У новорічну ніч шведська письменниця Астрід Ліндгрен, автор чудових історій для дітей, описаних в книжці: Малюк і Карлсон, зробила у своєму щоденнику ось такий дорослий запис: "Фіни здобули свою найбільшу до цього перемогу, передали по радіо о 7 годині. Вони знищили близько 1000 росіян і захопили масу зброї. Але зараз, коли настає Новий рік, в майбутнє дивишся з жахом...".
У новорічну ніч з 1939 на 1940 рік у своє майбутнє 32-річна Астрід дивилась з тривогою, так як в її сьогоденні на планеті почалася велика війна. Причому це був той етап війни, коли Гітлер і Сталін пліч-о-пліч воювали проти Європи. Кожен за взаємної підтримки відвойовував собі нову територію.
Із Щоденника Астрід Ліндгрен:
бідній планеті, враженій божевіллям!
1 вересня 1939 року
Про! Сьогодні почалася війна. Німці бомбили вранці багато польських міст і увійшли в Польщу з різних боків. Я до останнього намагалася не робити запасів, але сьогодні купила трохи какао, трохи чаю, трохи мила і дещо ще.
Жахлива тривога охопила всіх і вся. Радіо цілий день періодично передає новини. Призвано багато військовозобов'язаних. Заборонено їздити на легкових машинах. Боже, допоможи нашій
17 вересня
Сьогодні росіяни теж увійшли в Польщу "щоб захистити інтереси російськомовної меншини". Польща вже так стоїть на колінах, що вони напевно думають відправити парламентаря в Німеччину.
3 жовтня
Росія - країна, яка отримує найбільші вигоди з цієї війни. Коли німці розчавили Польщу, тоді тільки росіяни марширують і отримують свою частину здобичі, й частину зовсім не малу. Передбачається, що німці цього не дуже раді, але вони повинні зберегти обличчя за поганої гри. Росія висуває балтійським державам одну вимогу за іншою - і отримує все, що хоче.
7 грудня
Слухайте, час і світ! Фінляндія опирається Росії нечувано. Але росіяни почали вчора застосовувати гази. Запеклі бої ведуться на Карельському перешийку і навколо Петсамо. Повітряних бомбардувань було через погоду небагато. У росіян дуже погане спорядження, і в сніговій заметілі їм доводиться тяжко. Вони несуть великі втрати, а весь світ захоплюється фінської обороною. Але цивільному населенню, що біжить на північ через шведський кордон, доводиться туго. Але тут, у Швеції, народ дико хоче допомагати Фінляндії. Одяг та гроші збираються у великій кількості і відправляються туди. Сама я залізла на горище і витягла все, що могла, у тому числі "кучерський кожух" Стуре (Стуре Ліндгрен, - чоловік Астрід) і жахливу кофту мами (свекрухи). Хоча, звичайно, фінам і так дуже дісталося – і без маминої кофти.
В цей час радянські газети писали, цитуючи Йосипа Сталіна: "Ми не ведемо війну з Фінляндією. Фінського питання просто не існує". Тобто питання звичайно існує, але це їхня фінська справа.
Москва до останнього не визнавала, що веде війну у Фінляндії. Все що відбувається там у Фінляндії, це просто громадянська війна. (Щось чується рідне...)
А ось лібрето тієї "громадянської" війни.
За три дні до захоплення фінського міста Теріокі, в Кремлі Сталін зустрівся з якимсь паном Отто Віллі Куусіненом. З 1921 року цей фінський комуніст працював у Москві в апараті Комінтерну. Ось його Кремль відрядив в прикордонне місто Теріокі. Там він утворив Народний Уряд Фінляндії. І від цього "народного" уряду зробив заяву:
"Народний Уряд Фінляндії звертається до Уряду СРСР з пропозицією укласти договір про взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом та здійснити вікову мрію фінського народу: возз'єднати народ Карелії з народом Фінляндії, приєднавши його до єдиної і незалежної державі Суомі".
