Витримки і цитати,які ви побачите нижче, взяті з книги князя Долгорукова "Путешествие мое кое-куда", датованій 1810 роком.
Тут князь виявляє своє розуміння, що є така територія (у той час ще не держава Україна. Багато сучасних росіян на таке не здатні, у них виявляється, що "України немає". Написав він це на Харківщині:
На Полтавщині Долгоруков заявив, що українська мова, це іноземна мова, і що українці безумовно іноземці для росіян, лише волею політики проживають в одній державі, аналогічно з іноземцями Ліфляндії (Прибалтійські республіки):
Тепер зрозуміло, чому багато російські "патріоти" (насправді імперці і шовіністи) ненавидять прибалтійські республіки - ті наважилися вийти з їх імперського ярма. Чому прибалти не люблять Росію теж зрозуміло - вони були під нею довгий час, і цей досвід не привів їх у захват. Князь абсолютно резонно відносить українців до таких же іноземців як прибалти або фіни.
Отже, тепер подивимося, як князь Долгоруков класифікує народи, які проживають на території України-Малоросії.
Ось як він описує Умань:
Так, Умань досі єврейська "мекка", а тоді євреїв там була більшість. Було багато українців (хохлів), а от росіян мало. Адже і не здогадався князь хохлів зарахувати до росіян. Як не патріотично. Зараз російська пропаганда постійно повторює "росіяни і українці - один народ". До такого примітиву навіть радянська пропаганда не опустилася, там ми більш-менш точно називалися "братніми народами".
Потім князь пересунувся ближче до Києва і зупинився недалеко від Канєва, ось як описав тутешні краї:
Вся ця країна наповнена хохлами... а не росіянами, от біда. Хохли-українці - це мешканці Малоросії-України. А не росіяни.
Потім він поїхав до Канєва, побачив, що там живуть хохли і жиди, та трохи поляків. Знову ніяких росіян:
Наступний уривок написаний по дорозі на Звенигородку, Київської губернії, відразу після в'їзду в цю губернію. Зараз Звенигородка це Черкаська область, 180 км на південь від Києва. Цікавий він примітками редактора, який підтверджує думку Доглорукова називав Малоросию Україною. Редактор показує, що Південна Русь, Малоросия, Україна - це одне і теж:
Сучасні пропагандисти "єдиного народу" нездатні на такі визначення, у них бурхливі фантазії на тему "ніякої України немає, є тільки Малоросия". А починаючи з 1800-х років російські князі не боялися називати Малоросію Україною.
Отже, подорож скінчилася, він в'їхав в Україну, виїхав з Малоросії (оскільки це одне і теж):
Відразу стало холодно, замість мазанок і білих, чистих українських хат пішли бідні курно. Здрастуй, Росіє!
Очевидно, що мета подорожі Долгорукова не була етнографічної, він в основному він оглядав і описував вигляд міст, промисловість та храми України. Навіть до жидів в синагогу на службу ходив. Це як би нотатки мимохідь. Напевно, в цьому і є їх цінність, цінність безпосередніх вражень, а не політико-історичне дослідження.
