Ось і настав 2016 рік. Яким він буде в українській політиці? Уявляю свою версію політичного прогнозу-2016 виходячи з тих завдань і проблем, які належить вирішувати українським політикам цього року, і тих факторів і тенденцій у вітчизняній та міжнародній політиці, які будуть впливати на політичні процеси в нашій країні.Іронія нинішньої політичної ситуації полягає в тому, що в 2016 році належить вирішувати ті ж задачі, що і в 2015-му, необхідно буде виконувати роботу, незроблену або незавершену до кінця минулого року. Йдеться про реформи, боротьбу з корупцією, встановлення миру в зоні військово-політичного конфлікту на сході України.
Цілий ряд реформ розпочато, або законодавчо визначено, але вирішальним періодом їх реалізації стане 2016 рік: реформування системи МВС, прокуратури, судової системи, державної служби, запуск нових антикорупційних інституцій і т. д. Фактично, в 2016 році належить сформувати якісно нову правоохоронну систему країни. Активніше доведеться займатися економічними реформами. Насамперед, необхідно визначитися з вмістом податкової реформи. Але не можна сподіватися лише на податкову лібералізацію. Доцільно вже в 2016 році починати роботу над формуванням нових драйверів економічного зростання. Падіння вітчизняної економіки припинилося.
Але в 2016 році ми будемо не виходити, а виповзати з економічної кризи останніх двох років. За прогнозами економістів, зростання економіки складе 1,5-2%. Це, звичайно, краще, ніж продовження економічної рецесії, але дуже мало для того, щоб наші люди відчули поліпшення свого соціального становища. У соціальному секторі, зокрема, у галузі охорони здоров'я, також треба визначатися з напрямком і змістом реформ.
Але в проведенні реформ ми будемо йти традиційної траєкторією української політики – крок вперед, крок в сторону, топтання на місці, потім знову рух вперед. Періодично можливі кроки назад. Така ось "закарлюка" українських реформ.
Повноцінного миру не буде, але, можливо, війни стане ще менше
Вперед у бік реформ нас будуть підштовхувати тиск наших міжнародних партнерів, назрілі й перезрілі внутрішні проблеми, почасти – громадська думка (точніше, публічна позиція найактивнішої частини громадських організацій та експертного середовища), а також зусилля окремих реформаторів у керівництві країни (яких, на жаль, вкрай мало).
Фактори стримування реформ традиційні: інерція і зашкарублість бюрократичної системи, страх непередбачуваних наслідків реформ і критичної реакції консервативно налаштованої частини суспільства, домінування соціально-патерналістських установок у відносної більшості українських громадян, махровий популізм значної частини політичного класу країни і низки провідних політиків країни, гострий дефіцит реальних реформаторів у системі державного управління, і, звичайно ж, величезні масштаби корупції.
Боротьба з корупцією (десь показушна, десь реальна, але в обох випадках – скандально-суперечлива) стане одним з головних трендів 2016 р. в Україні. І справа не в гучній антикорупційній риторики Міхеїла Саакашвілі і його форумів (хоча і вони відіграють помітну роль як чинника суспільного тиску). Набагато більше я покладаю надій на нові антикорупційні інститути та антикорупційні наслідки загострення політичної та міжвідомчої боротьби в правоохоронній системі.
Керівництву Національного Антикорупційного Бюро України (НАБУ) і його детективам доведеться показувати "товар обличчям", виправдовувати високі суспільні очікування. Навряд чи вони виправдаються повністю. Але я все ж сподіваюся на амбіції деяких з молодих керівників НАБУ та Антикорупційної прокуратури та окремих детективів НАБУ. Для зацікавлених (насамперед у самому НАБУ) наведу один дуже показовий історично приклад. У 1930-ті рр. молодий нью-йоркський прокурор Томас Едмунд Дьюї прославився на ниві боротьби з організованою злочинністю і корупцією. У 1943 р. він був обраний губернатором штату Нью-Йорк і пропрацював на цій посаді 12 років. Двічі балотувався на пост президента США від Республіканської партії. Але тоді була епоха демократів, і в перший раз він програв самому Франкліну Делано Рузвельту. Тим не менш, Дьюї залишив величезний слід в американській історії, в тому числі ставши героєм цілого ряду книг і кінофільмів. Так що, хлопці з НАБУ, дерзайте. Антикорупційних розслідувань напевно будуть перешкоджати "дядьки з великих кабінетів". В цьому випадку слід надавати конфлікти розголосу в якості самозахисту і просування слідства.
Ймовірно, у 2016 році ми побачимо ланцюгову реакцію зустрічних антикорупційних ударів, наприклад, МВС проти Генпрокуратури, на арешти людей з команди Яценюка може послідувати удар по деяким із спонсорів Саакашвілі і так далі. Попутно, можуть зачепити когось із Блоку Порошенка, а також з інших політичних сил, як коаліційних, так і опозиційних. Керівництво країни змушене буде в такому разі когось приносити в жертву "Антикорупційному Молоху". Неминуче будуть виникати проблеми в судовій фазі антикорупційних справ, але це стане додатковим стимулом у просуванні судової реформи і люстрацію суддівського корпусу.
Чого я побоююся, так це політичного забалакування боротьби з корупцією, політичної девальвації даної проблеми. Звичайно, можна вдарити по корупції "антикорупційними форумами". Хтось політично підніметься на цій хвилі (і ми здогадуємося, хто), буде громадський тиск на керівництво країни і правоохоронні органи. Але взаємні гучні звинувачення в корупції можуть сформувати у більшості наших співгромадян стійкий негативний стереотип по відношенню до всіх політиків – "вони всі злодії".
