Протягом декількох місяців різноманітні формати переговорів з врегулювання конфлікту в Україні здавалися провідними в нікуди. Але раптово, в середині січня 2016 року, з'явилися ознаки підготовки прориву, що викликало у задіяних сторін як надії, так і побоювання. Найбільш значущою з цих сигналів була телефонна розмова американського президента Барака Обами з Володимиром Путіним 13 січня, в якій Україна була першою темою для «відкритої та ділової розмови».За цим послідувала зустріч заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд та помічника Путіна Владислава Суркова в затишній президентській резиденції в Калінінградській області. Сурков описав шестигодинну зустріч як «мозковий штурм». Незважаючи на свій низький офіційний статус і довгий список ворогів в Кремлі, Сурков – людина, яка в змозі розробити складний компроміс і потім продати його своєму шефу.
Путін дуже хоче мати можливість обговорювати долю України з Вашингтоном безпосередньо. Незалежно від того, на які вчинки Кремль може бути змушений піти у результаті переговорів, цей двосторонній формат послужить підняттю статусу Росії на міжнародній арені – хоча в недавньому інтерв'ю німецькій газеті Bild Путін заперечив, що Росія прагне відновити свій статус наддержави. Москва продовжує вести переговори з Берліном та Парижем, але вважає, що вони будуть лише доповненням до домовленостей з Вашингтоном. І, крім того, Кремль вважає, що Європа так зайнята своїми внутрішніми труднощами, що часу на Україну у неї практично немає.
Володимир Путін знає, що український президент Петро Порошенко непопулярний та обкладений опозицією, розсердженою російськими інтригами. Тому Путін призначив свого вірного давнього підлеглого Бориса Гризлова представником Росії в Контактній групі по Україні і відправив його з повідомленням до Петра Порошенка в цілому для того, щоб загнати українського президента в політичний кут. Таким чином російський лідер експлуатує переговорний канал Контактної групи для того, щоб показати Україну розділеною та в занепаді.
Необхідність отримати кілька тактичних перемог виникла через те, що РФ буде змушена визнати поразку в гібридній війні проти України і відмовитися від контролю над захопленими анклавами в Донецькій і Луганській областях. Путіну потрібно укласти угоду швидко, поки Обама вважає його серйозним гравцем в сирійській війні і допускає можливість зняття санкцій з Росії.
Путін дуже хоче мати можливість обговорювати долю України безпосередньо з Вашингтоном
Доля маріонеткових сепаратистських республік у Східній Україні, мабуть, майже нічого не означає для Кремля. «Лідерів» Донецької та Луганської «народних республік» не запрошують і навіть не інформують про переговори за закритими дверима; їх використовують тільки для порушення перемир'я, щоб показати необхідність термінового укладення угоди.
Кидаючи проект «Новоросія», російське керівництво змушене продемонструвати хоч якийсь успіх. Тому відступ, який наближається, заздалегідь затінюється блефами, як, наприклад, обіцянка міністра оборони Сергія Шойгу сформувати три нові дивізії, щоб протистояти можливій загрозі з боку Заходу.
Рік тому, в гарячці «переможної» битви за Дебальцеве, поступки з російського боку на порядку денному навіть не стояли. Але зараз катастрофічна деградація економіки РФ змушує Росію повернутися за стіл переговорів. Професійні дискусії на Гайдарівському форумі у Москві минулого тижня окреслили картину провалу державного контролю та непередбачуваний спадаючий тренд, незважаючи на те, що найбільш ліберальним з економістів шансу виступити не дали.
Прем'єр-міністр Дмитро Медведєв намагався перекласти провину на волатильність світового ринку і ворожі дії західних партнерів. Але найбільший резонанс отримала заяву Германа Грефа, голови Ощадбанку, про те, що вік нафти закінчився; більш того, Греф визнав, що Росія стала стороною, що програла у світовій конкурентній боротьбі, а також «країною-дауншифтером». Єдиним позитивом, озвученим міністрами, було відсутність серйозних помилок з початку рецесії в кінці 2014 року – але це в основному тому, що не було розроблено повноцінної антикризової програми.
Кремль очікує, що Захід відповість на його вистраждані поступки по Східній Україні скасуванням режиму санкцій. Тим не менш, далеко не факт, що ослаблення секторальних санкцій врятує зголоднілу за інвестиціями російську економіку. Дослідження і розвиток «зелених» нафтових і газових родовищ у Східному Сибіру і Арктиці заважає не тільки брак доступу до сучасних технологій, але також і через зниження цін, яке явно завадить припливу нафтових доходів у найближчі роки.
Персональні санкції, які позбавляють багатьох російських чиновників, включаючи Суркова і Гризлова, можливості виїжджати на Захід, навряд чи знімуть, і їх посилюють недавні розслідування про експорт російської корупції, включаючи нещодавній допінговий скандал у Міжнародній асоціації легкоатлетичних федерацій, в якому замішаний Путін особисто. Українське керівництво активно просуває тему анексії Криму, про яку не слід забувати, навіть якщо Росія дійсно виведе свої війська з Донбасу.
Як і раніше незрозуміло, чи дійсно Кремль готовий до повного виходу зі зруйнованого війною Донбасу, який не представляє для Росії ніякої економічної цінності і вимагає серйозних політичних фінансових та військових витрат. Припустимим для Росії вихід з Донбасу робить ідея, що Україні доведеться нести відповідальність за відновлення регіону, а також отримає букет політичних проблем, які можуть зробити її політику неконтрольованою.
Російська пропагандистська машина вже переключилася з теми «Новоросії» на Сирію і Туреччину; тим не менш, у свідомості росіян цю тему заступають щоденні реалії стрімко зростаючої бідності. Путін не може впоратися з деградацією і не може продемонструвати слабкість, піддавшись тиску Заходу в Україні. Його можливості для того, щоб прикрити відступ ще однією вражаючою демонстрацією сили в регіоні, вкрай обмежені, а перспективи організації хвилі репресій проти внутрішніх «ворогів народу» сумнівні. Путін одночасно потребує конфронтації з Заходом, але і дозволити її собі не може; і все ж сусідам Росії не варто розслаблятися, сподіваючись, що Путін зав'язне у створених ним самим пастках та перестане діяти.
Павло Баєв - НВ
Політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло)