Куусінен взявся агітувати фінів, щоб ті закликали Червону армію врятувати країну від "гельсінської хунти" (авторська імпровізація), від злочинного Гельсінського режиму. (Як буде фінською: "Сталін введи війська"?) Москва підписала з Куусіненом протокол про створення військової бази на території Фінляндії (в цьому місці знову гикнулося, тим хто пам'ятає легендарні бази Севастополя в АРК та не менш легендарна база в Тартусі (Сирія).
Москва визнала Куусінена главою нового уряду Фінляндії, дружнього до СРСР і до Німеччини.
Але фіни не оцінили краси ігри, і чинили жорсткий опір цьому союзу зірки і свастики.
Тоді 30 листопада 1939 року в повітря було піднято радянську ескадрилью першого мінно-торпедного авіаційного полку. Формальним приводом для ескалації конфлікту став нібито обстріл фінами радянської прикордонної застави в селі Майніла. З того дня і досі, за наступні 75 років не знайшлося жодного факту, який би підтвердив, що фіни відкрили вогонь по радянській заставі. Мене особисто це не дивує. Точно таку ж причину Кремль вигадав для початку війни в Грузії в 2008 році.
Фіни, звичайно, як і грузини - гарячі хлопці, але точно не ідіоти, щоб раптом атакувати противника, чиї сили в сотні разів перевищують військовий потенціал країни. Втім вся тріскотня "про фінську, грузинську воєнщину", "київську хунту" і тепер ось "турецьких бандерівців", це ж все для внутрішнього споживання. Як говорив папуга Кеша: "Для крайніх жителів півночі".
От у цей день Астрід Ліндгрен записала у своєму щоденнику:
"Боже, Боже! Чому ти залишив мене? Навіть жити не хочеться! Сьогодні росіяни бомбили Гельсінгфорс і інші фінські міста...".
З висоти 1,5 км радянська ескадрилья стала скидати на фінську столицю фугасні бомби. Місто горіло. Сотні загиблих. Фото Гельсінкі в руїнах "прикрасили" газети всього світу (зрозуміло, крім радянських).
В цей же час нарком закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов заявив у радіозверненні до радянських громадян: радянська авіація не бомбить фінські міста, а скидає гуманітарну допомогу страждає від голоду населенню. Словом, - гумконвой!!!
Після цієї "братньої" допомоги фіни стали називати радянську авіаційну бомбу (ящик довжиною 2,25 м і діаметром 0,9 м з 60 маленькими запальними бомбами) - "Хлібний кошик Молотова".
Із Щоденника Астрід Ліндгрен:
"Тільки в Німеччині мовчать. Але "брат по осі" - Італія - обурюється на СРСР більше за всіх. Днями 21 італійський літак приземлився в Бромме (стокгольмський аеропорт) з тим, щоб пройти далі у Фінляндію. Хоча про це газетам писати не можна. Англія і Америка теж будуть постачати зброю в кредит. Америка має намір списати Фінляндії військові борги. Але Фінляндія напевно чекає, що світ піде їй назустріч і зробить щось більш позитивне....".
2 грудня 1939 року уряд фейкової Фінляндської Демократичної республіки підписав договір про взаємодопомогу та дружбу з Москвою.
Молотов негайно звернувся із зверненням до Ліги Націй: "Радянський Союз не знаходиться в стані війни з Фінляндією і не загрожує фінському народові. Радянський Союз знаходиться в мирних відносинах з Фінляндською Демократичною республікою, з якою уряд 2 грудня укладений договір про взаємодопомогу та дружбу".
Після цього Кремль вже не приховував, що веде на території сусідньої держави відкриту війну. Замовчувався інший факт, що надійним союзником у цій сутичці у Москви був Адольф Гітлер. Німці допомогли блокувати Ботнічну затоку, щоб Захід не зміг допомогти фінам оборонятися.
