Дрейф між проукраїнськими кримчанами на материку й півострові неминучий. Усе впирається в стару формулу про "мету", "засоби" і те, чи виправдана вона. Є два способи розглядати тему: крізь бінокль і перевернутий бінокль. У першому випадку ти помічаєш деталі, нюанси й дрібниці. У подібній схемі особливу увагу приділяють життю людини - її інтереси і права опиняються на першому місці при ухваленні рішень. -
Другий спосіб - перевернутий бінокль, змінює твою оптику. Починаєш сприймати те, що відбувається, як шахівницю, мислиш інтересами "громадських груп" і "соціальних страт", бачиш картинку цілком і можеш вписати її в контекст. В першому випадку ти апелюєш до людини, її переживань і емоцій. У другому - оцінюєш суху інструментальність того чи іншого кроку. І саме в цьому сьогодні полягає різниця між проукраїнськими кримчанами на півострові і проукраїнськими кримчанами на материку. Перші дивляться у звичайний бінокль. Другі - в перевернутий.
Блокади Криму - це лише метод для перетворення півострова на валізу без ручки
Для "материкових" стратегія повернення Криму впирається у простий факт: нинішня архітектура російської влади не повертатиметься до обговорення теми півострова. А тому необхідно посилювати кризу в російській економіці. Збільшувати витрати російського бюджету. Зменшувати об'єм накопичених золото-валютних резервів. Щоб хвиля економічної кризи прорвала греблю "політичної стабільності" і спричинила зміну існуючої вертикалі. Щоб єдиним завданням нового керівництва Росії стало обнулення того, що почалося 2014.
І в рамках подібного завдання торговельна чи енергетична блокади Криму - це лише метод для перетворення півострова на валізу без ручки. Цей підхід беземоційний, як розмін фігур на шахівниці. Специфіка перевернутого бінокля в тому, що в нього неможливо розгледіти осіб, приватні історії, конкретні долі. Він цинічно-прикладний, коли в різних частинах рівняння є лише статистика й цифри. А для тих, хто продовжує жити на півострові, ситуація нерідко має інший вигляд. Бо вони залишаються всередині системи. Формулу про мету, що виправдовує засоби, сприймають тут куди обережніше: для багатьох засоби важливі не менше за цілі. Просто тому, що засоби - це, зокрема, їх власні долі.
Жителі півострова продовжують дивитися на ситуацію через бінокль
Немає нічого дивного, що жителі півострова продовжують дивитися на ситуацію через бінокль. Той, що збільшує зображення в рази, дозволяє фокусуватися на побутових проблемах і повсякденних клопотах. Зібрати дітей до школи, відкласти на генератор, вижити на пенсію, не спровокувати силовиків. Обставини тримають як якірний ланцюг: в одних - люди похилого віку, в інших - діти. Ходиш вулицями, там люди, у людей - обличчя. І все твоє життя - мемуари не Жукова, а Бондарєва. Лейтенантська проза. Коли замість карти фронтів і армій - цілком конкретний побут.
І ця різниця самовідчуття посилюватиметься - даватиме метастази в найнесподіваніших проявах. І справа тут не в персональних якостях і конкретних іменах. А в двох видах оптики: один сфокусований на глобальному й методах його досягнення. Другий занурений у повсякденність і здатний розрізняти відтінки й нюанси. Обидві оптики мають право на існування, чітку внутрішню логіку. Обидві є природнім продовженням обставин, у яких опинився носій. Проблема лише в тому, що вони не завжди добре вживаються одна з одною.
Павло Казарін - gazeta.ua
