Словосполучення «позбутися «совка» затаскано настільки, що перетворилося в сумовите камлання кшталт «досягнень Путіна». Бо не одного Путіна і вже зовсім не досягнення.
Насправді, «совок» не тільки в душах і лементах темних кримських пенсіонерів. У нашій повсякденності він в прямому адміністративному сенсі сковує Україну. Не позбувшись від цього рабського ланцюга, ми ніколи не відірвемося від небратів, які «совок» ретельно реставрують.
Два характерних приклади.
У радянській системі компартія була єдиною і тому правлячою. Хоча за Конституцією СРСР головним органом виконавчої влади був Рада Міністрів і, відповідно, її Голова, але всі знали, що влада зосереджена у Генсека ЦК КПРС. На місцях — точно також: керували не голови облвиконкомів, міськвиконкомів, райвиконкомів, а обласні, міські і так далі компартійні секретарі.
Весь цей управлінський маразм укупі з альцгеймером повністю перекочував в українську реальність.
За Конституцією у нас виконавча влада — Уряд, який очолює прем'єр-міністр. Але по факту і «совковій»традиції рулить не він, а Президент, який, зауважте, займає будівлю колишнього ЦК компартії України!
Саме в спритних руках Президента знаходиться реальна вертикаль влади — він призначає голів обл і райадміністрацій.
В результаті маємо антагоністичний дуалізм виконавчої влади, перетягування куцої адміністративної ковдри і хронічну підкилимну сутичку Президента і прем'єр-міністра. При цьому відповідальність за результати руління, як і при «совку», на Грушевського, а фактичне кермо — на Банковій.
Поки не усунемо таку шизофренію влади — будемо шкандибати, як кульгавий пінгвін.
Другий приклад — про всевладність горезвісної Генпрокуратури. Її функції й повноваження — теж кисла відрижка «совкового» минулого.
В ті часи члена компартії було судити не можна. Тому що комуністи, передовий загін робітників і селян, повинні бути чистими і безгрішними, як ангели. Хоча крали, вчиняли розпусту і навіть зраджували Батьківщину крутіше загальногромадянського населення.
Щоб пом'якшити це недиалектичне протиріччя, радянській прокуратурі вигадали нову функцію — вона і тільки вона вела слідство по комуністам, які при владі. Приміром, ось взяв високоморальний член КПРС районного масштабу так і заснував таємний бордель зі студенток-комсомолок. Але не для слуг народу — це вважалося цілком нормальним, а для всіх і за гроші. І взяла його міліція на гарячому (або на гарячій).
Але справу відразу забирала в своє виробництво прокуратура, що складається з добірних перевірених кадрів. Інформація про НП надійшла в партійні органи. Якщо там вирішували, що спійманий кадр занадто цінний, то прокуратура по-тихому закривала справу. Якщо ні, то його спочатку виключали з рядів «керівної і направляючої сили» і тільки потім віддавали під суд.
До речі, нічого не нагадує? Раптово звільнених російських вояків, що потрапили до нас в полон? Недоімперия — це вища стадія «совка».
Досі українська прокуратура вирішує, чи порушувати справу проти начальницького злочинця або спустити на гальмах. Але вже не тільки по команді зверху, а і за чималу винагороду, що дозволяє за рік АТО «накосити зелені» у військовій прокуратурі на престижне житло.
І коли ми говоримо про нові правила життя, новий Суспільний Договор, який закріплений в Конституції, мається на увазі саме звільнення від владного ідіотизму, безкарності, помноженої на безвідповідальність, та інших громадських атавізмів, сумісних з цивілізацією не більше, ніж Росія зі званням супердержави.
Олександр Кочетков
