Поезія: «Сповідь» - Світлана Пазиченко

Сповідь...
- По що прийшов ти?
- Сповідатись…
- У чім вина?
- Я друга поховав…
- А ще?
- А ще не стало батька й брата,
І сина в матері Господь забрав!
- То гріх який ти хочеш відмолити?
- Гріх друга!
- Чи він його мав?
- Напевно мав…не встиг проститись!
Не встиг сказати все коханій і дочці,
І матері не зміг вклонитись,
За щире серце й руки золоті…
- Прощаю гріх. Чого ще хочеш?
- Прости й мені мої гріхи!
- Які ж твої?
- Дрібних багато, але один у мене є страшний…
- Ну, що ж, кажи!
- Прости, що мертвий - він, а я - живий!
- Хотів би смерть його прийняти?
- Я захистить хотів та не зумів…і…
- Цього не буду я прощати!
- Чому?!!
- За це вже друг тебе простив!

Світлана Пазиченко ©