Для нашої доларизованої економіки це, справді, питання величезної ваги, адже добробут українців напряму залежить від курсу гривні. Ми не можемо обійтися без багатьох іноземних товарів та послуг і, насамперед, без нафти і газу, тож будь-яке послаблення гривні означає зниження рівня життя українців.Передбачати, яким буде курс на конкретну дату, справа невдячна і в українських реаліях більше нагадує ворожіння, ніж прогнозування. З іншого боку, проаналізувавши фундаментальні фактори, цілком можна аргументовано відповісти на питання: чи продовжить гривня втрачати вартість або, навпаки, почне зміцнюватися. Від чого це залежить? Від політичної стабільності, рівня інфляції, процентних ставок, стану платіжного балансу та інших макроекономічних показників, якими так вміло оперують кваліфіковані економісти, про які згадують політики і чиновники, котрі розмірковують про економіку , і в яких так важко розібратися пересічному громадянинові.
Чому багато країн і народів могли використовувати в якості грошей предмети, що не становили ніякої самостійної цінності: глиняні таблички в Месопотамії, залізні монетки в Китаї, морські черепашки на тихоокеанських островах?
Зрештою, чому американський долар, цей не підкріплений золотом шматочок паперу, який не представляє ніякої естетичної цінності, такий улюблений і шанований у всьому світі? Відповідь проста і очевидна. Гроші – це довіра! Довіра, вигравірувана у глині, металі, на папері, пластикових картках або відображена в електронних записах. Довіра до тих, кому дано право друкувати банкноти, карбувати монети або контролювати збирання мушлів. Довіра до влади. Якщо погодитися з цим визначенням, то відповідь на питання про майбутнє гривні, як мінімум, у короткостроковій перспективі, стає очевидною. Віра в стабільність української валюти так само тендітна, як і тонкий лід довіри, по якому так самовпевнено топчуться «реформатори-камікадзе», за дуже незначним винятком, не здатні і, що жахливо, абсолютно не мають бажання нічого міняти в існуючій системі.
Чи вірите ви, що існуюча влада зможе довести до пуття хоч одну реформу?
Взяти, хоча б, набридлу податкову реформу і бюджетний процес, які стали ганьбою України в очах усього світу. Навіть впливова Financial Times, зі слів українських депутатів і членів уряду, прокоментувала на першій смузі нічне «досягнення»: «критична маса депутатів боялася запізнитися на літаки, що забирають їх у відпустку», до теплих морів і райських островів. Як сказав мій студентський товариш, а тепер відомий банкір, котрий регулярно читає FT, «довбаний сором»! От тільки боюся, що слова сором відсутнє в лексиконі «реформаторів».
Тож, як не крути, а, схоже, з нинішньою політико-бюрократичною, з дозволу сказати, «елітою» реформи просто неможливі. Як її замінити і зробити це з найменшими втратами для країни - питання, мабуть, до політологів. Звичайно ж, ніхто з владних «злодіїв-реформаторів» без бою здаватися не захоче, але, якпродемонструвала Революція гідності, це переборне. Головна проблема в іншому: ким усю цю «еліту» замінити і як цим реформаторам прорватися крізь згуртовані лави корупціонерів і популістів, які вміло грають ролі революціонерів, реформаторів і моральних авторитетів? Щоб не вийшло, як у 2014-му – боролися одні, а до влади прийшли ті ж самі.
От було б добре, всіх тих, хто поспішав на острови, приймаючи похапцем бюджет, там і залишити. Назавжди! Нехай замість розкрадання бюджетних грошей збирають мушлі і розраховуються ними з аборигенами. Ну, а поки думка про мушлі й острови залишається мрією, скуповуйте долари і складайте їх під матрац. До цих інструментів довіри більше, ніж до влади. Адже, який може бути курс у країні, де немає довіри?
Іван Компан на НВ
