Як нам навчитися конкурувати з ЄС

Багаті багатіють, а бідні бідніють - так можна коротко описати суть ефекту Матвія. Поняття було введено в ужиток американським соціологом Робертом Мертоном в середині минулого століття. Вчений досліджував ситуацію з формуванням статусу в науковому середовищі, але термін виявився корисний і економістам. Сьогодні їм часто описують відносини, що виникають між розвиненими країнами і тими, хто тільки прагне потрапити до їх числа. Вирішити проблему дозволяє економічний патріотизм - грамотне держрегулювання і системна підтримка вітчизняного бізнесу в перспективних сферах.

У нашій країні ефект Матвія можна спостерігати в процесах євроінтеграції - ратують за абсолютно вільний ринок не беруть до уваги, що Україна спочатку знаходиться в положенні отстающего, і багато галузей без підтримки з боку держави будуть зметені міжнародним бізнесом з його ресурсами. Справедливе прагнення «жити як у Європі» перетворюється на необгрунтоване бажання «отримати Європу тут і зараз».

Хороші і західні країни, які явно лукавлять, вимагаючи єдиних умов для всіх виробників. У період, коли самі ці держави розвивалися, їх економіки були досить закритими, та й про глобалізм в сьогоднішній його формі говорити не доводилося. Сьогодні перед Україною стоїть завдання зробити різкий ривок - вийти на новий рівень розвитку, а значить, потрібні й особливі умови. Правила вільного ринку в такій ситуації недоречні, оскільки працюють на благо тих, хто вже сильніше. Пріоритетом має стати концепція економічного патріотизму. І що показово - його ідея до нас теж прийшла з країн Заходу.

У 1790-х роках США відновлювалися після війни за незалежність. Тоді Олександр Гамільтон, перший міністр фінансів США, закликав уряд підтримати національних виробників, дозволивши країні уникнути зайвих імпортних закупівель. Це був один з перших прикладів економічного патріотизму, стратегія виявилася вірною і поступово економіка країни розквітла. Наша країна перебуває в схожій ситуації. Європейський вектор зрозумілий, але необхідно не забувати і про інтереси своєї держави.


Приклад Гамільтона гарний ще й тим, що він демонструє прообраз правильного лобіста. Я впевнений, що захищати інтереси національних виробників можна не тільки з особистої фінансової зацікавленості, як це було в Україні довгі роки. Якщо ми будуємо громадянське суспільство, то про таку практику потрібно назавжди забути і говорити про політичні інтереси країни: повернути країні статус цивілізованого ринку і знизити залежність від імпорту в тих галузях, де ми виробляємо продукцію, яка не поступається за якістю європейської.

Мені добре відома фармацевтична галузь, так що можу з упевненістю стверджувати, що за рівнем і якістю виробництва ми не відстаємо від європейців. В Україні працюють 117 ліцензованих підприємств, які обслуговують близько 2% ВВП країни. На цьому тлі особливо прикро, що 65% всіх грошей, які люди залишають в аптеках, витікають за кордон, осідаючи на рахунках міжнародних корпорацій, так як не українські виробники забезпечують більшість роздрібного аптечного обороту країни. Нашим же компаніям на європейський ринок потрапити набагато важче, тому що існує довгий список умов допуску, в тому числі і членство в спеціальних об'єднаннях і організаціях ЄС. Іншими словами, самим європейським країнам протекціонізм не чужий.

Відомий норвезький економіст Ерік Райнерт, довгий час працював консультантом ООН, у своїй книзі «Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними» доводить, що захист державою національних економічних інтересів сприяє розвитку науково-технічного прогресу. Послідовна політика економічного протекціонізму забезпечує оновлення економіки і, що важливо, зростання суспільного добробуту та інтелектуального розвитку держави.

Втім, Україна шукає свій шлях і прискорено лібералізується, так і не встигнувши зміцнити внутрішній ринок. Яскравий приклад - чинне законодавство не передбачає інспекції виробників і лабораторного контролю 80% ввезених препаратів. Як результат, країну наповнили сумнівні ліки з далеких країн. Що стосується західних фармкомпаній, то тут інша проблема - в Україні ціни на їхню продукцію серйозно завищені. Приміром, один європейський концерн продає одне і те ж ліки в нашій країні на 40% дорожче, ніж у деяких країнах ЄС.

Найбільші гравці українського ринку повинні прагнути до імпортозаміщення, виробляти все необхідне самі. І це можливо. У тій же фармацевтиці вітчизняні компанії здатні на 94% замінити препарати, які поставляють міжнародні корпорації. Істотний потенціал імпортозаміщення криється в харчовій промисловості, зокрема, у виробництві цукру, тютюнових виробів, плодоовочевої продукції, дитячого та дієтичного харчування. За даними Держстату, зростання власного виробництва текстилю, трикотажного одягу, взуття та вовняної пряжі відкривають широкі можливості для вітчизняної легкої промисловості.

Україні потрібен економічний патріотизм, щоб стати частиною Європи на рівних правах, а не бути «бідним родичем», який тільки чекає пільг і нових кредитів.
Гліб Загорий на НВ