Зараз ситуація розвивається, на жаль, досить передбачувано, оскільки у війни є своя логіка. Якщо Путін ввів у Сирію свої ВКС, отже, був неминучий ризик дій у відповідь. Не важливо, правильні вони чи ні, законні чи ні. Вступаючи в конфлікт у Сирії, Путін повинен був передбачити наслідки і відповіді, зокремаі і загибель 224 осіб у пасажирському літаку. Але, якби він був здатний дивитися вперед, він просто не став би вторгатися в Сирію.Проте, він вторгся і отримав закономірну відповідь
. І тепер працює ланцюгова реакція – він також змушений відповідати: невідомими літаками вже знищено колону з декількох десятків вантажівок на кордоні між Туреччиною і Сирією. Приблизно зрозуміло, звідки взялися ці літаки – як і ті, які свого часу бомбили Грозний. Звісно, на це теж буде відповідь, цього разу з боку Туреччини.
Після цього, щоб утриматися в Сирії, Путіну доведеться розмістити на авіабазі в Латакії останні версії зенітних ракет (С-400), а це означає, що він буде контролювати повітряний простір усієї Сирії. Що вже серйозно зачіпає інтереси Франції і Сполучених Штатів: вони там літають, а, значить, у будь-який момент можуть отримати в борт російську ракету.
Таким чином Путін вирішує свою тактичну задачу, змушуючи з собою розмовляти. Дійсно, якщо у тебе є можливість завдати удару по будь-якому літаку в будь-якій точці сирійського простору і навколо теж, це сильно зв'язує руки коаліції, яка воює з ІДІЛ і одночасно з Асадом. Але, зрозуміло, Захід буде діяти і, своєю чергою, зробить хід у відповідь. Це і називається логікою ескалації.
У Ердогана за спиною таке саме населення з міфами «не дамо скривжити братів-туркменів»
Досі Путін вміло використовував проблему надмірної відповідальності західних політиків. З нашої, східної чи російської, точки зору, вони занадто сильно бояться втрат. Це зрозуміло: у них просто інше соціокультурне середовище, в якому загибель одного американського, англійського або французького пілота – це предмет для серйозного розгляду в парламенті, неприємних звинувачень у пресі. Західні політики собі такого дозволити не можуть.
Але Путін, оскільки він, як і все наше покоління, радянська людина, може. Вже щось, а за ціною ми не постоїмо. Ця логіка мислення яскраво проявляється в тому, що про 224 людини, загиблих на борту А321, в нашій країні вже ніхто не згадує. Все, проїхали. Тепер всі говорять про загибель пілота СУ-24, полковника Пєшкова. Всіх це так глибоко схвилювало. А 224 людини, включаючи дітей, - це вже забута тема, у ЗМІ про це не говорять.
У чому в цьому сенсі стратегічна сила Путіна? Він може лякати Захід, і Захід змушений лякатися, тому що в разі конфлікту російському президенту десятки або навіть сотні жертв – хоч би хни, а в розумінні Заходу це неприйнятні втрати. Путін це чудово розуміє, тому постійно балансує на лезі ножа, бритви або, якщо хочете, багнета. Це добре працювало в Грузії, на це ж був розрахунок в Україні, і частково він спрацював – силового опору від Заходу Путін не зустрів і, якби не українське суспільство, російські війська захопили б набагато більше територій.
Російський президент знав, що на той момент ресурсів не було, і сподівався, що Захід залишиться осторонь. На щастя, Заходу вистачило енергії хоча б на фінансову підтримку України і санкції проти РФ. До речі, санкції до плану Путіна не входили, цього він не передбачив.
Цієї осені він увійшов у Сирію і, по суті, спробував реалізувати там стару тактику: «Я прийшов зі своїми літаками, тепер що хочете, те й робіть. Я тут. Привіт». Путіну дають зрозуміти, що йому тут не раді, але він відповідає: «То й що? Все одно вам доведеться зі мною домовлятися, бо я можу грюкнути по вам, а ви по мені – ні, відповіді боїтеся».
І якийсь час це працювало. Рівно до того часу, доки не знайшовся Ердоган, який вибухнув у відповідь. Турецький президент не злякався, тому що він у плані менталітету не західний лідер. Ердоган мало чим відрізняється від Путіна – у нього за спиною таке саме населення з такими ж міфами «не дамо скривдити своїх братів-туркменів».
Тепер у Путіна є дві можливі стратегії – або, умовно кажучи, закрити двері і сказати «я викличу поліцію», або ще підсилювати конфронтацію. Мабуть, він вирішив обрати другу стратегію, а, значить, рано чи пізно дограється до ситуації, яка називається «Другий Афганістан».
С-400 в Сирії вже є, і Путін буде змушений розширювати свою участь і далі – там є російські солдати, і йому доведеться забезпечувати їхній захист. І це згубно для Росії, оскільки вся ця переможна істерія і розмови про те, що ми піднімаємося з колін, затіваються на тлі економічного спаду. Економіка зіщулюється, грошей дедалі менше, і гонка озброєнь дуже недоречна. Але відступити Путін не може – при всій браваді він давно став скіпкою, яку втягує вир війни, хоча сам він себе уявляє лінкором, а не зубочисткою. Насправді ж ситуація вже давно вийшла з-під контролю.
Дмитро Орешкін на НВ
