Чому ми не отримали незалежність у 1918 ?

Лютнева революція у Російській імперії призвела до важливих економічних, соціальних, політичних змін на її теренах. Після зречення Миколи II від престолу розпочались визвольні рухи багатьох народностей за встановлення. В результаті визвольних рухів незалежність отримала Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія.

У 1917 році на теренах лівобережних українських земель утворилась УЦР(Українська Центральна рада), яка згодом переросла в УНР( Українська народна республіка). На заході утворилась ЗУНР. Однак навіть по при те, що були зроблені спроби створити єдину державу на території України в період 1917-1921 , але на жаль зробити це так і не вдалось по багатьом об’єктивним і суб’єктивним причинам. Але що ж це були за причини ? Саме для того щоб зрозуміти цю проблематику потрібно розглянути аналогічні події у сусідній Польщі, яка змогла вибороти незалежність.



А в цей час Польща була окупована арміями Німеччини й Австро-Угорщини. Влітку 1915 частину Польщі, що була колись під владою Росії, окупаційні сили проголосили незалежним королівством 5 листопада 1916, під керівництвом Ради Держави і (від 15 жовтня 1917) Ради Регентства (Rada Regencyjna Królestwa Polskiego), що керували країною під німецькою опікою протягом виборів короля.
Незабаром перед кінцем І Світової Війни, 7 жовтня, 1918, Рада Регентства розпустила Раду Держави й оголосила про свій намір відновити Польську незалежність. За виключенням марксистсько-орієнтованої Соціал – демократичної партії Польщі та Литви, політичні партії підтримали цей намір. 23 жовтня Рада призначила новий уряд Юзефа Свержинського й розпочала військову присягу польській армії
5 листопада в Любліні створено першу Раду Делегатів. 6 листопада комуністи оголосили створення Республіки Тарнобжег. Того ж дня створено Тимчасовий Уряд Народів Республіки Польщі соціалістом Ігнацієм Дашинським.
10 листопада Юзеф Пілсудський повернувся до Варшави з Магдебурга. Наступного дня, завдяки своїй популярності й підтримці з боку різних політичних партій, Рада Регентства призначила Пілсудського Командиром Польських Озброєних Сил. 14 листопада Рада розпустила себе й передала всі свої повноваження Пілсудському, як голові держави (Naczelnik Państwa).
Уряди було створено в Галичині (колись підвладна Австрії південна Польща): засновується Національна Рада Тешинського Князівства (створено в листопаді 1918) і Польський Комітет Ліквідації (створено28 жовтня). Після консультації з Пілсудським, уряд І. Дашинського розпустився, створено новий уряд Єжи Моражевського.



У листопаді 1918 Пілсудський, посівши пост тимчасового керівника Польської держави, проводив агресивну політику стосовно ЗУНР.
У квітні 1919 перекинув на український фронт армію генерала Ю. Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомаштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920 р. У квітні 1920 Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 і уклав Ризький мирний договір 1921 р.
Шляхом укладення окремого таємного договору недавніх колег по загальноросійській соціал-демократії Пілсудського з Леніним був здійснений план негласної допомоги більшовикам для перемоги над УНР і Денікіним.
Подробиці переговорів і договору розкрив шеф генерального штабу польської армії генерал Тадеуш Кутшеба лише після смерті Пілсудського[2]. Він засвідчив, що восени 1919 року прибула до Микошевич, поблизу Луцька, радянська місія «Червоного Хреста» під проводом польського комуніста, колишнього польського соціаліста і доброго знайомого з Пілсудським, Юліуша Мархлєвського. Мархлєвський через довірену особу нав'язав контакт з Пілсудським, який визначив для переговорів капітана Бернера. Бернер свідчить, що Пілсудський через нього передав Леніну пропозицію припинити бойові дії, встановити лінію розмежування польських і більшовицьких російських військ, а також утворити між ними нейтральну смугу шириною 10 кілометрів. 21 листопада Мархлєвський привіз із Москви позитивну відповідь Леніна, який лише вимагав збереження переговорів у таємниці.
Тактикою таємної допомоги для Радянської Росії Пілсудський добився того, що червоні по черзі розбили Дієву Армію УНР, а потім Добровольчу армію Денікіна. Настав час використати ситуацію, що склалася, для здійснення плану відновлення Польщі в межах 1772 року. З метою юридичного прикриття свого походу в Україну Пілсудський змусив Українську місію у Варшаві підписати декларацію про українсько-польський воєнний союз. При цьому польський уряд наполіг, щоб скоротити (реформувати) Армію УНР лише до трьох дивізій. Пілсудський і його штаб прагнули після вдалого походу на Київ і Одесу встановити свій повний військовий контроль над Правобережною Україною, а Уряд УНР звести до становища безправного сателіта.
Похід Пілсудського в Україну провалився. Москва і Варшава погодилися на мир коштом поділу України та Білорусі.



