Від інвестора до рейдера: як вітчизняний Інтерагропак перетворився в заморський «Коверис»

Споживачі можуть не побачити на прилавках улюблених продуктів, виробники – понести значні збитки, а люди, які протягом 15 років створювали успішне підприємство, – залишитися без роботи.

Вибираючи для себе улюблені продукти з безлічі представлених на ринку, ми ніколи не думаємо про те, наскільки наші переваги може впливати банальна упаковка цих продуктів. Дійсно, упаковка не здатна зробити продукт краще, але гірше – запросто. У неякісній тарі їжа може втратити свої властивості та смак, зіпсуватися, стати небезпечною для здоров'я і навіть для життя споживача.

Сьогодні багато українських виробників продуктів борються за вихід на іноземні ринки. Основна вимога – привести свої виробничі стандарти у відповідність з європейськими або міжнародними. Однак ясно, що навіть у самого якісного продукту немає шансів потрапити до закордонного споживача без якісної упаковки.

Компанія «Коверис Рігід Україна», розташована під Києвом і виробляє упаковку для молочної та кондитерської промисловості, отримала міжнародний сертифікат якості ще в 2001 році. Сьогодні це один з найбільших виробників упаковки в Україні – на нього припадає близько 60% ринку.

Як все починалося

«Коверис Рігід Україна» починалася як ТОВ « Інтерагропак » в серпні 1998 року. На момент створення підприємство на 100% належало українському інвестору.

Однак ринок стрімко розвивався, і вимагав того ж від компанії. Кращим варіантом розвитку було залучення іноземного інвестора, який би вже мав великий досвід роботи і освоїв нові технології у сфері виробництва пакувальних матеріалів. Серед провідних лідерів пакувальної індустрії європейського ринку вибір припав на угорський холдинг Pannonplast Industries Plc. Іноземний партнер увійшов до складу учасників підприємства через рік після його створення з часткою 51%. Відповідно, українська сторона з того моменту володіла 49% статутного капіталу.

У наступні роки компанія сповна виправдала очікування інвесторів. Виробнича діяльність « Інтерагропак » була сертифікована відповідно до міжнародного стандарту ISO 9001:2000 – з 2001 року на підприємстві впроваджена і діє система управління якістю. На сьогоднішній день її клієнтами є більше 150 компаній – як вітчизняних, так і зарубіжних.

Однак у будь-якого успішно підприємства є недолік – рано чи пізно на нього починають зазіхати «акули» ринку. Так само « Інтерагропаком » у 2013 році зацікавився міжнаціональний холдинг з світовим ім'ям, під керуванням американського фонду. В результаті холдинг зумів роздобути частку в підприємстві. Тоді ж, в 2013-му, компанія « Інтерагропак » увійшла до складу вищезгаданої групи компаній і змінила назву на ТОВ «Паккор України».

Хто тут головний?

Весь цей час, від створення компанії, в ході її розвитку і до моменту, як вона потрапила на очі великим міжнародним гравцям, беззмінним керівником підприємства був Степахно Володимир Іванович. Саме йому і зібраному ним трудовому колективу компанія зобов'язана і виходом на закордонні ринки, і міжнародним сертифікатом якості, і лідерської позиції серед українських виробників, і потужною клієнтською базою, та обсягами виробництва. Підприємство все впевненіше ставало на ноги, легко набираючи оберти виробництва; співробітники і керівництво працювали як одна команда, склад якої не змінювався роками, напрацьовувався досвід, відточувалася спільна робота.

Читайте на InfoKava: Українські збройні інженери представили перший вітчизняний гранатомет. Фото

Проте робота цього злагодженого механізму дала збій 29 травня 2013 року, коли Степахно Володимир Іванович помер. З того ж дня за підприємство почалася незаконна боротьба, що загрожує знищити підприємство.

Вже на наступний після смерті Степахно день в компанії з'явився новий генеральний директор. Згідно з даними Єдиного держреєстру підприємців, керівником – генеральним директором «Коверис Рігід Україна» з 30.05.2013 р. є Стипахно Іван Іванович – рідний брат покійного директора.

Масштаби цинізму цієї людини складно оцінити в повній мірі. Судячи з тієї оперативності, з якою Стипахно провернув своє призначення, він заздалегідь готував план дій на такий випадок, або ж смерть брата була йому настільки байдужа, що він в той же день зумів і продумати, виконати захоплення підприємства. У будь-якому випадку, обидві версії виглядають жахливо і дають чітко зрозуміти, що являє собою Іван Іванович Стипахно.

