути можливість формувати бюджети компаній в жовтні-листопаді, виходячи з уже відомих і затверджених ставок податків та зборів. До того часу, поки цього не буде, навіть найкращі і прогресивні економічні та податкові рішення будуть лише посилювати недовіру до дій влади з боку юридичних та фізичних осіб, що в наших реаліях спонукає їх залишатися в тіні.
5. Виклик модернізації
До 2016 року Україна повинна розпочати широкомасштабну програму модернізації економіки. І мова йде не про просте оновлення виробничих потужностей. Мова йде про визначення Україною свого місця у світі, яку вона прагне зайняти в майбутньому і пошук шляхів та засобів його досягнення. Звичайно, жоден з нас не хоче залишитися сировинним придатком Росії, Європи, США чи якогось іншого сильного партнера. Ми бажаємо і можемо досягати значних успіхів у розвитку високих технологій. Ми всі бачимо, що за цим майбутнє. Головним викликом на шляху цього вибору є ресурс і наше власне бажання.
Що стосується ресурсу – проведення впродовж останніх двох років жорсткої грошово-кредитної політики сформувало шалений дефіцит грошового ресурсу. Але навіть ті кошти, які є вільними, не направляються на інвестиційні проекти. Банки, як і «собака на сіні», і самі не використовують і іншим не дають. Причин безліч: високі ризики кредитування, неефективна система застави, висока вартість ресурсу, відсутність хороших інвестпроектів та інше. Бізнес, який має цей ресурс, через недовіру до влади, корупцію, відсутність чітких сигналів від влади щодо перспектив розвитку виводить капітал за межі країни. Припливу капіталу ззовні, на який так сподівається наша влада – ми також не спостерігаємо.
Це порочне коло повинно бути розірване – і це прямий виклик уряду та НБУ. Але при аналізі заяв представників цих головних суб'єктів економічної політики здається, що всі їх надії на краще чомусь переважно пов'язані з допомогою ззовні – від МВФ, США, Європи, Великобританії, іноземців в уряді. Вони чомусь наполегливо вважають, що світ тільки й думає, як і яким чином допомогти врятувати Україну. На жаль, це не так. Ніхто нікого рятувати не буде до того часу, поки ми самі не врятуємо себе. На жаль, всі хочуть змін, але лише одиниці хочуть мінятися.
Ми всі з вами розуміємо, що саме по собі в економіці нічого не зміниться, ситуація чарівним чином не покращиться. Тому досягнення навіть незначного економічного зростання на рівні 1-2% у 2016 році буде залежати тільки від нас. А на головне питання – «чи здатна влада відповісти на ці виклики і змінитися?» - нехай кожен відповість самостійно.
Богдан Данилишин - НВ
