Вийшов онлайн фільм "Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія". Стрічка доступна в усьому світі мовою оригіналу з англійськими субтитрами на платформі Takflix. Це останній фільм Юрія Іллєнка. Як оператор зняв фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", як режисер - "Білий птах із чорною ознакою", "Криниця для спраглих", "Лебедине озеро. Зона". Про це пише gazeta.ua.
"Фільм став головною подією кінематографічного життя на початку нульових. Історія протистояння гетьмана Івана Мазепи й російського царя Петра Першого. Алегоричний образ України й українців, які втратили себе внаслідок власної компромісності, готовності жити "у масці". Незрідка та маска приростає до обличчя так, що вже не знати, де справжнє обличчя окремої людини, нації загалом.
Картина Юрія Іллєнка спричинила зливу критики, яка не була схожою на безпідставну: фільм виявився непомірно тривалим, обіцяний режисером блокбастер аж ніяк не склався. Прокат був мінімальним. Уже після смерті режисера фільм трохи скоротили й відреставрували. На показах у Києві й деяких містах України він збирав чималі аудиторії", - пише кінознавець Сергій Тримбач у книжці "Кіно народжене Україною".
"Молитва за гетьмана Мазепу" стала першим повнометражним великобюджетним фільмом за роки незалежності України. На його створення виділили понад 12 мільйонів гривень. Головні ролі у стрічці виконали Богдан Ступка й Людмила Єфіменко, молодого Мазепу зіграв її син Пилип Іллєнко.
Сам режисер зазначав, що в основі сюжету - фантасмагоричні сни-історії про кривавий бенкет трьох великих примар європейської культури: Петра I, Карла XII й гетьмана Мазепи на полі Полтавської битви 1709 року.
"Ще задовго до початку знімання фільму в Росії утворився хор голосів з відомими московськими політиками на чолі, котрі готові були зробити все можливе й неможливе, щоб цей фільм не був створений. Але прем'єра все ж відбулася на відомому Берлінському кінофестивалі", - пише "Радіо Свобода" 2002 року. - Уже перші російські рецензії після перегляду цього фільму в головному фестивальному палаці Берліна нічого дивного не принесли. Та ж лють перемішана з шовінізмом і зарозумілістю.
Один з московських рецензентів, Андрій Плахов, фактично оцінює не сам фільм, а українську історію, "гнівно-номенклатурне обличчя Богдана Ступки". Хоча той і до міністерства був добре відомим українським актором. Також можна сказати, що згаданий російський кінокритик брутально топчеться режисерською долею Юрія Ільєнка, хоча йдеться ніби-то лише про один фільм, похапцем переглянутий. Незрозуміло лише, який зміст вкладає Плахов в "інтернаціоналізм та екуменізм Параджанова" і чому учень останнього не зміг проявити режисерське мислення саме в сексуальних сценах "Молитви за гетьмана Мазепу"...Невже у фільмі були лише одні еротичні картини? Диво, що російський кінокритик визнав за Ільєнком знання "своєї, української, природності", бо самому Плахову вона не лише чужа, але й ненависна, чим наскрізь і пронизана його рецензія на фільм.
Головне в тому, як казав італійський режисер Федеріко Фелліні, що головний суддя фільму - не капризна братія кінокритиків, а мільйони глядачів, для яких фільми й знімаються".
Фільм створювався на Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка 2002 року, але так і не завершений. Не було створено звукової доріжки. 2008 року компанії "Іллєнко Фільм" удалося отримати права на стрічку і взятися до створення нової версії, а насправді – завершення.
