Людина — це оболонка, а література дозволяє побачити тонкі судини душі під цією оболонкою. Так я думав під час грудневої презентації у Вільнюсі книги «Художник війни». Незважаючи на те, що події, описані в творі, відбуваються в Донбасі і стосуються військового протистояння та буття українців, зал був повний, причому серед відвідувачів було багато етнічних литовців. Перелік питань — великий. Зрозуміло, що історія українського сепаратизму — це щеплення проти подібних подій в Прибалтиці, адже там багато російськомовного населення. Та й теоретично можлива ситуація, при якій на сході Литви з'являється озброєний загін, захоплює АЕС і оголошує себе Вісагінською народною республікою – там досить сильні проросійські настрої.Тобто політично відтворюване в Україні досі актуальне. Я за півтора дня дав п'ять інтерв'ю місцевим ЗМІ – сайтам, радіо, газеті. Але не менш важливою мені видалася й інша сторона зацікавленості – вона полягає в житті звичайної людини, маленького гвинтика у механізмі однієї великої трагедії. Глобалізація і стирання меж інформаційного поля призвели до того, що люди володіють знанням про подію, але не усвідомлюють чуттєвості цієї події. Ми живемо зведеннями новин, хвилинними сюжетами на ТБ, короткими статтями. Життя коротшає до п'яти тисяч знаків. Людина врешті-решт губить з виду людини, залишається загальний розмитий фон.
Розповідь про маленьких людей переходить в розряд дефіцитних товарів
Розповідь про маленьких людей переходить в розряд дефіцитних товарів, особливо коли ці товари мають геополітичне, новинне значення. Одного разу стає зрозуміло, що саме на самому нижчому, буттєвому, обивательському рівні і твориться історія. Істина завжди простіше, примітивніше і водночас глибше.
Зрозуміло, що література знає безліч прикладів про буття маленьких людей. На цьому побудовано безліч романів. Але поки драма маленького українця — це якась терра інкогніта для іноземного читача. В розміреності, за нашими мірками, спокійної повсякденності європейського жителя втрачається відчуття, що драма — це двигун історії, трагедія — можливість для розвитку людей.
Мені здається, що тільки тонкістю занурення в буденність існування обивателя можна намацати нервові закінчення історичних подій. Можна відчути всі переживання, зіткнутися з болем, відчути душу історії. Адже там, під шкірою новин, артеріями військових зведень і м'язовою тканиною аналітики завжди знаходиться кістка буття, її заснування, часто не помічене, але таке, що відіграє велику роль — життя маленької та самотньої людини.
Максим Бутченко на НВ