А по суті в УНР відбувались схожі події як і в Польщі, але вони мали ряд відмінностей.
По-перше в Україні не відбулась консолідація всіх верств населення(в тому числі постійні розбіжності у вищих колах політичної еліти). Різні політичні погляди призвели до братовбивчих конфліктів. В результаті чого спостерігалась постійна політична смута.
По-друге не було єдиного бачення щодо розвитку країни. Той самий Грушевський з Винниченком були лібералами і бачили один хід розвитку, а Петлюра був крайнім радикалом який взагалі був відірваний від тогочасної політичної реальності, а маріонеточні більшовики повністю слухали Москву і давали захоплюючі гасла для більшості селян і пролетаріату(врешті-решт гасла досягли свого).
По-третє не було єдиного політичного лідера(наприклад такого як Пілсудський в Польщі або Манергейм у Фінляндії), хоча можемо віднести сюди Скоропадського, про те Скоропадський був не досить далекоглядним і тому спирався не на ту соціальну базу, але якщо ж Скоропадський зміг об’єднати біля себе всіх політичних лідерів, то можна було б констатувати той факт, що Україна існувала вже в 1918 році і змогла вистояти незважаючи на радянську загрозу.
По-четверте це геополітичний фактор. В країнах Європи українське питання взагалі не розглядалось. Європа була зацікавлена у встановленні сильної Польщі(за рахунок українських і білоруських земель), а не в створенні України.
І останній фактор це військовий популізм. Ще в 1917 році Скоропадський просто закликав Уряд ЦР створити регулярне 250 тисячне військо , на що Петлюра повідомив, що військові сили будуть створюватись тільки за рахунок ополчення і загальної мобілізації. Результатом цього популізму став бій під Крутами, коли 300 юнкерів послали на убій проти 10-тисячного корпусу Муравйова.



Пройшло майже 100 років з моменту описаних вище подій. За цей час Україна понад 70 років знаходилась у складі СРСР. Тільки в 1991 ми змогли вибороти незалежність, але чи дійсно ми її змогли вибороти. До цього часу у суспільстві ходять розмови, що незалежність нам по суті подарували , а не ми її досягли. Тут варто знову згадати Польщу яка змогла відірватися від соціалістичного контролю і знову стати на швидкий економічний розвиток після ряду вдалих реформ. У поляків все знову вийшло, а у нас ні.(причини польського економічного дива у наступній публікації)
Дивлячись зараз на події які відбуваються в нашій країні постійно виникають асоціації з Центральною Радою та УНР. Навіть нинішні політики дуже нагадують тогодішніх перших людей держави. Наприклад Порошенко постійно асоціюється з Грушевським, Яценюк з Винниченком і Турчинов з Петлюрою, так як вони допускають ті ж самі помилки, що і їх попередники. В той час теж були військові дії і країна потребувала змін , але зміни так і не відбулись. В результаті чого більшовики отримали підтримку у населення і чим це закінчилось ми всі пам’ятаємо.

Тому не за горами той час коли з’явиться третя сила, яка зможе консолідувати суспільство та досягти принаймі тих же результатів, що й Польща у кінці 90-х років. Тому прийде ще той час , коли на теренах нашого політикуму з’явиться наш український Пілсудський.


Джерело