Як з'ясувалося згодом, підставою для внесення його в якості гендиректора в ЄДР був один-єдиний документ – Протокол Загальних зборів учасників ТОВ «Паккор Україна» від 30.05.2013 р. На виконання цього протоколу Стипахно сам видав наказ про призначення себе ж генеральним директором і приступив до виконання обов'язків 30 травня 2013 року.

Цікаво, що до єдиного держреєстру підприємців дані про зміну керівника було внесено майже рік тому – 19 березня 2014-го.

Однак найцікавіше, що насправді ніяких загальних зборів 30 травня 2013-го не було. Крім того, в тексті згаданого протоколу сказано, що представники української та угорської сторін діяли на підставі документів від ... лютого 2014-го! Тобто на той момент ще не існуючих, складених 8 місяців. Аналогічна ситуація з назвою компанії іноземного співвласника: у протоколі 2013 року іноземною стороною виступає компанія, яка отримала частку підприємства тільки в 2014 році. Не кажучи вже про те, що особи, які нібито представляли на зборах іноземного та українського інвесторів, взагалі не мали повноважень виносити питання про зміну директора.

Цих деталей більш ніж достатньо для того, щоб переконатися: протокол був підроблений. Тобто єдиний документ, яким Іван Стипахно призначив себе генеральним директором, – фальшивка. І всі рішення, винесені в цьому протоколі, – незаконні.

Незважаючи на те, що наказ про нового генерального директора шитий білими нитками, Стипахно безперешкодно керував підприємством близько року, успішно використовуючи службове становище для особистого збагачення. Увійшовши у смак, директор почав розпоряджатися підприємством так, немов був його одноосібним власником. Про існування інших акціонерів було остаточно забуто. У 2014 році український інвестор припинив отримувати не тільки належні йому дивіденди, але і будь-яку інформацію про те, що відбувається на підприємстві. Внаслідок чого змушений був звернутися до суду.

До речі, одним з доказів по справі є лист Івана Стипахно до обдуреного інвестора, в якому шахрай підтверджує, що він є генеральним директором, і саме від 30.05.2013 року. В суді ж він відстоює іншу версію. Мовляв, доленосних зборів 30 травня 2013-го таки не було, вони відбулися в березні 2014 року, а неправильна дата з'явилася з вини секретарки, яка помилилася, друкуючи текст. Далі більше – Стипахно переконує, що протягом двох років і не підозрював про призначення його генеральним директором. І не дізнався б, не начнись судова тяганина.

Втім, всі версії директора-самозванця легко розсипаються, варто тільки трохи копнути. Незважаючи на те, що всі існуючі документи і факти вказують на його брехню і підтверджують незаконне захоплення компанії, Іван Стипахно продовжує пручатися, усіма способами затягуючи судовий процес. А підприємство у цей час витрачає на юристів сотні тисяч гривень, які, по справедливості, повинно було б пустити на підвищення зарплат співробітникам.

У жовтні 2015 року акціонери, стурбовані фінансовим становищем компанії, призначили аудит, що має своєю метою з'ясувати актуальний стан підприємства. Однак, так званий директор, відчуваючи небезпеку, всіляко протидіє проведенню аудиту, навіть незважаючи на те, що це йде в розріз не тільки з статутом компанії, але і з законодавством України. Приховуються або зникають документи, аудиторам забороняється доступ на територію підприємства. І навіть не дивлячись на таку активну протидію, аудитори виявили розтрату як мінімум 15 мільйонів гривень за 2 роки його безконтрольного правління.

Що далі?

Зрозуміло, що людина, яка займається підробкою документів, рейдерством і втіленням тіньових схем на підприємстві, зовсім не зацікавлена в розвитку підприємства.

Зазвичай такі історії, яких відомо чимало, закінчуються стандартно. Підприємство чи буде штучно доведено до банкрутства, визнано збитковим і викуплено за копійки; або буде поглинено якимось холдингом, або ж просто закриється.

Враховуючи, що це чи не єдине українське підприємство, що випускає упаковку з підтвердженим на світовому рівні якістю, у виробників, що працюють на експорт, можуть виникнути серйозні проблеми з пошуком альтернативного постачальника тари. Та й на національному ринку заповнити пролом у 60% буде непросто – це загрожує перебоями з поставками продуктів, і солідними збитками для виробників.

У той же час компанія, на 100% українська при створенні, пройшовши довгий шлях до успіху і в результаті позбувшись всіх вітчизняних власників, швидше за все, зникне з української промисловості. Заодно викинувши на ринок безробітних висококласних фахівців, команда яких формувалася на підприємстві півтора десятка років. І все це «завдяки» Стипахно Івану, людині, цинічно використовував смерть рідного брата в своїх корисливих цілях.