І все ж, безладно, хаотично, недостатньо ефективно, але ми поступово будемо рухатися вперед і в боротьбі з корупцією, і в проведенні реформ. У 2016 р. не варто чекати кардинального перелому на цих напрямках державної політики, але відчутний прогрес буде.
Чи принесе нам 2016 рік довгоочікуваний мир? Хотілося б дати на це питання позитивну відповідь. Але боюся, що і в 2016 році ситуація на військових і дипломатичних фронтах буде приблизно такою ж, що і в 2015-му. Швидше за все, продовжиться і тенденція до поступового замороження конфлікту на території Донбасу. Повноцінного миру не буде, але, можливо, війни стане ще менше.
Ситуація з мирним врегулюванням цього конфлікту може розвиватися за різними сценаріями.
Франція і особливо Німеччина, яка в 2016 р. буде головувати в ОБСЄ, докладуть максимум зусиль для того, щоб в 2016 р. в окремих районах Донецької і Луганської областей відбулися місцеві вибори за українським законом (у компромісній версії, розробленої в Мінську) і стандартам ОБСЄ. Можливість цього сценарію залежить від готовності Росії і сепаратистів до серйозних поступок в питанні про умови проведення виборів і виведення російських військових з зони конфлікту. Хто знає, може економічна криза в Росії підштовхне Путіна до подібних поступок? Але навіть якщо і дійде до виборів в зоні конфлікту, цей процес може бути зірваний в будь-якій його фазі через провокації та порушення раніше взятих зобов'язань з боку Росії і сепаратистів.
Можуть виникнути проблеми і з боку України. З високою ймовірністю депутати парламенту можуть не ухвалити у другому читанні конституційний законопроект про децентралізацію. Це не перерве мінський переговорний процес, але посилить критику на адресу України і навіть може привести до рішення ЄС про корекції (деяке пом'якшення) санкцій щодо Росії. Але тоді й в Україні різко зросте неприйняття Мінських угод. Якщо у Мінську будуть напрацьовані певні компроміси з місцевих виборів у Донбасі та амністії для сепаратистів, то відповідні законодавчі ініціативи можуть бути не підтримані Верховною Радою України. Тоді можливі стагнація і навіть глухий кут у мінському переговорному процесі.
Чи можливий Мінськ-3 або інші нові угоди про врегулювання конфлікту на сході України? Теоретично так, але тільки в разі повного і остаточного провалу Мінська-2 (наприклад, у разі нової ескалації конфлікту або повного провалу політичної формули його врегулювання) і, якщо Меркель на це погодиться. Поки імовірніший сценарій "повзучої реалізації Мінських угод" - повільного, з постійними збоями і затримками, виконання окремих пунктів друге Мінських угод. Німеччина і Франція намагаються вичавити з Мінська-2 все, що тільки можливо.
На чому базується мій відносний песимізм щодо повноцінної реалізації Мінських угод? Україна не піде на реінтеграцію Донбасу на російських умовах (тобто при збереженні ДНР і ЛНР). А Росія не здасть сепаратистські республіки просто так. Найголовніше - Путіну невигідне повне припинення цього конфлікту. З його допомогою на Донбасі Росія й далі здійснюватиме тиск на Україну і вестиме переговорну гру із Заходом. Повністю врегульований конфлікт в Донбасі позбавляє Путіна цих козирів. Але і починати нову велику війну в Донбасі для Росії також не вигідно. Це повністю зламає всю дипломатичну гру з Заходом, яку Путін веде вже понад рік. До того ж легкої і швидкої перемоги в новій війні не вийде. Обороноздатність України за останній рік суттєво зросла. Тому велика ймовірність збереження військово-політичного статус-кво в зоні конфлікту на сході України і в 2016 році.
Дві головні внутрішньополітичні інтриги 2016 року – чи відбудуться зміна уряду і дострокові парламентські вибори? Знову відкладені питання.
Ризикну припустити, що з високим ступенем імовірності вже в першій половині 2016 року у нас буде новий уряд з новим прем'єр-міністром. Хоча, можливо, в кінці січня – лютому 2016 р. відбудеться часткове оновлення уряду. Але Яценюк на посаді прем'єра став таким баластом для нинішньої влади, і таким гострим політичним подразником для громадської думки, що його доведеться міняти. Питання лише в часі та обставинах заміни уряду. Напевно це буде пов'язане з деяким переформатування парламентської коаліції і навіть певним зміною політичної структури Верховної Ради.
Ймовірність дострокових парламентських виборів відносно невисока. Якщо вони і відбудуться, то не раніше ніж восени 2016-го. і тільки якщо на це погодиться Президент Порошенко (або не зможе цьому протистояти).
Досить імовірно, що 2016–й стане для української політики роком Саакашвілі. Ось тільки оцінка його політичної діяльності буде дуже неоднозначною. Не виключено, що Саакашвілі виявиться в складі нового уряду, але тільки якщо його головою не буде Арсеній Яценюк. Прем'єрство Саакашвілі поки що видається малоймовірним. Занадто це ризиковано і для президента і для багатьох політичних сил в парламенті. Треба враховувати, що темпераментний і конфліктний Міхеїл Саакашвілі на посту прем'єр-міністра – це прямий шлях до гострої політичної кризи в Україні. Але широкий, дуже строкатий і внутрішньо суперечливий набір політичних сил почне гру на прем'єрство Саакашвілі. Не менш широке і неоднорідне коло противників Саакашвілі почне кампанію з його дискредитації, зокрема через виявлення його спонсорів з сумнівною репутацією. Що точно можна прогнозувати, так це численні скандали.
Володимир Фасенко на нВ
