Подорож за маршрутом біженців через високогірний перевал Нангпа-Ла в Гімалаях була нелегкою. Я відчував себе добре до певного часу, але вага рюкзака давалася взвнаки, а висота часто змушувала задихатися.Серед іншого, я ніс з собою намет, спальний мішок, газову плитку, одяг, продукти, аптечку, альпіністські гаки та дзеркальну фотокамеру. Вночі у наметі було дуже холодно. Нести важкий рюкзак на висоту 5 тис. метрів, як би це м'якше сказати, було важкувато. Бульбашки перетворилися на мозолі, сонячні опіки перетворилися в засмагу, біль у м'язах посилювався, але тіло поступово пристосовувалося до виконання поставленого завдання.
Стежка була складною, звивистою, і часто її важко була визначити. Цю стародавня дорога кочівників була практично покинута тибетськими біженцями, які ось уже шість років не ризикують тікати в Непал через прискіпливий нагляд китайських прикордонників. Через постійний вітер і сніг дорога місцями перетворилася в дику місцину.
Зсуви від двох масивних землетрусів 2015 року знищили деякі ділянки стежки, не залишаючи мандрівникові іншого вибору, окрім як іти вздовж крутих скель, які можуть обрушитися в будь-яку мить. Залишається лише сподіватися, що земля витримає твою вагу, поки ти нервово вдивляєшся на сотні метрів униз.
Тут твій крик ніхто не почує
Падіння в тутешніх місцях закінчиться фатально. Навіть якщо ви виживете при падінні, зламана нога або кісточка, швидше за все, стане смертним вироком на цій віддаленій ділянці Гімалаїв. Як йдеться у слогані фільму «Чужий», тут твій крик ніхто не почує.
Періодично дорогою зустрічаються різного роду підказки. Кочівники та біженці побудували в багатьох місцях кам'яні хатини і стіни, за якими можна сховатися від вітру. На цих занедбаних стоянках я знайшов розвалені кросівки, зношені підошви, рвані джинси і футболки. Крім того, я знайшов розбиту порцелянову вазу з китайським написом, а також залишки упаковок від їжі та банок з-під газованої води з етикетками китайською мовою.
Однак, ознак того, що тут живуть люди, не було. Повна ізоляція і забуття. Досить моторошно опинитися в тутешніх місцях наодинці.
Я проходив через ряд зубчастих скель, за якими високі білі піки досягали небувалих висот. Мені пощастило з погодою. Дні були ідеально ясними, дозволяли побачити все розмаїття кольорів надприродного сяйва, що дає висотне розріджене повітря. За вершинами високогірних піків, на висоті яких літають лайнери, я міг бачити, як темно-синє небо перетворюється на чорне.
Такі гірські хребти, як Гімалаї, незвичні для наших очей. Розум насилу усвідомлює те, що показують йому очі. Все, що ви можете робити, - спостерігати за навколишнім у благоговійній тиші, по можливості знімаючи це на камеру.
Проте, реальність час від часу повертала мене на землю. Протягом холодних ночей і тривалих денних переходів я часто думав про голодних, втомлених і переляканих тибетських біженців, які зважилися на подібну подорож у джинсах і легкому взутті. Причому я пройшов лише половину шляху, який проходили біженці.
Тибетці йшли тільки вночі, побоюючись китайських патрулів. Вони не могли користуватися ліхтариками, тому зв'язували один одному руки, щоб не загубитися в темряві. Шкарпетки вони використовували як рукавички, а це взуття склеювали клейкою стрічкою і підшивали ниткою. Вдень вони вдягали на очі пов'язки з чорних сміттєвих пакетів, щоб захиститися від сніжної сліпоти.
Думаю, в них не було часу дивуватися величі та красі тутешніх місць. Найімовірніше, фізичні страждання і небезпека бути схопленим китайцями зберігали їхній розум зосередженим.
Виходу немає
На зворотному шляху з Нангпа-Ла я зупинився у столиці непальського регіону Шерпа, селищі Намче-Базар, щоб подивитися, як складається життя біженців після прибуття в Непал. Після повернення в Катманду я відвідав штаб-квартиру тибетського уряду у вигнанні, щоб отримати останню інформацію про поточний стан Нангпа-Ла.
Я розмовляв з тибетськими торговцями, біженцями, альпіністами, власниками крамничок і будинків, де зупиняються туристи. Вони розповіли, що до 2009 року тибетські біженці зупинялися в Намче-Базарі лише на одну ніч і ховалися від непальської поліції в буддистському монастирі, або в приватних будинках. Після кількох годин відпочинку, серед ночі вони вирушали до столиці Непалу Катманду.
Ті, хто зумів подолати перевал, часто приходили з серйозними травмами від сильного переохолодження. «Основні травми, включно з обмороженням, біженці отримували через те, що у них не було нормального одягу. У них не було сонцезахисних окулярів, тому вони страждали від сніжної сліпоти», – каже 30-річний тибетський біженець Таші, який втік з Тибету в 1999 році, коли йому було лише 14 років. Він попросив не називати його прізвища, щоб не зашкодити родичам, які й тепер живуть у Тибеті.
Щоб пройти китайських військових, які контролюють кордон, Таші заховався у тибетському торговому каравані. Після прибуття в Непал він оселився з родиною в маленькому селі Тейм. Зараз він працює в Катманду при тибетському уряді у вигнанні.
«Коли я був молодшим, багато тибетців тікали через перевал, - розповідає Таші. – Зараз це складно. Нангпа-Ла повністю закритий».
Нолан Петерсон на НВ
Міжнародний кореспондент The Daily Signal, колишній льотчик ВПС США і ветеран війн в Іраку та Афганістані
