Я підтримую економічну блокаду і навіть знеструмлення Криму. Те, що мала зробити українська держава, роблять українські партизани, які, як це не дивно звучить, здійснюють антиросійську диверсійну діяльність не на території, підконтрольній ворогу, а на тій частині української землі, яка знаходиться під контролем української влади.
Це щира боротьба за український Крим. Це боротьба проти окупації, репресій, мовчазної згоди Світу з анексією української території, а для багатьох - з анексією Росією їх Батьківщини.
Так, вона оголює слабкість/нерішучість/неспроможність політичних лідерів країни і підриває їх легітимність, як можливо, і легітимність інститутів влади, на чолі яких вони сьогодні стоять.
Утім, очевидно, що це не є ціллю людей, які стали на захист Криму. Це, радше, один з можливих побічних ефектів їх відповіді в умовах бездіяльності влади.
Люди не миряться з тим, що шановна міжнародна спільнота закрила очі і фактично зняла з порядку денного “кримське питання”. Люди не миряться з тим, що, попри невизнання анексії, “приєднання” Криму до Росії прийнято світом. Люди не миряться з тим, що відповідь української держави на світову стурбованість - дипломатичні реверанси.
Чи мають вони право не миритися?
Повне!
Так само, як усі ми мали право на Майдані не миритися зі слабкістю/нерішучістю/неспроможністю лідерів опозиції, “стурбованістю” європейських політиків та їх спробами в якості компромісу зберегти вбивцю на посаді Президента України.
Я нагадаю, що наприкінці минулого року українське державне підприємство підписало договір з російською компанією на постачання електроенергії до "Крымского федерального округа Российской Федерации". Міністр енергетики Демчишин і далі очолює посаду, а СБУ на звернення ДЕМАЛЬЯНСу про злочин навіть не напружилося дати будь-яку офіційну відповідь.
Василь Гацько