А літаки з гуманітарним вантажем з Італії, про який писала в своєму Щоденнику Астрід Ліндгрен, нацисти через свою територію не пропустили. Більш того, пообіцяли великі проблеми шведам, якщо ті пропустять допомогу фінам через свою територію.
14 грудня за це та інші злочини в тандемі з фашизмом СРСР був виключений зі складу Ліги Націй.
(У квітні 1940, командир ескадрильї Микола Токарєв за бомбардування Гельсінкі, був нагороджений зіркою Героя Радянського Союзу і орден Леніна. ("За зразкове виконання бойових завдань" (там де нас нема).
Коли приховувати факт вторгнення вже не було ані можливості, ані необхідності, газета Ленінградська правда написала:
"Ми йдемо до Фінляндії не як завойовники, а як друзі і визволителі фінського народу від гніту поміщиків і капіталістів. Ми йдемо не проти фінського народу, а проти уряду Каяндера — Еркно, який пригнічує фінський народ і спровокував війну з СРСР. Ми поважаємо свободу і незалежність Фінляндії, отриману фінським народом в результаті Жовтневої Революції і перемоги Радянської Влади".
Вже в 1939 році з'являється радянсько-патріотичний хіт Принимай нас, Суоми-красавица.
Ось один чотиривірш звідти:
"...Много лжи в эти годы наверчено,
Чтоб запутать финляндский народ.
Раскрывай же теперь нам доверчиво
Половинки широких ворот!"
Не вгамовувалася і Ленінградська правда:
"Зіткнулися армії двох світів. Червона Армія — наймиролюбніша, найгероїчніша, могутня, оснащена передовою технікою, і армія продажного фінляндського уряду, яку капіталісти змушують брязкати зброєю".
Цинізм старців Кремля і його мас-медіа це важка спадщина, від якої важко відмовитися в силу її ефективності.
21 грудня 1939 року в день шістдесятиріччя Сталіна, з Берліна до Москви прийшли вітальні телеграми. Адольф Гітлер і його міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп тепло привітали іменинника. Голова виконкому Комінтерну Георгій Дмитрієв у своєму щоденнику записав, що в той день свого ювілею Сталін сказав своїм гостям: "В Союзі стало затісно. Фінляндія і Бессарабія нам не завадять".
Вже по закінченню Другої світової війни член Політбюро ЦК КПРС, Андрій Жданов в бесіді з членом югославського уряду, міністром у справах Чорногорії Мілованом Джиласом сказав:
- Ми зробили помилку, що не окупували Фінляндію. Все було б скінчено.
- Так, це була помилка, - додав Сталін, - ми надто зважали на американців, а вони б і пальцем не поворухнули.
- Так, Фінляндія – це горішок – важко зітхнув В'ячеслав Молотов, народний комісар закордонних справ.
Розмова відбувся на дачі Сталіна, невдовзі після закінчення Другої світової війни. Кремлівські боси жалкували, що не встигли проковтнути Фінляндію.
У тій сутичці з фінами могутня Червона армія втратила 131 тисяч осіб. Маленька, але горда фінська армія – 29 тисяч. 10% території країни, на жаль, було втрачено. Натомість інша частина, 90% - це на сьогодні одна з найрозвиненіших країн світу.
P. S. В рік найактивніших збройних інтервенцій радянсько-фашистських військ. Коли під тріском німецьких і радянських гусениць розповзалася Польща, Фінляндія, Західна Україна, потім Прибалтика і т. д. в радянський прокат вийшов фільм – Трактористи.
У фільмі лунає пісня Марш радянських танкістів. А в ньому ось такі цинічні рядки:
Чужой земли мы не хотим ни пяди,
Но и своей вершка не отдадим.
Олександр Пасховер на НВ
Новорічний жах шведської письменниці Астрід Ліндгрен
Также по теме